ГЕГЕЛІВСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ІСТОРІЇ РЕЛІГІЇ

Великою є роль Гегеля і у закладанні основ такого виокремле­ного розділу академічного релігієзнавства, як філософія історії релігії, передусім її онтологічного шару - історіософії релігії.

Досягненням гегелівської філософії релігії є те, що її предмет, архітектоніка історії релігії розгортаються ним як дослідження та­ких протиріч між скінченністю індивіда та нескінченністю Бога, між суб’єктивними волею, спрямованостями індивідів та об’єктивністю як самостійним наявним буттям, між вільною цілеспрямованістю та закономірністю існування конкретних форм релігії, що виникають, знімаються, а надалі перетворюються на нову форму.

Досягненням Гегеля є виокремлення ним особливого способу буття соціального, яке має свої закони, містить особливу сферу смислів та цінностей і є відмінним від буття природного. Всі функціональні особливості суспільних феноменів пов’язані у Гегеля з онтологічними характеристиками самого суспільства.

Гегель виокремлює особливе соціальне буття на рівні «абсолютно­го духу» - релігійну спільноту, святість якої служить основою мораль­ності. Вона створюється учнями Христа після його смерті. В основі цієї спільноти, за Гегелем, лежить дух, а тому, відповідно до історичного розвитку духу, в історії розвивається й вона від «недосконалої спіль­ноти», яку потім замінює об’єднання людей в церкві, що згодом втра­чає своє позитивне значення в суспільстві і в своїй негативності запе­речується протестантською спільнотою. Звідси й велике значення релі­гії в історії, адже право, держава не лише виправдовуються та легіти­муються нею, а й знаходять своє вище продовження через релігію: моральність - у священному, держава - в спільноті.

Віповідно до вчення Гегеля філософія релігії є окремим моме­нтом єдиної науки, що містить знання про доступний пізнанню лише в його межах елемент цілого. Гегелем обгрунтовується думка, що без філософії релігія є простим відношенням до божественного.

Гегель, порівняно з іншими представниками німецької класи­чної філософії, дав найбільш повне та глибоке обгрунтування епі- стемологічного змісту історико-релігійного процесу. Найбільше це стосується лекцій з філософії релігії Гегеля. Вони містять гранді­озну для свого часу спробу осмислити історію релігійних віру­вань від так званих природних релігій (в яких ідея Бога постає як абсолютна сила природи, перед якою людина усвідомлює себе убогою) до світових релігій, зокрема християнства, яке Гегель називає абсолютною і нескінченною релігією, яка вже не може бути перевершеною, де нарешті відбулося примирення Бога і людини, де релігія досягла самосвідомості.

Гегель у «Лекціях з історії філософії» підкреслював, що лю­дина на початку свого життя не вибирає релігію свідомо, на неї справляє вплив певний в історичному розвитку дух її народу, що становить субстанційне підгрунтя індивіда. Не дивно, що протестан­тизм виявився релігійно-філософським підгрунтям формування сві­тогляду молодого Гегеля.

У «Філософії історії» він вбачає у Реформації «прапор віль­ного духу», самовизначення людини до свободи, завдяки якому «... пробудилося усвідомлення того, що світське здатне містити в собі істину», а «... сам протестантський світ дійшов у мисленні до усвідомлення вищої самосвідомості».

Гегель раціоналізував віру в Бога. Полемізуючи зі Шлейєр- махером, який обмежував релігію сферою почуттів, він, не відкида- ючи необхідності релігійних переживань, вказував на їхню недо­статність для повноти віри. Будь-яке почуття суб’єктивне, індиві­дуальне, а Бог мусить бути пізнаним у його загальності.

' Релігія, на думку Гегеля, індивідуальна лише тією мірою, якою індивід належить якомусь цілому - сім’ї, нації, державі. Що б не уявляв індивід про свою самостійність, він не може вийти за чітко означені межі.

Для Гегеля релігія - сфера свідомості, в якій розкрито всі таємниці світобудови, усунуто всі суперечності глибинної думки, де затихає весь біль почуттів. Вона є сферою вічної істини, вічного спокою, вічного миру.

Філософ розуміє віру як елемент свідомості, як особливе знан­ня про божественне.’Гегель наголошує на історичному характері віри, виокремлюючи просту формальну віру, що виражаєть­ся «духом народу» на конкретному історичному етапі розвитку. Філософ обгрунтовує можливість для віри бути простим забо­боном (в гадамерівському сенсі) для індивіда. Індивід, на його думку, приймає віру нерефлексивно, а тому вона для нього є фо­рмальною, зовнішньою, включеною в горизонт традиції. Згідно з філософом, віра конкретного народу первісно ще не є вірою його конкретного представника, адже він її приймає спочатку неусві- домлено. Завдання індивіда полягає в тому, аби перетворити зо­внішнє на внутрішнє. Формою зовнішнього опосередкування віри є у Гегеля культ. Відтак в інтерпретації філософа релігія являє собою живу, тобто таку, що розвивається в історії, єдність віри та культу.'

* Рушійним началом релігії є с т р а х.’Філософ розрізняє страх перед чимось конкретним та такий страх, що пронизує все єство людини, як особливий, Гегеля, примушує все непорушне в людині здригнутись. Адже це страх «за все своє єство», страх перед Абсо­лютним, невидимим.’Відтак можна побачити, що в цій темі страху Гегель не лише виступає продовжувачем лютерівської думки (саме М. Лютер накреслив таке розділення страху), але й є близьким романтичному руху з його невизначеною тугою, мученням, порива­ми душі, є попередником філософії С. К’єркегора.

^Класифікація релігії, яку здійснює Гегель, як, в принципі, і всі подібні спроби показати апріорні умови всіх історичних релігій, є далекою від досконалості. Важливо, що критеріями класифікації релігій є не їх зовнішні ознаки, а те внутрішнє, що становить сут­ність кожної конкретної форми. Відтак в історії розкривається, здійснюється поняття релігії, яке в процесі становлення не запере­чує попередніх форм, а знімає, тобто підносить та зберігає їх, завдя­ки чому розвиток завершується виникненням абсолютної релігії, яка містить в собі моменти всіх попередніх.'

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які мав підстави Гегель сказати, що релігія і філософія май­же на рівних увінчують грандіозну будівлю людського знання?

2. Проаналізуйте філософію релігії в інтерпретації Гегеля.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гегель Г. В. Ф. Философия религии. В 2-х т. - M., 1975, 1977.

2. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. - М.,1986.

3. Кимилев Ю. А. Современная западная философия религии. - M., 1989.

4. Классики мирового религиоведения. Антология. - Т. 1. - M., 1996.