ПРЕДМЕТНИЙ ПОДІЛ ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ

Процес концептуального оформлення філософії релігії не за­вершився й досі. Тлумачення структури філософії релігії неодно­значне і варіативне. Зокрема, її поділяють на історичну, чи морфо­логічну, онтологічну; гносеологічну, психологічну, етичну та ін.

Найбільш обгрунтованим видається поділ філософії релігії на онтологію релігії, епістемологію релігії та праксеологію релігії (1; 128). На наш погляд, самостійним розділом філософії релігії може бути і специфічна мова релігії.

ОНТОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Онтологія в філософській традиції постає як вчення про б у т- т я взагалі, буття як таке. В цьому сенсі вона рівнозначна метафі­зиці як системі умоглядних всезагальних визначень буття.

Онтологія релігії - розділ філософії релігії, в якому висвіт­люються питання сутності, феномену релігії та питання змістовно­го наповнення форм вияву останньої (2; 223).

Предметом вивчення онтології релігії слугують різноманітні теорії, в яких розкриваються питання сутності релігії, її витоків, питання про природу Бога і характер божественного буття тощо. Звідси, основне завдання онтології релігії полягає у дослідженні і з’ясуванні вищевказаних теорій та положень, в яких знаходить відображення власне філософське осмислення феномену релігії.

В сучасній релігієзнавчій літературі замість терміну «онтоло­гія релігії» вживається також поняття «метафізика релігії».

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

У сучасній філософії релігії стрижневою є епістемологічна проблематика, зокрема проблема змісту релігійної істини, тобто того, чи є релігійні міркування та релігійні висловлювання знан­нями подібно до того, як ним є знання про дійсність (Е. Едамс, Д. Вібі); визначення категоріальної належності релігійних ві­рувань, зокрема питання їх входження до категорії гіпотез, прин­ципів (В. Крістенсм, Д. Кінгарлоу, Д. Віттейкер); проблеми об­грунтування раціональності релігійних вірувань, єдності науки і релігії, тобто пошук філософського підтвердження відповідно тих чи інших релігійних вірувань прийнятим стандартам раці­ональності (Я.

Епістемологія релігії (від грецьк. знання, вчення) - розділ філософії релігії, в якому висвітлюються питання пізнавального змісту релігії.

Епістемологія релігії вивчає можливості пізнання релігії й пі­знання її форм, джерела і способи виправдання релігійного знан­ня, критерії істинності останнього, когнітивність релігійної істини як такої (2; 109).

В дослідницькій літературі поряд з терміном епістемологія релігії набуло вжитку поняття «гносеологія релігії». Щоправда, вживання останнього в контексті західноєвропейської традиції акцентує увагу на ratio як єдиному чиннику пізнання. В той час як епістемологія релігії символізує можливості осягнення релігії че­рез поєднання елементів розуму, почуття й інтуїції. Окрім того, тематика гносеології релігії обмежувалась розглядом питання гно­сеологічного аналізу релігії.

Однією з головних рис філософії релігії є її людиномірність, оскільки суттєвим у системі релігійного світовідчуття, світорозу­міння і світоусвідомлення, у релігійному комплексі загалом є від­ношення «людина - надприродне». Звідси й роль і місце ПРАК- СЕОЛОГ1Ї у філософії релігії, у функціонуванні її складників, зокрема питання сенсу життя, провіденції та свободи волі, священ­ного і профанного, добра і зла, тобто діяльнісних аспектів функці­онування феномену релігії (мотиви, особливості дій, наслідки ре­алізованих суб’єктом концептів та уявлень релігійного тощо).

У сучасному філософському дослідженні релігії помітне міс­це посідає проблема особливостей і сенсу МОВИ РЕЛІГІЇ, що з огляду на домінування мовних компонентів у релігійній ідеології, теорії та практиці є цілком закономірним.

МОВА РЕЛІГІЇ - знакова система з відповідними їй значен­нями та інтерпретаціями, яка окреслює, схоплює проблемне поле релігії.

Дослідження мови релігії є пріоритетним для представників гак званої аналітичної філософії релігії (Платінга, Остін, Хейєр, Нільсен та ін.). Найбільш впливовими варіантами тлумачення мови релігії є: логіко-позитивістське заперечення осмисленості останьої, теорія мовної гри.

Філософські зусилля спрямовуються на визначення статусу мови релігії, на те, як її розуміти: чи як особливу «релігійну мову», чи як «релігійне використання мови» (П. Донован, В. Юст), на визначення критеріїв усвідомлення мовних виразів релігії, вплив співвідношення свідомого і несвідомого, усвідомленого й істинно­го або хибного, осмисленого і граматично правильного тощо (Л. Віт- генштейн, І. Дерт, Е. Флу, К. Нільсен). Іншими словами, мова релігії - не стільки оволодіння словником релігійної символіки і грама­тичними конструкціями, що використовуються в релігійній сфері, скільки уявлення про форму життя.

З урахуванням цих особливостей проблемно-предметне поле ФІЛОСОФІЇ РЕЛІГІЇ можна визначити як специфічну галузь філософських знань, що висвітлює, інтерпретує, осмислює релігій­ний феномен у таких його основоположних аспектах, як БУТТЯ, ЗНАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Де, коли, чому і як виникла філософія релігії?

2. Яке предметне поле філософії релігії?

3. У чому полягають особливості філософсько-релігійних знань?

4. Доведіть спільне та відмінне в релігії та філософії.

5. Проаналізуйте структуру та основні соціально-культурні функції філософії і релігії.

ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. /За наук. ред. А. Ко­лодного. - К.,2000.

2. Релігієзнавчий словник. /За ред. А. Колодного і Б. Лобовика. - K., 1996.

3. Дейвіс Б. Вступ до філософії релігії. - K., 1996.

4. Бергсон А. Два источника морали и религии. - M., 1994.

5. Бубер М. Два образа веры. -M., 1995.

6. Ильин И. А. Аксиомы религиозного опыта. -M., 1993. - Т. 1-2.

7. Кимелев Ю.А. Современная западная философия религии. - M., 1989.

8. Кимелев Ю.А. Философия религии. -M., 1998.

9. Классики мирового религиоведения. - M., 1998.

10. Мюллер Макс. Введение в науку о религии. /Религиоведе­ние. Хрестоматия. - M., 2000. - С. 14-114.

И. Яблоков 14. H. Религиоведение. Учебное пособие. -M., 1998.