Г. СКОВОРОДА ПРО ПІЗНАННЯ СЕБЕ ЯК ПІЗНАННЯ БОГА

У четвертій розмові з’ясовується пізнання себе як пізнання Бога «адже істинна людина та Бог є те саме» (1; 168). «І ніколи ще не бувала видимість істиною, - пише Г. Сковорода, - а істина видиміс­тю, але завжди в усьому таємна є і невидима істина, тому що вона є Господня» (1; 168).

Зрозуміло, що згідно з таким світоглядом «найголовніший і найначальніший пункт премудрості - це знання про Бога». «Не бачу його, але знаю й вірю, що він є. А коли вірую, - продовжує Г. Сковорода, - тоді й боюся, боюся, щоб не розгнівати його, шу­каю, що є таке...» (1; 180).

Він зазначає, що і в душі людини, і в Біблії дихає один і той же дух. З цього приводу він наводить численні визнання апостолів про те, що Царство Боже всередині нас і в Біблії.

Разом з тим у цій же праці «Асхань» Г. Сковорода словами співбесідника Луки вперше висловлює думки про те, що «мова Біблії подібна до азіатської ріки, названої Меандр. Розповідають, що та ріка протікає по найпрекрасніших місцях, але її течія в’єть­ся, як змій, а заплутує хід свій, як хороми лабіринт» (1; 239). А спів­бесідник Памво висловлює заклик: «Привчай твій смак до біблій­ної їжі. Немає ні кориснішої, ні солодшої від неї, хоч хороми її неславні кутами» (1; 240). З цієї точки зору висловлюється пози­ція досить відносно адекватного тлумачення Біблії залежно від мудрості та глупоти того, хто її чигає. «Біблія є людина, і ти лю- дина. Вона є теля, і ти теж. Якщо пізнаєш її, то одна людина і одне теля будеш з нею. Пізнай же спершу себе. Вона з дурнем дурна, а з преподобним преподобна» (1; 251).

Г. Сковорода в цій праці вперше доходить висновку про алего­ричне прочитання Біблії. Більше того, він ставить питання ширше - про алегоричний спосіб осягнення істини загалом, пов’язує спо­сіб мислення людини з вихідним принципом поділу світу на дві натури. Підтверджує точку зору про те, що, лише визнавши двоїс­тий зміст всього сущого, можна правильно пізнати світ і Бога.

В бесіді 2-й, названій «Сіон», Г. Сковорода розгортає концеп­цію поділу світу і людини на два начала і стверджує, що шляхом самопізнання людина може в кінцевому рахунку прийти до щас­тя, бо два начала визначають шлях людини - один шлях до щастя, а другий - до нещастя.

Пізнаючи в собі вічність, людина підіймається над буденністю та її клопотами і тим самим заспокоює свою душу миром і щастям.

Вникніть у свою душу, закликає Г. Сковорода, і ви побачите всю ширину і глибину ваших думок і бажань, пристрастей і турбот, відділіть їх, поміркуйте над тлінню одних і вічністю та спокоєм інших. Боротьба суперечливих думок має своїм витоком два нача­ла - земне, реальне, минуще і духовне, вічне.

У боротьбі світу зла зі світом добра немає нейтралітету, бо шлях життя або вузький, або широкий; або правий, або лівий. «Наше життя - це подорож, - пише Г. Сковорода, - лівий, через тріумфа­льні ворота, через звеселяні проспекти й квітучі луки зводить у пекло, прямо кажучи, в сум червів, що не засинають у душі. Правий на вході жорсткий і копіткий, зрештою, мало-помалу гладкий, на­прикінці солодкий, при виході найсолодший. Як всяка благородна справа, на початку і в корені гірка, а в плодах своїх солодка, і хто сіяв зі сльозами - жне з радістю» (1; 300).

У праці «Діалог, або Розмова про давній світ» (1772) Г. Сково­рода розмірковує над вічною невидимою сутністю речей, які вира­жені у постійності законів буття. Пізнання цих законів є найбіль­шим щастям людини. Біблія як світ духовний тут посідає чільне місце. «Свята Біблія - це позолочена духом сурма і маленький світик», - пише Г. Сковорода.

Працю Г. Сковороди «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті (товариська розмова про душевний мир)» (1773 ) можна вважати початковою стосовно нового етапу в його творчо­му осмисленні Бога і світу. Праця започатковує нове коло пробле­матики стосовно тлумачення Бога і світу, яке буде розгорнуто в таких наступних творах, як «Кільце» і «Алфавіт, або Буквар миру».

Г. Сковорода виходить на заключне осмислення Бога як при­хованого від людського сприйняття начала у вигляді вічності, яка не має ні початку, ні кінця і яку образно можна зобразити як кільце. Бог не має імені як такого, бо це сила «всемогутня і прему­дра», яка по всьому сущому розливається «безконечно й позачасо­во, тобто годі про неї спитати, коли вона почалася, - вона завжди була і скрізь є». «Я є той, що є. Я є сущий» - таке сковородівське розуміння Бога на цьому етапі його творчого шляху. Філософ у цей час наближається до пентеїстичного трактування Бога, багато розмірковує над мудрістю та благістю Бога - натури.

Особливо показовою у цьому плані є його концепція щастя, на прикладі якої він демонструє мудрість та благодійність, тобто Бога. Він твердить, що кожна людина може бути щасливою, бо «дбайлива за своїм промислом натура добра на деяких вибраних». Натура зро­била так, що все непотрібне важке, а все необхідне - легке. Гонитва за багатствами, посадами, почестями тощо з цього погляду не дає людям щастя, а навпаки, є «джерелом невдоволення, скарг, печалі, ворожнечі, судової тяганини, воєн, грабунків, злодійства...» (1; 333).

Г. Сковорода тут викладає своє філософське розуміння щастя. Він пише: «Шукаймо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь і завжди з нами: як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь» (1; 336). «Люди­на піклується про коштовний вінець? А навіщо? Начебто у простій шапці годі насолоджуватися тим щасливим і всесвітнім світлом, до якого ллється молитва», - завершує міркування Г.

Фактично філософ пропагує аскетичний спосіб життя, бо хрис­тиянський аскетизм є альфою і омегою дійсно праведного життя віруючого-схимника. Якоюсь мірою таке тлумачення щасливого життєпроведення було властиве і самому Г. Сковороді, який жив за принципами філософа-блукача, моралізатора, біблійника-пропаган- диста. З цього погляду зневага до дійсних реальних благ життя і заглиблення у внутрішній світ свого «Я» є філософським обгрун­туванням життєпровведення віруючого християнина-праведника.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Розкрийте зміст концепції Г. Сковороди про поділ світу на дві натури.

2. У чому вбачав Г. Сковорода божественну сутність людини?

3. Чи збігається погляд Г. Сковороди на сутність Бога з орто­доксальним християнством?

4. Що мав на увазі філософ, кажучи про символічне прочитан­ня Біблії?

ЛІТЕРАТУРА

1. Сковорода. Твори в 2-х томах. - K., 1994. - Т.1.

2. Возняк С.М., Голянич М.Ю., Москаленко Ю.М. Філософсь­ка думка України: імена та ідеї. Навчально-методичний посібник. - Івано-Франківськ, 2003.

3. Горбач Н. Поняття Бога в творчій спадщині Г. Сковороди // Історія релігій в Україні. Праці ХП-Ї міжнародної наукової кон­ференції. - Львів, 2002. - С. 348-355.