3.3. ІНТЕГРАЦІЙНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЯХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО СОЦІУМУ

Історія цивілізаційного розвитку свідчить, що до проблеми суспільних цінностей частіше всього звертаються на його "зламах". Вирішення проблеми цінностей у тому чи іншому обсязі на певному етапі розвитку держави має неабияке прогностичне значення.

Сьогодні ми спостерігаємо "відмирання" старої соціаль­но-ціннісної бази, яка вже не слуїує орієнтиром поведінки в умовах трансформації суспільно-політичної парадигми. Тому стан суспільної свідомості, навіть на рівні національної еліти, характеризується мінливістю, еклектичністю, духовною розіубленістю з одного боку, й активним формуванням нової ідеально-ціннісної системи - з другого. Духовно-ідеологічна криза, що охопила сьогодні всі прошарки українського суспільства, проявляється в різних формах, у тому числі в роз­риві єдиного духовного простору, втраті національного консенсусу з приводу базових цінностей вітчизняного державотворення. Разом з тим в умовах посилення соціальної стратифікації, відсутності повноцінної соціальної захищеності громадян, перспектив на гідне майбутнє, правового нігілізму триває також зростання негативних тенденцій соціальної апатії, посилюється недовіра до інститутів державної влади. Масштабність та глибина цих явищ породжують питання про спрямованість процесу перетворень в Україні, наукову обґрунтованість різних варіантів розвитку соціальних сценаріїв, специфіку української модернізації у процесі входження в європейський культурний простір та його вірогідні результати.

Сучасна українська ситуація переоцінки всіх суспільно значимих цінностей вимагає й відповідного наукового аналізу духовних процесів, які відрізняються від тих, що панували в країні під тиском радянської ідеології. Йдеться про переоцінку всієї структури ціннісних орієнтацій людини, національної свідомості, властивої українському народові.

її головним результатом є виявлення традицій, норм, стереотипів, цінностей, що закладені культурою в людину ще в глибокому дитинстві і які орієнтують її щодо того, що можна виконати, а що є нереалізованим у нашому світі, чого чекати, хотіти, на що сподіватися і які ставити цілі.

Для цього необхідно відстежити "шелерівське" розуміння зв'язку цінності і цілі. У І. Канта цінності пов'язані з ідеалом як імператив [9; 10]. Але ідеал задає форму належного буття, як має бути і чого не має в наявності. Феноменальний світ, яким керується світ дії, існує тут і зараз. Звідси у М.Шелера орієнтація на ціль та доцільність (на цьому етапі він не розходиться з !.Кантом). Відмінність у інтерпретації природи цінності: це не те, що є попереду, до чого ми повинні прагнути, щоб здійснити за законом волі. У цьому різниця з ідеалом. Людина перш за все прагне не до ідеалу, а до цінностей як певної налаштованості, що виявляється в інтенціональних актах. Тому ціль пов'язана з цінністю як цілеспрямованість, що має розвинутися до цілепокладання. Останнє є налаштованістю на те, що виповнюється. Тут цінності набувають образу. З цього моменту може приєднуватися воля, яка сама собою є позаморальною здатністю.

Перехід від цінностей до вольового акту, у розумінні М.Шелера, є не позараціональним актом. Цілеспрямованість цього процесу є імпліцитною настановою, яка розкриває його інтерсуб'єктивний характер. "Шелерівській" підхід дає змоіу прояснити роль цінностей у формуванні цілепокладання державного управління. Отже, головне призначення останнього у "забезпеченні функціонування і розвитку суспільства для досягнення певної мети" [29, с. 160], а тому розкриття механізму формування мети розвитку суспільства можливо лише через прояснення функціональної структури соціальних цінностей.

У цьому ряду методологічних пошуків своєрідністю відрізняється конструкція ідеальних типів М.Вебера, що дозволяє певною мірою зняти проблему історичної зумовле­ності знання і убезпечити діяльність науки від ціннісних суджень.

Потреба у звертанні до ціннісних орієнтацій на початку XX ст., на нашу думку, була також викликана соціокультурною ситуацією тогочасного західного суспільства. "Криза нашої епохи - це криза цінностей. І немає майже ніякої надії на побу­дову нових, більш стабільних, ніж колись, соціальних утворень, до тих пір, поки не будуть побудовані нові, більш широкі і більш складні відносини на основі цінностей, що не тільки є загальновизнаними і глибоко укоріненими в почуттях, але і мають також певне наукове обґрунтування", вважав амери­канський дослідник К.Клакхон [32, с. 43.]. Вимоіу відсторонення науки від проблеми цінностей він вважав шкідливою і неправомірною. Самі цінності розглядалися ним як "певного роду соціальні факти", що піддаються етично-нейтральному науковому опису й аналізу. Тому сучасний світ все більше і більше стикається з проблемою транскультуралізму.

Розмаїття цінностей, що складають основу ціннісних орієнтацій індивіда, передбачає наявність їхньої класифікації. З позиції наукової методології дослідження спочатку необхідно, спираючись на науковий досвід і практику життя, з'ясувати: як існують цінності - матеріально або ідеально, як об'єктивні речі й процеси або як витвори (ідеї) людської свідомості? У який спосіб існують цінності? З'ясуванню цих питань присвячували свої роботи багато дослідників минулого й сучасності - філософів, соціологів тощо. Серед їх поглядів особливо виділяються два, що мають у чомусь протилежні одна одній точки зору на аксіологічні визначення.

На думку одних, цінності - це переконання людей, соціальних груп, суспільства, але не будь-які, а тільки відносно цілей, до яких вони повинні прагнути [26, с. 7]. Але з цього незрозуміло, хто визначає те, до чого люди повинні прагнути? Ясно одне - цінності як переконання є фактами свідомості, тобто існують ідеально. Ідеалістична теорія дає класифікацію концепції цінності, з якої витікає, що розуміння цінності як факт свідомості є суб'єктивним.

Трохи відмінна точка зору на теорію цінностей належить іншій групі учених. Вони вважають, що відповідно до принципу єдності теорії й практики аналіз практичного спрямування вживання поняття "цінність" у всесвітній історії й у сучасних суспільствах дозволяє прийти до висновку про те, що цінності - це такі результати або продукти різноманітної діяльності людей, які задовольняють які-небудь матеріальні або духовні потреби людей різних соціальних груп [2, с.

Отже, як економічні, так і політичні (управлінські) цінності мають утилітарну корисність для людей та суспільства в цілому, і тому називаються утилітарними цінностями, здатними принести людям користь, або за допомоги задоволення матеріальних потреб чи задоволення політичних, правових, управлінських тощо потреб людей і соціальних груп.

Незважаючи на усе вищевикладене, необхідно окремо сказати про духовні цінності. На відміну від утилітарних, ці цінності (естетичні, етичні, світоглядні, наукові тощо) задовольняють потреби людей і соціальних груп в удоскона­ленні, розвитку їхнього духовного світу, насиченні свідомості людини знаннями, почуттями, ідеалами. Із практики відомо, що духовні цінності мають не матеріальну (утилітарну) ко­рисність, а корисність духовну, тобто психоемоційну. При їх сприйнятті і розумінні вони здатні передавати людям або формувати в них певні соціальні почуття (моральні й естетичні) чи знання (світоглядні й наукові).

Моральними цінностями є, наприклад, вчинки людей, їхня поведінка, спрямована на задоволення або здійснення суспільних потреб чи інтересів у добрі (ввічливість, гостинність, пошана, милосердя, вірність даному слову, мужність, самопожертва, безкорисливість, честь, гідність, совість тощо). Як естетичні цінності виступають, наприклад, художні твори.

Світоглядними цінностями є філософські або релігійні вчення, ідеологічні символи тощо. Наукові цінності - це насамперед наукові здобутки, книги й інші знакові системи, що виражають і передають людям накопичені в науці знання про світ, суспільство, людину. Є й інші види духовних цінностей: педагогічні, спортивні, ігрові тощо.

У цілому сукупність економічних цінностей зазвичай називають "багатством", політичних - "правом", управлінських - "владою", моральних - "добром", естетичних - "красою", світоглядних і наукових - "істиною". Всі цінності, тобто соціальні цінності в цілому називають "благом". Тому можна зробити висновок, що цінності для людей - це благо.

Надалі необхідно звернути уваїу на таке: практика громадського життя показує, що в суспільстві постійно виникають різні комбінації розглянутих цінностей, у тому числі утилітарних і духовних. Наприклад, застосування при створенні утилітарних цінностей дизайну, художнього конструювання й моделювання перетворює їх, створених у промисловому виробництві, у твори декоративно-прикладного мистецтва, що характерні не лише корисністю, але й виразністю, красою. Навіть утилітарні речі, наприклад, клейноди державної влади, можуть виявитися системами різних цінностей одночасно: символом багатства (економічна цінність), права (політична цінність), влади (управлінська цінність), шляхетності (моральна цінність), краси (естетична цінність), "легітимності" або вибраності (світоглядна цінність) тощо.

Це свідчить на користь висновку про те, що будь-яка цінність є єдністю об'єктивного й суб'єктивного, матеріального й ідеального. Тому й духовні цінності мають не менш міцну матеріальну основу, ніж утилітарні.

Елементарний аналіз різних видів цінностей дає змоіу глибше зрозуміти їх природу. Відомий класик соціології й філософії Е.Дюркгейм порушує питання про джерело цінностей і доходить висновку про те, що таким джерелом у процесі практичної діяльності стають ідеали, тобто міркування людини про те, що ще не існує в дійсності. А речі стають цінні­стю (мають цінність) тоді, коли вони відповідають втіленому в них ідеалу або виражають ідеали [7, с. 294].

Далі з аксіології Е.Дюркгейма можна з'ясувати, що ідеали історично змінюються, зі зміною ідеалів виникають нові систе-ми цінностей. У такий спосіб встановлюється певна закономірність у розвитку систем цінностей.

Сьогодні багато філософів, соціологів, політологів відзначають, що "учорашній день" вчення про цінності завершився з настанням нового тисячоліття. У XXI ст. сучасна світова філософія, зокрема аксіологія, входить із новим розумінням дефініції "цінності", історичних стилів цінностей, законів їх розвитку, переоцінкою цінностей минулого часу, новою концепцією культури (не тільки як системи цінностей, але й навичками зі створення й споживання цінностей, їх освоєння, тобто сприйняття, розуміння, оцінки, збереження, поширення й споживання), розумінням цінності майбутнього суспільства й окремої особистості.

На початку XXI ст., коли набрали силу процеси глобалізації, помітно зросла увага світового співтовариства до проблем і перспектив розвитку всіх країн та їх народів. Сучасна планетарна цивілізація перебуває напередодні кардинальних змін як архітектоніки всього світу, так і механізмів національ­ного розвитку. Для України історичне питання її долі, гарантій національного майбутнього набуло актуальності, можливо, навіть гострішої, ніж за часів набуття державної незалежності. Глобалізація спричиняє моїутнє прискорення економічного, політичного і соціального розвитку тільки тих країн, які зрозуміли, усвідомили свої проблеми, виробили ефективні механізми їх вирішення та змогли реалізувати їх на практиці, а також визначилися з векторами і моделями суспільного розвитку. Що ж стосується тих народів, які звикли „повільно запрягати", то їх доля, на нашу думку, може виявитися сумною. Вони можуть залишитися на узбіччі світового розвитку, не витримавши жорсткої конкуренції в боротьбі за глобальні переваги. Сучасна світова глобалізація характерна не лише прискоренням цивілізаційних процесів, а й загостренням антагонізму культур, діалектичним процесом взаємодії національних, етнічних, релігійних, зрештою, основних ментальних ціннісних систем. Тому непересічне значення для формування парадигми суспільного розвитку кожної країни має вибір системи ціннісних орієнтирів.

Актуалізація поняття ціннісної орієнтації як "комплексу духовних детермінант діяльності людей або окремої людини, а також відповідних їм соціально-психологічних утворень, які інтерпретуються в позитивному аспекті їхніх значень", висуває в якості детермінанту уявлення, знання, інтереси, мотиви, потреби, ідеали, а також установки, стереотипи, переживання людей. Поняття "ціннісних орієнтацій" використовують стосовно окремої людини або групи осіб, але не до суспільства в цілому. Саме ціннісні орієнтації виступають "основою

цілепокладання, визначають людські інтереси і потреби, зазнають зворотного впливу". Тому термін "ціннісна орієнта­ція" може служити перехідним моментом від трансценден­тального статусу цінностей, укорінених у суспільній онтології (у процесі цілісного аналізу суспільства використовують поняття "цінності культури", "духовні цінності соціуму", "життєві цінності", якідужеважко зробити вимірюваними). Застосування поняття "ціннісні орієнтації" відображає спрямованість аналізу на переважно соціальні (індивідуальні або групові), синкретично-психологічні прояви, у той час як поняття "цінності культури", "життєві цінності" орієнтовані на вивчення загальнокультурних явищ, у яких з великою визначеністю виокремлюються духовно-орієнтаційні, раціонально-значущі компоненти, а також проблемно-змістовні аспекти. Ціннісні орієнтації відповідно задають: загальне спрямування інтересів і прагнення особистості; ієрархію індивідуальних переваг і зразків; цільову та мотиваційну програми тощо.

Вони проявляються і розкриваються через оцінювання людиною себе, інших, обставин тощо, через уміння структурувати життєві ситуації, ухвалювати рішення у проблемних ситуаціях і виходити з конфліктів. Сучасна суспільна свідомість все більше стверджується у думці про те, що людство переживає різкі зміни. Про це свідчать масштабні катаклізми XX століття, під час яких проявилися жорстокість, деформація іуманітарних цінностей, соціальний, моральний, економічний та інтелектуальний хаос. Ці явища є проявом культурної кризи та відбиттям глибинних станів людини. Кризові процеси відбуваються на рівні людини та її ціннісних орієнтацій. Разом з тим прояви як ціннісних орієнтацій, так і "цінностей культури" трактуються як потужні стимулятори H212h

культурної поведінки людини; вони служать стимулами для досягнення різноманітних цілей, для захисту якихось ціннісно- символічних імперативів. За допомогою ціннісних орієнтацій і "цінностей культури" у тому або іншому суспільстві форму­ються стандарти культурних оцінок, визначається ієрархія життєвих цілей і вибір методів та засобів їх досягнення. Однак форми реалізації зазначених функцій у тому й іншому випадку здійснюються по-різному. Система ціннісних орієнтацій виступає як аспект, певний бік нормативно-рольових структур держави; у самій цій системі існує безліч оперативних, нестійких елементів, хоча є й глибоко вкорінені стереотипи. Система ж "цінностей культури" більшою мірою знаходить місце в реалізації екзистенційно-феноменологічного аспекту суспільної діяльності; її компоненти більш стабільні, динаміка їхніх змін більш уповільнена, ніж динаміка елементів ціннісних орієнтацій, гцо розвиваються на рівні поведінки соціальних груп або окремої людини. Наявність цілісної системи цінностей у суспільстві забезпечує стабільність усіх сфер його життя, а її розпад неминуче веде до дисгармонії, руйнівних конфліктів у суспільстві. Значення цінностей як для окремого соціуму, так і для всього людства, особливо зростає на зламі епох, коли йде пошук нових орієнтирів розвитку. Саме тому проблема ціннісних пріоритетів сучасного полікультурного суспільства набуває сьогодні особливої актуальності.

Загальний рівень розвитку цінностей культури актуалізує проблему формування національної ідентичності як завдання розбудови громадянського суспільства та формування активної особистості.