Тоталітаризм у Німеччині 30—40-хроків (нацизм)

В основі німецького варіанта тоталітаризму — нацизму — є той самий феномен маси, що й у більшовицькому тоталітаризмі. Тому, звертаючись до цієї основи, вождь — фюрер — німецького націонал- соціалізму А.

«Народове світоспоглядання головну роль визнає за расою. На- родовість принципово вбачає у державі тільки засіб до мети, саму ж мету бачить у збереженні расових основ людства. Народовість, таким чином, ні в якому разі не вірить у рівність рас. Вона знає, що раси від­мінні між собою, що раси поділяються на вищі й нижчі і що наше за­вдання на землі — помагати перемозі кращої, сильнішої раси, яка має підкорити собі гіршу й слабшу расу»^{New Roman",serif;color:black'>[206]}. У виступі на Нюрнберзькому партз’їзді (1933) Гітлер говорив, що єдиною передумовою правиль­ності світогляду є ступінь чистоти раси: «Народ, чистий у расовому відношенні відповідно до своєї чистої сутності, інстинктивно посідає адекватні позиції в усіх суттєво важливих питаннях... керуючись лише вродженим чуттям самозбереження»^[207].

Подібно до того як радянські більшовики перетворюють со­ціально-економічну категорію класу, що розкриває лише економічно- виробничий аспект людського буття, на універсальний ключ до всіх людських проблем, тим самим міфологізуючи її, так і нацисти пере­творюють антропологічно-біологічну категорію раси на універсальну міфологему.

Міфологічність расової ідеї пов’язується з її апелюванням до масової свідомості німців: вона покликана згуртувати всю націю, весь народ навколо цієї ідеї. В одному зі своїх виступів у Гамбурзь­кому національному клубі перед місцевими промисловцями Гітлер так сказав про масову ідеологію: «Необхідно передусім покінчити з думкою, нібито юрбу можна задовольнити за допомогою світогляд­них побудов. Пізнання — це нестійка платформа для мас. Стабільне почуття — ненависть. Його значно важче похитнути, ніж оцінку, що ґрунтується на науковому пізнанні. Широкі маси пройняті жіночим началом: їм зрозуміле лише категоричне «так» або «ні»...»^[209]. Подібним чином міркував і лідер італійського фашизму Б. Муссоліні: «Юрба не повинна прагнути знання, вона повинна підкорятися і набувати від­повідної форми»^[210].

Нацистський «расизм» був, проте, міфом у буквальному розумін­ні цього слова: адже він спирався на «вчення» німецького інженера Г. Горбігера (1860—1931), автора книги «Льодовикова космогонія» (1912), у якій він пропагував «теорію космічного льоду» — «Вельтай- слер» (Welteisler), скорочено «Вель». За Горбігером, «на нескінчен­них просторах розгортається одвічна боротьба льоду з вогнем, сил тяжіння і відштовхування.

У своїх «застільних розмовах» Гітлер визнавав, що схильний вірити вченню Горбігера про космічний лід, навіть збирався поста­вити йому пам’ятник. У бесідах з головою Данцігського сенату Г. Ра- ушнінгом Гітлер розкриває зв’язок горбігерівського міфа з нацист­ським расовим принципом: ми стоїмо перед новим циклом, у якому «відбудуться глибокі мутації, повернуться гігант-маг і людина-бог, здійсниться перегляд творіння. Зараз на землі співіснують раси, по­роди, що з’явились у різні фази її життя. Деякі раси позначені тав­ром виродження, інші несуть у собі зерня майбутнього. Людство не є єдиним, люди створені у різний час різними мутаціями. Є істин­на раса, покликана пізнати наступний цикл. Люди цієї раси мають психічні органи, покликані підтримувати рівновагу космічних сил... Інші люди — нижчих рас — лише зовні схожі на людину. Цигани, негри, євреї — не люди у точному розумінні слова, вони результат жалюгідного заїкання життєвої сили, вони знаходяться від нас далі, ніж тварини»^[212].

Гітлер рішуче заперечує ідеї гуманізму та пацифізму, оскіль­ки вони, мовляв, захищаючи нижчі раси (урівнюючи їх з вищими), сприяють загибелі вищих рас, що стається від «змішання крові».

Хто ж належить до вищої, арійської, раси? «Вивчення римської історії... було й назавжди лишиться найважливішою справою... Дав­ні греки й давні германці працювали над однією справою»^[216], греки «теж були германцями», «коли у нас питають про наших предків, ми завжди повинні вказувати на греків»^[217]. Отже, давні греки й рим­ляни були тими вищими расами, які, користуючись представниками нижчих рас як «інструментом», творили культуру. Але «з досвіду іс­торії ми бачимо... що будь-яке змішування крові арійців з нижчими народами неминуче приводило до втрати арійцями своєї ролі носіїв культури»^[218]. Тому на сьогодні тільки в Німеччині збереглися групи людей арійської раси з «чистою кров’ю», в яких «ми й бачимо голов­ний свій скарб, головну свою надію»^[219].

Саме з цією надією пов’язує націонал-соціалізм збереження і примноження північноарійської — германської — раси.

Звідси нацистські теоретики робили висновок про необхідність монолітної (тоталітарної!) держави, що виражає нібито єдиний, ці­лісний інтерес усього народу. «Національний соціалізм Адольфа Гітлера — це створення порядку, який відповідає життєвим законам народного організму і державних засобів установлення й підтримки цього порядку»^[222]. «Держава, — в унісон сказаному вторить інший на­цистський ідеолог, — являє собою організаційну форму народного життя. Вона — передумова народного життя і заглиблена своїм корін­ням у народі. В націонал-соціалістській державі подолано протилеж­ність між державою і народом.

«Обґрунтування» однопартійності в нацистській тоталітарній державі ніби переписане з радянських брошур, де в такий же спосіб «обґрунтовувалась» керівна і спрямовуюча роль комуністичної партії в радянській державі, «зцементованої» «морально-політичною єдніс­тю радянського народу». Зі сказаного випливала ще одна «аксіома» тоталітаризму — авторитет вождя партії й держави. «Людина пови­нна визнавати авторитет, — говорив один із бонз націонал-соціалізму Р. Лей. — Спільність без авторитету немислима. Раса і кров самі по собі ще не створюють спільності... Тому фюрер як уособлення авто­ритету нашого суспільства незаперечний... Ніхто не має права на­віть замислюватися над тим: правий фюрер і чи достовірне те, що він говорить? Бо, повторюю ще раз: те, що говорить фюрер, завжди правильне»^[224]. Згадаймо про трагічну долю письменника Д. Бузька, який уголос висловив думку тільки про можливість помилки Сталі­на... Аналогічні міркування трапляються і в Муссоліні: «Я докладаю нелюдських зусиль, щоб виховати цих людей, і знаю, що моя праця не є марною. Вони повинні зрозуміти, що набудуть зрілості лише підко­ряючись. Коли вони навчаться підкорятися, то повірять у все те, що я кажу. І тоді підуть стрункими колонами маршем під мою команду»^[225].

Необмежена влада й незаперечний авторитет верховного вождя (фюрера) був завершальною ланкою жорсткої ієрархії тоталітарної партійно-державної влади в Німеччині: «Ми мусимо перенести до сфери державного життя той головний принцип, за яким свого часу було побудовано всю прусську армію і завдяки якому ця армія зумі­ла стати дивовижним інструментом усього німецького народу: влада кожного вождя згори донизу і відповідальність перед вождем знизу нагору»^[226]. Це так званий «принцип фюрерства», який був майже дзер­кальним двійником радянсько-партійної структури влади в тоталі­тарному СРСР.

Все сказане свідчить про велику подібність між тоталітарними режимами нацистської Німеччини й Радянського Союзу (та іншими тоталітарними системами, зокрема у фашистській Італії). Та сама аб­солютна влада «вождя», та сама однопартійність (Конституція СРСР відверто проголошувала КПРС «керівною і спрямовуючою силою» радянського суспільства), та сама орієнтація на маси (жорстко підпо­рядковану державній дисципліні множину людей; Муссоліні наголо­шував, що «окрема особа не може існувати поза державою, вона має бути її частиною і підпорядкованою її вимогам»^[227], а Сталін говорив про «просту радянську людину» як про «гвинтик», «коліщатко» у «великому державному механізмі»), та сама міфологізована та ідео- логізована соціально-політична філософія (соціально-політичні міфи «класу» або «раси»), ті самі безвладні декоративні «парламен­ти» (Верховна Рада і Райхстаг), ті самі масові репресії проти «ворогів народу» і концтабори. Навіть художні смаки та вподобання у сфері культури й мистецтва партійно-державної «номенклатури» схожі — показова щодо нього гігантоманія у міському будівництві та архітек­турі: сталінський план «реконструкції Москви» з висотним Палацом Рад, увінчаним величезною статуєю Леніна, гітлерівський архітек­турний комплекс з Купольним палацом у Берліні, задум Муссоліні звести в Римі на місці давніх форумів великий палац фашизму, який мав стати найбільшою будівлею у світі, та ін.

Конфлікт між більшовизмом і нацизмом спричинявся стратегічно- політичними міркуваннями (територіальне розширення Німеччини нацисти мислили реалізувати за рахунок Радянського Союзу, насам­перед родючих чорноземів в Україні), а не принциповими розбіж­ностями між самими тоталітарними системами та їх ідеологіями. У своїх бесідах з Г. Раушнінгом Гітлер якось визнав: «Взагалі між нами і більшовиками більше об’єднуючого, ніж роз’єднуючого. З дрібнобур­жуазного соціал-демократа і профспілкового бонзи ніколи не вийде справжнього націонал-соціаліста, з комуніста ж — завжди»^[228]. Гітлерів­ський міністр озброєння і боєприпасів А. Шпеєр наголошує у своїх спогадах, що до Сталіна Гітлер ставився з великою повагою і навіть напівжартівливо зауважив якось, що «після поразки Росії на чолі її слід було б поставити Сталіна — звичайно, за умови підкорення його німецькій владі — оскільки саме він, як ніхто інший, вміє управляти російським народом»^[229]. Пророчими виявилися слова В. Винниченка, сказані ним в еміграції у 30-ті роки, про те, що з «червоного яйця» більшовизму на очах «вилуплюється» пташеня фашизму.

Рекомендована література

Бичко І. В. Від сталінізму до гуманізму. — K., 1988.

Гитлер А. Моя борьба. — М., 1996.

Ленін В. І. Матеріалізм та емпіріокритицизм: Повне зібр. творів. — Т. 18.

Ленін В. І. Філософські зошити: Повне зібр. творів. — Т. 29.

Ленін В. І. Про значення войовничого матеріалізму: Повне зібр. тво­рів. — Т. 45.

Ленін В. І. Завдання спілок молоді: Повне зібр. творів. — Т. 41. Ортега-і-Гассет. Бунт мас: Вибр. твори. — К., 1994.

Рассел Б. Історія західної філософії. — К., 1995 (кн. III, розд. 27).

Сталін Й. В. Анархізм чи соціалізм? : Твори. — Т. 1.

Сталін Й. В. Про діалектичний та історичний матеріалізм: Пит. лені­нізму. — К., 1947.