Незважаючи на значну кількість розмаїтих досліджень, се­ред яких переважають, звично, літературознавчі та мовознавчі, творча спадщина Івана Франка залишається ще маловідомою, зокрема в галузі філософії та релігієзнавства.

Особливо таєм­ничою ділянкою є ставлення мислителя до релігії та церкви, яке зазнало чи не найзначніших перекручень чи міфологізації до недавніх часів. Якщо у радянські часи його вважали матеріаліс­том, революціонером-демократом, атеїстом і антиклерикалом, то нині таких тем просто уникають.

Релігійна тема досить вагомо звучить як у теоретичній спад­щині, так і в художніх творах.

Наскільки глибоко і фундаментально намагався І. Франко збагнути феномен релігії, його значення в житті як народу, так і окремої людини, свідчить уже його ранній твір - написаний лати­ною студентський реферат «Лукіан і його епоха» (1877). І. Франко тоді навчався у Львівському університеті, а реферат написав під керівництвом професора класичної філології Людвика Цвіклін- ського, у якого слухав курси «Грецької старожитності», «Тлума­чення «Одіссеї» Гомера», брав участь у грецькому семінарі (2; 503). Текст реферата вперше переклав українською мовою і опуб­лікував доцент кафедри класичної філології Львівського уні­верситету Йосип Кобів у 1964 р. Саме у цій праці знаходимо думки молодого І. Франка про походження релігії та її соціальні функції.

15.1.