СТАНОВЛЕННЯ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ ЯК САМОСТІЙНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Осмислення релігії завжди було складовою світового істори- ко-філософського процесу. Деякі автори вважають, що філософія релігії утворилась разом із філософією як своєрідний спосіб осми­слення світу.

Зародки філософського осягнення релігії присутні ще в тво­рах античних філософів. В епоху середньовіччя, коли релігія стала панівним світоглядом, а церква монопольно порядкувала у сфері освіти, філософія не могла бути автономною, їй випала роль помічника релігії та церкви.

Впродовж багатьох століть філософія не лише вносила раціо­нально дискурсивний аспект у теологію, а й була єдиною інстанці­єю, у межах якої релігія поставала як об’єкт дослідження.

Таке дистанціювання від релігії сприяло формуванню об’єкти­вно-пізнавального ставлення до неї. Адже в змістовому відношен­ні філософія релігії постає лише тоді, коли релігія як об’єкт її вивчення стає проблемою, яку вона прагне розв’язати за допомогою розуму, почуттів та інтуїції.

Зміст філософії релігії утворюють філософські поняття і кон­цепції. Ці концепції різноманітні, інтерпретація релігії в них здій­снюється під кутом зору будь-якого субординаційного принципу - натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, прагматизму, пози­тивізму аналітичної філософії, філософської антропології, персо­налізму, неотомізму тощо.

ф ФІЛОСОФІЯ РЕЛІГІЇ - сукупність актуальних і потенцій­них філософських установок щодо релігії і Бога, філософське осми­слення їхньої природи, сутності та сенсу. За формою це - і н т е р- претаційне осягнення релігії та її проявів.

У наш час як проблемні області філософії релігії можна виділити:

1) виявлення статусу філософії релігії у загальній системі філософських, релігієзнавчих і інших знань, визначення специфі­ки філософського осмислення релігії, вирішення питання про філософські методи осмислення об’єкта тощо (коло метапроблем по відношенню до філософії релігії);

2) розгляд особливостей і структури релігієзнавчого знання, закономірностей його розвитку', місця релігієзнавства поміж ін­ших наук (коло метапроблем по відношенню до релігієзнавства як наукової дисципліни);

3) аналіз різноманітних варіантів розкриття сутності релігії; виявлення принципів підходу до її виділення і формулювання філософського визначення поняття «релігія»;

4) виявлення онтологічних засад релігії в бутті Космосу, пла­нети Земля, людства, етносу, окремої людини тощо, аналіз гносео­логічних передумов релігії;

5) вивчення особливостей процесів пізнання в релігійній свідо­мості (своєрідності суб’єкта, об’єкта, форм і результатів пізнання);

6) дослідження релігійного сітогляду, різних типів і видів, ре­лігійних вірувань, понять, уявлень, суджень, висловів, мови релігії.

Філософія релігії - філософська дисципліна, в якій осмис­люється сутність та особливості релігійних феноменів, дається їм понятійне витлумачення. Тобто ця дисципліна вивчає інтелектуа­льний, раціональний вимір релігії. Іншими словами, філософію релігії цікавить зміст релігії, її інтелектуальний базис. У цьому полягає специфіка філософії релігії. Вона виконує методологіч­ну функцію.

Насамперед варто відмежовувати філософію релігії від релі­гійної філософії.

Якщо філософія релігії є раціональним осягненням релігійних феноменів, то релігійна філософія - це творчість, оріє­нтована на проблеми, пов’язані з релігійною проблематикою. Релі­гійна філософія, хоча і просякнута філософськими інтуїціями, все ж випливає з феномену віри, який сприймається за даність, за аксіоматичну істину.

У своєму історичному існуванні філософія релігії репрезен­тує деякі сталі форми.

Mopic Чарльзворт у праці «Філософія релігії: історичні під­ходи» виокремлює чотири засадничі позиції у філософії релігії:

- «філософія як релігія»;

- «філософія як служниця теології»;

- «філософія, що поступається місцем вірі»;

- «філософія і аналіз релігійної мови».

З’ясуємо, коли ж з’являється ідея філософії релігії. На нашу думку, вона була започаткована в епоху середньовіччя з прагнення відокремити суто філософські концепції від богословських. Таке прагнення набуває чинності у Томи Аквінського, який рішуче роз­межовує сфери розуму і віри. Згідно з його позицією, філософія за об’єкт вивчення повинна брати ті реалії, які можна пізнати завдяки природному розуму, не втручаючись у так звані божественні предмети - об’єкти уваги богослов’я. Звідси, одкро­вення доповнює те, що відкривається через природний розум. Йдеть­ся в даному випадку про принцип гармонії розуму і віри, якщо перекласти це на філософську мову.

Концептуальне оформлення філософії релігії розпочинається ліпне в Новий час, що пов’язано з виокремленням релігії як окремої сфери духовного життя людини та з диференціацією філософсько­го знання.

Одним із фундаторів філософії релігії як специфічного типу √ філософських знань є Б. Спіноза, у творчості якого феномен релі­гії вперше постає як проблема, набуває відповідного концептуаль­ного оформлення. Ще наприкінці 19 ст. відомий знавець історії філософії Otto Пфлейдерер у праці «Історія філософії релігії» зазначав, що неупереджене філософське дослідження релігії впер­ше наявне у Спінози, що від його творчості починається перший період філософії релігії, який з огляду на критичне ставлення ду­мки до позитивної релігії слід назвати періодом КРИТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ.

І все ж особлива роль у розвитку філософії релігії належить Д. Юму, І. Канту, Г. В. Ф. Гегелю, творчість яких істотно вплинула на зміст і напрями сучасних філософських теорій релігії. Зрозуміти їх концепції, на думку Дж. Коллінза, означає вловити ті основні моменти, через співвідношення з якими минулі спроби набувають певної орієнтації, а пізніші теорії набувають філософської основи. У них філософія релігії досягає ПОВНОЛІТТЯ й посідає належ­не місце серед основних частин філософії.

Принциповою рисою кантівського раціоналізму було те, що він залишав життєвий простір для релігії, яка в системі Канта поста­вала як підгрунтя етики. Кантіанство викликало бурхливу й неоднозначну реакцію, з якою пов’язане виникнення різноманіт­них підходів до вивчення релігії. До цього ж періоду належить початок розвитку сходознавства, етнографії та антропології, які сприяли одержанню широкої інформації про релігії світу.

Німецький філософ Йоган Готфрид Гердер (1744-1803), який піддавав критиці кантіанські уявлення про релігію, дотримувався еволюційного підходу до історії людства й розглядав міфологію як джерело для розуміння проблем мови та мислення. Й. Г. Герде­ра можна вважати родоначальником наукового дослідження сим­волічного мислення та міфології.

Подальший розвиток вивчення неєвропейських релігій - осо­бливо індійських - надав більш широкої перспективи дискусіям про природу релігії, що знайшло свій вияв у працях Георга Віль- гельма Фридриха Гегеля (1770-1813). Гегель вплинув на розумін­ня європейцями феномену релігії. Він розробив загальну теорію розвитку релігій, засадовою стосовно якої розробив свою діалекти­чну концепцію. Незважаючи па всю свою недосконалість та не­прийнятний для сучасної свідомості європоцентризм, ця теорія все ж таки являє собою важливу спробу порівняльного та еволюцій­ного розгляду релігій.

Релігія разом з філософією, як наголошував Гегель у своїх лекціях з філософії релігії в Берлінському університеті, майже рівноцінно увінчують грандіозну споруду людського знання. Вони є тотожними. Адже філософія, на його думку, також є богослужін­ням, релігією, оскільки вона за своєю суттю є відмовою від суб’єк­тивних домислів і думок у своєму занятті Богом. З іншого боку, релігія, як вважає Карл Ясперс, назавжди залишається «філосо­фією» звичайної людини, єдиним авторитетом, який визнається нею у найвищих світоглядних питаннях. Тому, незважаючи на відмін­ності в особливостях і методах осягнення ними Бога, філософія і релігія взаємопов’язані.

Значний внесок у розвиток філософії релігії зробили праці неокантіанців (Г. Коген (1842-1918), П. Наторп (1854-1924), Е. Кас­сирер (1874-1945).

Починаючи з Нового часу у філософії релігії окреслюються два варіанти її подальшого розвитку:

1) філософське дослідження релігії;

2) філософська теологія.

Тоді ж започатковуються і дві основні форми філософії релі­гії: філософське релігієзнавство і філософська теологія.

Філософське релігієзнавство вивчає релігійне ставлення до дійсності, передусім до Божої реальності. Філософська теологія (богослов’я) апелює до осмислення основного об'єкта релігії - реальності Бога. Однак обидві форми взаємопов’язані: філософ­ське дослідження релігії не може не стосуватись об’єкта релігії, а філософська теологія завжди передбачає певну концептуалізацію дійсного чи нормативного ставлення людини до Бога.

Попри відсутність одностайності в розумінні природи і фун­кцій філософії релігії, вона має об’єктивно визначену предметну сферу, до якої належать проблеми ірраціонально-чуттєвих вито­ків релігійної віри, що розкривають сутність релігії; проблеми людини і Бога; вічний час, «Ніщо» і Абсолют; проблема богопіз- нання; докази буття Бога, існування священного тощо. Отже, про­блемне поле філософії релігії насамперед становлять онтологічні питання, що дають змогу виявити онтологічний статус реалій і явищ релігії, осягнути її буттєві форми.

1.3.