ФРОММ Еріх Втеча від свободи

[.] «Найпрекрасніші, як і найуродливіші, схильності людини не випливають із фіксованої, біологічно обумовленої людської природи, а виникають внаслідок соціального процесу формування особистості.

.«Спосіб життя, обумовлений особливостями економічної системи, перетворюється на основоположний фактор, що визначає характер людини, бо владна потреба самозбереження примушує її прийняти умови, в яких доводиться жити. [.] Економічна структура суспільства, визначаючи спосіб життя індивіда, діє лише як сукупність зовнішніх умов, за яких розвивається особистість. Ці економічні умови не треба плутати з суб’єктивними економічними мотивами. [.] поняття свободи змінюється залежно від ступеня самоусвідомлення людини себе як незалежної і окремої істоти. [.] біологічна недосконалість людини обумовила появу цивілізації. [.] Історія Європи і Америки з кінця середніх віків - це історія повного відособлення індивіда.

.Совість - це наглядач, якого вона сама приставила до себе. Вона заставляє діяти людину відповідно до її бажання і цілей, які вважає своїми, хоч насправді вони є інтеріоризацією зовнішніх соціальних вимог».

«Протестантство дало поштовх звільненню людини. Капіталізм продовжив це звільнення з психологічного, соціального і політичного погляду. Економічна свобода була основою цього розвитку, а середній клас - його поборником. При капіталістичній системі індивід, особливо представник середнього класу, незважаючи на масу обмежень, мав шанс досягти успіху завдяки власним зусиллям і достоїнствам. У міру свого нового економічного становища чимраз більший середній клас зміг завоювати політичну владу; знову здобута влада створювала нові можливості для економічного проґресу.

Одне слово, капіталізм не тільки звільнив людину від традиційних уз, але зробив величезний внесок у розвиток позитивної свободи, у розвиток активної, критичної і відповідальної особистості. [...] принцип приватної ініціативи сприяв процесові індивідуалізації, і про це говорять. як про важливий внесок у розвиток сучасної культури.

.При капіталізмі економічна діяльність, успіх і матеріальна вигода стали самоціллю. Доля людини полягала в тому, щоб сприяти зростанню економічної системи, примножувати капітал для особистого щастя, а заради самого капіталу. Людина перетворилася в деталь гігантської економічної машини. [.] принцип роботи заради накопичення капіталу об’єктивно зіграв величезну позитивну роль у розвитку людства. Але суб’єктивно він заставив людину працювати заради позаособистісних цілей, перетворив її на слугу машини, яку вона збудувала сама».

.«Егоїзм - це не любов до себе, а пряма її протилежність. Егоїзм - це вид жадібності. “Особистість”, в чиїх інтересах діє сучасна людина, - це соціальне “я”; ця “особистість” складається в основному з ролі, яку взяв на себе індивід; і насправді є лише суб’єктивною маскою його об’єктивної соціальної функції».

.«Не тільки економічні, але й особисті стосунки між людьми набули характеру відчуження; замість людських стосунків вони нагадують відношення речей. [.] Незначність індивіда в наш час належить не лише до його ролі як підприємця, службовця, працівника, але й до його ролі як споживача. Як абстрактний покупець він важливий, але як конкретна людина нічого не значить. Це становище ще більше посилюється методами сучасної реклами. [.] це методи присипляння здатності до критичного мислення. Вони ще небезпечніші для нашої демократії, ніж прямі напади на неї; в сенсі її впливу на людську особистість вони набагато аморальніші від непристойної літератури, видання якої підлягає покаранню.

.Різні суспільства відрізняються рівнем сприяння розвиткові індивіда, але в кожному з них існує розрив між завданнями нормального функціонування суспільства і повного розвитку кожної особистості. [.] з погляду людських цінностей суспільство можна назвати невротичним у тому розумінні, що його члени психічно скалічені в розвитку своєї особистості. [.] Людина, в чиїй особистості домінують деякі рушійні сили, не обов’язково їх усвідомлює. Вона може бути цілком захоплена садистськими прагненнями, але при цьому бути впевненою, що нею рухає лише почуття обов’язку».

.«Влада - це не якість, яку людина “має”, як має якусь власність чи фізичну властивість. Влада є наслідком міжособистісних стосунків, за яких одна людина вбачає в другій вищу щодо себе. [.] Відмінність між раціональною і насильницькою владою лише відносна. Влада може бути й внутрішньою, виступаючи під назвою обов’язку, совісті чи “суперего”. [.] Своєю суверенністю совість може й перевершити зовнішню владу. Анонімна влада ефективніша від відкритої, тому що ніхто не підозрює, що є якийсь наказ, що очікується його виконання. У випадку зовнішньої влади ясно, що наказ є, зрозуміло, хто його дав; проти цієї влади можна боротися, в процесі боротьби може розвинутися особиста мужність і незалежність. Мужність авторитарної особистості полягає в тому, щоб витримати все, хоч що б послала доля. [.] Втрата власної особистості та її заміщення псевдоособистістю ставлять індивіда в хитке становище. Перетворившись на відображення чужих очікувань, він значною мірою втрачає себе, а разом з цим і впевненість в собі».

.«Роботизація індивіда в сучасному суспільстві посилила безпорадність і невпевненість посередньої людини. Тому вона готова підпорядковуватися новій владі, яка пропонує впевненість і звільнення від сумнівів. [.] Сучасна промислова система здатна не лише створити кожній людині забезпечене існування, але й дати матеріальну базу для повного вияву інтелектуальних, чуттєвих і емоційних можливостей кожного, водночас значно скоротивши його робочий час на виробництві.

.Авторитарні системи не можуть ліквідувати основні умови, що породжують прагнення до свободи; так само вони не можуть викоренити й прагнення до свободи, що випливають із цих умов. [.] в нашому суспільстві стикаємося з тим ще явищем, яке повсюдно підживлює коріння фашизму: з убогістю і безсиллям індивіда. Це твердження суперечить загальноприйнятій думці, що сучасна демократія, звільнивши індивіда від усіх зовнішніх обмежень, привела до розквіту індивідуалізму. Ми гордимося тим, що. вільні виражати свої думки й почуття, й переконання, що ця свобода майже автоматично забезпечує наш вияв індивідуальності. Але право висловлювати свої думки має сенс тільки в разі, якщо ми здатні мати власні думки».

.«Однак у нас виховання й освіта занадто часто приводять до нищення безпосередності й до підміни ориґінальних психічних актів накинутими почуттями, думками та бажаннями. [.] уже на ранній стадії виховання дитину привчають виявляти почуття, які зовсім не є її почуттями. Її вчать любити людей (обов’язково всіх), вчать бути некритично дружелюбною, усміхатися і т. д. Якщо ви не усміхаєтеся, то про вас кажуть, що ви “не дуже приємна людина”, а ви маєте бути достатньо приємним, щоб продати свої послуги як продавець, офіціант чи лікар. Приязність, веселість і всі інші почуття, які виражаються усмішкою, стають автоматичною відповіддю; їх вмикають і вимикають, як електричну лампочку.

.Зрозуміло, людина часто усвідомлює, що це лише жест; але в більшості випадків вона перестає усвідомлювати і разом з цим втрачає здатність відрізняти таке псевдопочуття від спонтанної дружелюбності. [.] творче мислення, як і будь- яка інша творчість, нерозривно пов'язане з емоцією. Однак в наші дні ідеал полягає якраз у тому, щоб жити і мислити без емоцій. [.] Разом з цим, оскільки емоції неможливо придушити остаточно, вони повністю відірвані від інтелектуального боку особистості; наслідок - дешева сентиментальність, якою живляться мільйони зголоднілих за почуттями в кіно чи популярній пісеньці. [.] Такому ж перекрученню, як почуття й емоції, піддається й ориґінальне мислення.

...«Оскільки кожна людина колись виявляє певне прагнення до істини, потрібно, очевидно, визнати, що в кожній людині закладена потреба в істині. [.] істина потрібна людині не лише для орієнтації у зовнішньому світі, її власна сила великою мірою залежить від того, наскільки вона знає істину про саму себе. Ілюзії про себе. послабляють особистість. Найвища сила індивіда ґрунтується на максимальному розвиткові його особистості, а це передбачає і максимальне розуміння себе самого. “Пізнай самого себе” - це одна з головних заповідей сили і щастя людини».

.«фактором, що паралізує здатність до критичного мислення, стає руйнування цілісного уявлення про світ. [.] кожний факт перетворюється просто на ще один факт, при цьому істотним видається лише те, чи більше знаємо цих фактів.

.«Індивід живе у світі, з яким втратив усі справжні зв'язки, в якому все інструменталізовано; і він сам став частиною машини, створеної його власними руками. Він знає, яких думок, почуттів, яких бажань чекають від нього навколо, й думає, мислить і бажає відповідно до цих очікувань, втрачаючи при цьому своє “я”. [.] Втрата свого “я” викликає глибокі сумніви у власній особистості і тим самим посилює потребу в пристосовництві. [.] Сучасна людина зображує задоволення й оптимізм, але в глибині душі є нещасною. Сучасна людина зголодніла за життям, але оскільки вона робот, життя не може означати для неї спонтанну діяльність, тому задовольняється будь-якими суроґатами збудження: пиятикою, спортом чи переживаннями чужих і вигаданих пристрастей на екрані. [.] свободу людина може здобути, реалізуючи свою особистість, будучи сама собою. [.] “позитивна свобода” полягає у спонтанній активності всієї цілісної особистості людини. мова йде про творчу активність. Спонтанна активність - це єдиний спосіб для людини подолання страху самотності, не відмовляючись від повноти свого “я”. [.] важлива складова частина такої спонтанності - це любов, але не розчинення свого “я” в іншій людині, не володіння іншою людиною. Другий складник спонтанності - праця. [.] Праця має бути творчістю, що поєднує людину з природою в акті творення. [.] особистість сильна настільки, наскільки вона діяльна. [.] Наше - лише те, з чим ми справді пов'язані своєю творчою діяльністю, чи то інша людина, чи неживий об'єкт. [.] Людина усвідомлює себе активною творчою особистістю й розуміє, що у життя є один смисл - саме життя.

.Позитивна свобода як реалізація особистості передбачає безумовне визнання унікальності індивіда. Люди народжуються рівними, але різними. Справжній розвиток особистості завжди полягає в розвиткові саме цієї індивідуальної основи. [.] Протиприродний розвиток людини - робота затискає індивідуальну основу у форму псевдоособистості, яка складається із зовнішніх шаблонів мислення й почування. [.] Повага до унікальності, культивування унікальності кожної людини - це найцінніше досягнення людської культури. [.] Унікальність кожної особистості зовсім не суперечить принципові рівності. [.] всі мають однакове. право на свободу і щастя. [.] людина є центром і метою свого життя. розвиток її індивідуальності, реалізація її особистості - це найвища мета, яка не може бути підпорядкована іншим, нібито достойнішим цілям. [.] справжній ідеал - це не якась таємна вища сила, що стоїть над індивідом, а чітке вираження повного утвердження його власної особистості. Всякий “ідеал”, що суперечить такому утвердженню особистості, уже тим самим виявляється не ідеалом, а метою патологічного прагнення. [.] людина сама собою не добра і не погана; людському життю притаманна внутрішня тенденція до розвитку, вияву здібностей. [.] Якщо ж свобода людини стане позитивною, якщо вона зможе реалізувати свою сутність повністю і безкомпромісно, то основоположні причини антисоціальних прагнень зникнуть, а небезпечні будуть лише ненормальні, хворі індивіди. В історії людства подібної свободи ще не досягали ніколи, однак вона була тим ідеалом, до якого прагнуло людство, хоч це прагнення виражалось іноді в нісенітних, ірраціональних формах. Дивуватися треба не тому, що історія повниться жорстокістю й руйнівністю, а тому, що людство зберегло ті якості гідності, доблесті й доброти, приклади яких знаходило впродовж усієї історії (й у великій масі людей у наші дні), причому зберегло і навіть розвинуло попри все, що відбувалося з людьми. Цей факт не лише дивує, але й обнадіює.

.Свобода може перемогти в тому разі, якщо демократія розвинеться в суспільство, в якому індивід, його розвиток і щастя стануть метою і сенсом; в якому індивідом не маніпулюватиме ніяка зовнішня сила, чи то держава, чи економічна машина. для реалізації позитивної свободи та індивідуалізму потрібні такі економічні й соціальні зміни, які дозволяють індивідові стати вільним у сенсі реалізації його особистості.

.Проґрес демократії має полягати в розвитку дійсної свободи, ініціативи й спонтанності індивіда; причому не лише в суто особистих чи духовних сферах, але передусім. у його праці. [.] Суспільство повинно оволодіти соціальними процесами так само раціонально, як оволоділо процесами природними. Головною умовою цього є знищення таємної влади невеликої купки ділків, що хазяйнують в економіці без будь-якої відповідальності перед масами людей, чиї долі залежать від їхніх рішень. [.] важливо, щоб індивідові було надано можливість дійсної активності, щоб єдність цілей суспільства та індивіда перетворилася із гасла на реальність, щоб індивід активно докладав свої здібності в роботі, щоб міг відчути відповідальність за свою працю. [...] Ми повинні замінити маніпулювання людьми активним і розумним співробітництвом. [.] Єдиний критерій реалізації свободи - активна участь індивіда у визначенні своєї власної долі і життя суспільства не лише формальним актом голосування, але й своєю щоденною діяльністю. [.] своїми стосунками з іншими людьми.

.сукупність рис характеру, спільну для більшості, можна назвати соціальним характером... та сукупність рис. [.] у більшості членів цієї соціальної групи й виникла внаслідок спільних для них переживань і спільного способу життя. [.] Поняття соціального характеру є ключовим для розуміння соціальних процесів. Характер. це специфічна форма людської енергії, що виникає в процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу життя в означеному суспільстві. Характер визначає думки, почуття і дії індивіда.

.Різні суспільства - або класи всередині суспільства - мають специфічний характер, на основі якого розвиваються й набувають сили різні ідеї. [.] ідеї праці й успіху як головних цілей життя змогли привабити сучасну людину лише через її самотність і сумніви. [.] ідея може стати могутньою силою, але тільки тоді, коли відповідає специфічним потребам людей цього соціального характеру. [.] Одна з помилок радикальних лідерів полягала в тому, що вони переоцінювали силу своїх партій: вони бачили, як широко розповсюджуються їхні ідеї, і не помічали, як поверхово ці ідеї засвоєно.

.так звана раціональна поведінка значною мірою визначається структурою особистості індивіда. Людина з потребою накопичення, що корениться в її особистості, отримує й глибоке психологічне задоволення від можливості чинити відповідно до цієї потреби, вона виграє не лише економічно, але й психологічно. [.] Якщо структура особистості більшості людей у цьому суспільстві, тобто соціальний характер, пристосована до об’єктивних завдань, які індивід має виконати в суспільстві, то психологічна енергія людей перетворюється на продуктивну силу, потрібну для функціонування цього суспільства. [.] Сучасну людину не доводиться заставляти працювати так інтенсивно, як вона це робить; замість зовнішнього примусу в ній існує внутрішня потреба в праці. [.] Інакше кажучи, замість підпорядкування відкритій владі людина створила в собі внутрішню владу - совість або обов’язок, - що управляє нею так ефективно, як ніколи не змогла б жодна зовнішня влада.

.прагнення до справедливості і правди є також невід’ємною властивістю людської природи, хоч і воно може бути придушене і перекручене, як і прагнення до свободи.

.хоч особистість формується основними умовами життя, хоч нема біологічно обумовленої природи людини, людська природа має власну динаміку, що є активним фактором в еволюції соціального процесу. [.] Намагаючись уникнути хибних біологічних і метафізичних концепцій, ми не можемо допускатися серйозної помилки соціологічного релятивізму, який розглядає людину як просту маріонетку, якою управляють ниті соціальних умов. Невід’ємне право людини на свободу і щастя ґрунтується на внутрішньо притаманних їм властивостях і на її прагненні до життя, розвитку й реалізації здібностей, які виникають у неї в процесі історичної еволюції.

.такі ідеали, як істина, справедливість, свобода, хоч часто виявляються лише порожніми словами або раціоналізаціями, можуть бути дійсними прагненнями людини і. аналіз, що не враховує ці прагнення як динамічні фактори, помилковий.

.Ми бачимо, що економічні, психологічні й ідеологічні фактори взаємодіють так: людина реаґує на зміни зовнішнього становища тим, що змінюється сама, а ці психологічні фактори у свою чергу сприяють дальшому розвитку економічного й соціального процесу. [.] Попри взаємозалежність економічних, психологічних й ідеологічних факторів кожен із них має й певну самостійність. Особливо це стосується економічного розвитку, що відбувається за своїми законами, залишаючись обумовленим такими об’єктивними факторами, як природні ресурси, техніка, географічне становище і т. д.

...Зміни соціальних обставин приводять до зміни соціального характеру, тобто до появи нових потреб і тривог. Ці нові потреби породжують нові ідеї, водночас готуючи людей до їхнього сприйняття. Нові ідеї у свою чергу зміцнюють і посилюють новий соціальний характер і спрямовують людську діяльність у нове русло».

Душа людини

[.] «Історія людства написана кров’ю. Війни виникають за рішеннями політичних, військових, економічних вождів для захоплення земель, природних ресурсів або для одержання торговельних привілеїв, для захисту від реальної або вигаданої загрози безпеці своєї країни або для того, щоб підняти свій особистий престиж і здобути собі славу. [.] Головною небезпекою для людства є не садист чи недолюдок, а нормальна людина, що має надзвичайну владу. [.] Людина стане дійсно людиною тільки в атмосфері, в якій зможе надіятися, що вона сама та її діти виживуть наступного року і зможуть жити багато літ потім. [.] Якщо сутністю людини є не добро чи зло, не любов чи ненависть, а суперечність, яка заставляє шукати нових рішень, які у свою чергу викликають нові суперечності, то людина може відреаґувати на цю дилему реґресивним або проґресивним чином. [.] Сьогодні як реакцію на загрозу людству в усіх країнах і в представників різних ідеологій можна спостерігати відродження гуманізму.»

«Ми живемо в історичну епоху, яка характеризується різкою невідповідністю між інтелектуальним розвитком людини, що привів її до створення найстрашнішої зброї знищення, та її духовно-емоційним розвитком. Що треба зробити, щоб уникнути катастрофи?.. Якби індивід міг передусім переживати себе як громадянин світу і якби гордився людством та його успіхами... Якби в системах виховання в усіх країнах звертали особливу увагу на досягнення людства, а не власного народу, то можна б з певністю й переконливістю прищепити індивідові гордість за те, що він людина.

Ми хочемо переконати читача, що всі його спроби любити залишаться марними, поки він не спрямує всі свої зусилля на розвиток своєї особистості у всій її цілісності, щоб виробити в собі установку на продуктивну діяльність; що неможливо одержати задоволення в любові до однієї людини, якщо ви не здатні любити ближнього взагалі, якщо у вас нема справжньої скромності, мужності, віри й дисциплінованості. [...] Говорячи про любов у сучасній західній культурі, ми ставимо запитання: чи сприяє розвиткові любові соціальна структура західної цивілізації і породжуваний нею дух? [...] Сучасна людина відчужена від себе, від свого ближнього, від природи. [...] Людські стосунки стають по суті стосунками автоматів. Автомати не можуть любити; вони можуть обмінювати свої особисті “набори якостей” і сподіватися на справедливу оборудку...

.Наша цивілізація пропонує багато паліативів, що дають можливість людині не усвідомити свою самотність. Перш за все це монотонний хід бюрократизованої, механічної роботи, що сприяє тому, аби люди не усвідомлювали своїх найосновніших людських прагнень: пристрасного бажання переборення і об’єднання. Оскільки цієї однієї шаблонної одноманітної роботи недостатньо, людина долає свій неусвідомлений відчай за допомогою таких же одноманітних, шаблонних звеселянь - пасивним споживанням звуків і здорових вражень, які пропонує індустрія розваг; крім цього, можна ще одержати задоволення, купуючи дедалі більше нових речей, замінюючи їх швидко іншими. [...] Сучасна людина перетворила себе на товар: вона сприймає свою життєву енергію як капітал, з якого має отримати якнайбільший прибуток з урахуванням свого становища і кон’юнктури на ринку особистостей. Її основна мета - вигідно обміняти свою майстерність, знання й саму себе...»

...«Принцип, на якому засновано капіталістичне суспільство, і принцип любові несумісні. Але сучасне суспільство, взяте конкретно, становить багатогранне явище. [...] Люди, здатні любити при чинному соціальному устрої, трапляються як виняток; в сучасному західному суспільстві, їм, як правило, відводиться останнє місце. [...] Всяка діяльність підпорядкована економічним цілям, засоби стали метою; людина стала автоматом - ситим і одягненим, але позбавленим будь-якого інтересу до своїх специфічних людських якостей і функцій. [...] Суспільство має бути влаштовано так, щоб соціальна “залюблена” сутність людини була невіддільна від її життя в суспільстві, становила з нею одне ціле. [...] суспільство, яке так чи інакше обмежує розвиток любові, неминуче раніше чи пізніше загине; підійшовши до суперечності з основними потребами людської природи. [...] Віра в любов, можливу як загальносоціальне, а не тільки індивідуальне явище, є розумною вірою, в основі якої - відображення найсокровеннішої сутності людини.

.Кожне суспільство має певну структуру і діє певним чином відповідно до потреби, продиктованої рядом об’єктивних обставин. Ці обставини включають як спосіб виробництва, що у свою чергу залежить від сировини, промислового обладнання, клімату, народонаселення, так і політичні та географічні фактори, культурні традиції і зовнішні впливи, яких зазнає суспільство. [...] Члени суспільства, різних класів і соціальних груп змушені поводитися так, щоб мати можливість функціонувати відповідно до вимог соціальної системи. [.] функція соціального характеру полягає в тому, щоб формувати й

спрямовувати людську енергію всередині цього суспільства задля продовження його функціонування. [.] Сучасному індустріальному суспільству, до прикладу, не вдалося б досягнути своїх цілей, якби воно не підключило до роботи величезну енергію вільних людей. Людина змушена була перетворитися на особистість, яка бажає спрямувати основну частину своєї енергії на працю. [.] Соціальна потреба в праці, в пунктуальності, акуратності повинна була перетворитися на внутрішню спонуку».

.«Зрозуміти соціальний процес можна лише у разі, якщо виходити із знання специфіки людської реальності, психічних і фізіологічних властивостей людини і якщо розглядати взаємодію між природою людини і природою зовнішніх умов, за яких вона живе і якими має оволодіти, щоб вижити. [.] Соціальні зміни визначаються й фундаментальними людськими потребами, які заставляють нас використовувати обставини, сприятливі для реалізації потреб. Середній клас, що переміг у французькій революції, для розвитку господарської діяльності потребував свободи від кайданів старого ладу. [.] найкращі уми буржуазії усвідомили обмеженість буржуазної свободи і в своїх пошуках задовільнішої відповіді на людські потреби дійшли розуміння свободи як обов’язкової умови справжнього розгортання можливостей цілісної людини. [.] “Особиста ініціатива” стала ідеалом капіталізму і вільної конкуренції у ХІХ ст. Спільна праця і “людські стосунки” стали ідеалами капіталізму ХХ ст. “Порядність” стала найпопулярнішою нормою в капіталістичному суспільстві, оскільки чесність - основний закон вільного ринку, на якому товари і праця обмінюються без насильства і шахрайства.

.соціальний характер - це проміжна ланка між соціально- економічною структурою і панівними в суспільстві ідеями та ідеалами. При цьому це посередник в обох напрямках: від економічного базису до ідей та від ідей до економічного базису. [.] Соціальний характер змушує людей діяти і думати так, як вони повинні діяти і думати в інтересах правильного функціонування суспільства...

...Поки людина не спроможна перевершити своє суспільство і побачити, як воно сприяє або перешкоджає розгортанню людських потенцій, вона не зможе повністю з’єднатися зі своєю власною людяністю. [.] людська природа змушена проявлятися у спотворених формах доти, доки людина не зрозуміє, що суспільство, в якому їй довелося жити, викривляє людську природу. [.] Це включає в себе розуміння соціальної динаміки й критичну оцінку власного суспільства з погляду універсальних людських цінностей.

.Ми живемо в єдиному світі, але своїми думками й почуттями сучасна людина все ще залишається в рамках національних держав. [.] людина належить суверенним державам, а не людству загалом. Такий анахронізм може привести до катастрофи. [.] Щоб не зазнати саморуйнування, єдиний світ потребує нової людини - людини, яка долає вузькі рамки національної держави і визнає будь-яку людську істоту сусідом, а не варваром, людини, для якої її дім - весь світ».

«.для Спінози, Ґете, Геґеля, Маркса людина живе лише доти, доки творить, доки перетворює зовнішній світ своїми силами. [.] діяльне ставлення до предметного світу Маркс називає “творчим життя”. У праці людина виражає себе, свою індивідуальність, свої фізичні і психічні сили. Праця не лише засіб досягнення мети (продукту), але й самоціль, це осмислене застосування людської енергії. [.] Для Маркса процес відчуження відбувається у праці й поділі праці. Праця для нього - це живий зв’язок людини з природою, створення нового світу, включаючи творення самої себе (зрозуміло, інтелектуальна діяльність, мистецтво, як і фізична діяльність, - також праця).

.Але з розвитком приватної власності і поділом праці праця втрачає характер вираження людських творчих сил. Праця стає відчуженою або перестає бути частиною природи працівника. [.] Для Маркса відчуження в процесі праці - відчуження від продукту праці і умов праці - нерозривно пов'язане з відчуженням людини від себе самої, від інших людей і від природи. [.] Відчуження веде до переоцінки всіх цінностей. Людина стає заручником політичних інститутів, які сама ж витворила. [.] сьогодні залякане суспільство зі страхом очікує, чи вдасться йому врятуватися, чи воно все одно потрапить під іго створених речей, або стане жертвою сліпих і бездумних бюрократів, яких самі ж люди поставили над собою. [.] все людство сьогодні опинилося в полоні ядерної зброї, яка також виявилась продуктом людських рук і думок. Маркс не міг передбачити масштабів масового відчуження, що охопило більшу частину людства; він тим більше не передбачав, що наступить день, коли величезна (і щораз дедалі більша) кількість населення потрапить в залежність не від машин, а стане об'єктом маніпулювання з боку інших людей та їхніх символів.

.На думку Маркса, людина впродовж віків створила таку культуру, засвоїти яку зможе лише тоді, коли матиме свободу, коли звільниться від кайданів - і не тільки від пригнічення економічною бідністю, але також від духовного збіднення, на яке приречена у світі відчуженої праці.

.Але в будь-якій культурі людина містить в собі всі можливості. [.] людина - продукт природної еволюції, частина природи, але вона наділена розумом і самосвідомістю і перевищує природу. [.] людина намагається відновити гармонію з природою. її мета - повний розвиток людських сил, доки вона не досягне нової гармонії із своїми ближніми і природою. [.] завдання людини - розширити межі свободи, підсилити обставини, сприятливі для життя. Тільки людина здатна знайти межу життя й засоби для її реалізації. [.] Здатність до вдосконалення означає, що людина може досягнути своєї мети, але зовсім не означає, ніби вона повинна її досягнути. [.] якщо індивід не робить вибору на користь життя, якщо не зростає, то неминуче перетворюється на руйнівника, на живого трупа.

...Більшість із нас схильні й до добра, і до зла, хоч відповідний вплив цих нахилів у різних людей різний. Найбільший вплив здійснює сім'я. [.] сім'я, як правило, є аґентом суспільства. Тому найважливішим фактором для розвитку індивіда є структура й цінності суспільства, в якому він народився.

.Тільки в співробітництві з іншими людьми у процесі праці людина розвиває свої сили, лише в історичному процесі створює сама себе. Але водночас більша частина суспільних систем дотепер служила цілям меншості, що бажає використовувати більшість у своїх інтересах. Тому суспільство завжди було не в ладах із людяністю, із загальними нормами, дійсними для кожної людини. [.] кожна людина репрезентує все людство. Ми відрізняємося розумом, здоров'ям, здібностями. Проте всі ми єдині. [.] людина може охопити досвід універсальної цілісної людини, лише реалізовуючи свою індивідуальність. [.] єдиною силою, здатною врятувати нас від саморуйнування, є розум. Я розумію розум не як систему знань, а як “вид енергії”. [.] розум не може бути дієвим, доки в людини нема надії та віри. Насправді де нема віри в людину, віра в машини не врятує нас від загибелі. або західний світ виявиться здатним відродити гуманізм, вузловою проблемою якого є найповніший розвиток людяності, а не праця чи виробництво, або Захід загине, як і багато інших великих цивілізацій».

.«свобода - дещо більше, ніж відсутність насилля й пригнічення, більше, ніж “свобода від.” Це “свобода для”. - свобода стати самостійною, свобода радше бути багато чим, ніж мати багато чи використовувати речі і людей. Досягнути свободи й незалежності можна тільки тоді, коли будуть розірвані пута ілюзій.

.сьогодні існує головна єдина турбота - питання про війну і мир. Не виключено, що людина знищить життя на Землі або зруйнує все цивілізоване життя. й створить варварську тоталітарну організацію, яка правитиме тим, що залишиться від людства. Пробудити людей перед такою небезпекою - [.] такий єдиний обов'язок [.] вимога, яку повинна поважати сьогодні людина. Якщо вона цього не зробить, ми всі будемо приречені.

.Я вірю в самовдосконалення людини, але сумніваюсь, чи досягне вона такої мети, якщо не прокинеться найближчим часом».

Здорове суспільство

[.] «Завдання “науки про людину” - скласти, нарешті, точний опис того, що з повним правом називають природою людини. [.] Дійсна проблема полягає в тому, щоб із безлічі виявів людської природи (як нормальних, так і патологічних), наскільки можна їх спостерігати в різних індивідів і в різних культурах, встановити її основу, загальну для всього людського роду. [.] виявити притаманні людській природі закони, а також. цілі її перетворення і розвитку. [.] Таке розуміння людської природи відрізняється від загальноприйнятного смислу терміна “природа людини”. Перетворюючи навколишній світ, людина разом з цим в ході історії змінює й саму себе. Вона ніби виступає своїм власним творенням. [.] подібно до того як може людина перетворювати й видозмінювати природні матеріали тільки згідно з їхньою природою, точно так може перетворювати й змінювати вона себе лише відповідно до своєї власної природи. Розгортання потенцій і перетворення їх у міру своїх можливостей - ось що людина насправді досягає у своєму розвитку повної зрілості відповідно до властивостей і законів людської природи, то вона знаходить душевне здоров'я. Невдача такого розвитку призводить до душевної хвороби.

.У наші дні ми стикаємось з людиною, яка діє і відчуває як автомат, вона ніколи не зазнає переживань, що були б справді її власними; вона відчуває себе такою, як, на її думку, вважають інші; її штучна посмішка прийшла на зміну щирому сміху, а балаканина зайняла місце словесного спілкування... Еволюція людини ґрунтується на її втраті своєї первісної домівки - Природи - і неможливості знову повернутися. [.] Людині знадобилося сотні тисяч років, щоб вступити в людське життя. [.] Існує лише одне почуття, що задовольняє людську потребу в єднанні зі світом і разом з тим забезпечує відчуття цілісності й індивідуальності - любов. Людська потреба подолати власну обмеженість є одним із джерел любові, так само як мистецтва, релігії і матеріального виробництва. [.] Задоволення потреби у творенні веде до щастя, руйнівність - до страждання, і більше від інших страждає сам руйнівник. [.] Задоволення специфічно людських потреб незмірно складніше, воно залежить від багатьох факторів, з яких останнім за порядком, але не за значенням є спосіб організації суспільства, в якому живе людина, і те, як ця організація визначає людські стосунки всередині суспільства.

. Лише за допомогою творчої праці людина може співвідносити себе з природою, стаючи з нею єдиним цілим, але не розчиняючись в ній. Тільки якщо людина розвиває свій розум і здатність любити, якщо вона в змозі по-людськи переживати світ природи і світ людей, вона може набути відчуття домівки, впевненості в собі, відчути себе господарем життя».

«Здорове суспільство розвиває здатність людини любити людей, стимулює творчу працю, розвиток розуму, об’єктивності, почуття власного “я”, заснованого на відчутті своїх творчих сил. Хворе суспільство породжує взаємну ворожість, недовір’я, перетворює людину на об’єкт маніпуляцій і експлуатації, позбавляє її почуття свого “я”, що зберігається лише такою мірою, якою вона підпорядковується іншим людям або стає автоматом. Суспільство може. сприяти здоровому розвиткові людини і перешкоджати йому.

.Об’єктивне вивчення зв’язку між суспільством і людською природою повинно враховувати як розвивальний, так і стримувальний вплив суспільства на людину, беручи до уваги природу людини і потреби, які вона породила...

Кожне суспільство структуроване і функціонує певним чином, що з необхідністю випливає з ряду об’єктивних умов. До них належать способи виробництва і розподілу, що у свою чергу залежать від переробки сировини, промислової технології, клімату, чисельності населення, політичних та географічних факторів, культурних традицій, а також впливів, яким піддане суспільство. Нема «суспільства» взагалі - є лише особливі суспільні структури, що функціонують різними способами, які піддаються визначенню. [.] в ході історичного розвитку ці суспільні структури зазнають зміни, і в кожен окремий історичний період вони відносно стійкі, й суспільство може існувати лише за умови, що воно функціонує в межах своєї особливої структури. [.] Члени суспільства і (або) різні класи чи групи, що займають певне суспільне становище... повинні поводитися так, щоб бути здатними функціонувати так, як цього вимагає соціальна система. [.] сучасне індустріальне суспільство не досягало б своїх цілей, якби не спрямовувало небаченою досі мірою енергію вільних людей на працю. [.] Потреба працювати, бути точним і відданим порядкові мала перетворитися на внутрішнє прагнення до такої поведінки. [.] Індивід і суспільство зайняті в першу чергу розв’язанням завдань виживання, і лише забезпечивши його, можуть перейти до задоволення інших насущних людських потреб. Потреба виживання передбачає, що людина мусить займатися виробничою діяльністю. Спосіб виробництва у свою чергу визначає суспільні відносини в цьому суспільстві, обумовлює спосіб життя й життєву практику.

.Людській природі притаманні такі потреби, як прагнення до щастя, гармонії, любові й свободи. Водночас ці потреби є динамічними факторами історичного процесу.

...можна розглядати сім'ю як психологічне знаряддя суспільства, як інститут, призначений для передачі дитині, що підростає, вимог суспільства».

.«У наш час не тільки закон ринку, але й розвиток науки і техніки живуть своїм власним життям і панують над людиною. За нинішньої системи прибутки можуть бути повністю віддалені від особистих зусиль або сфери діяльності. Власник капіталу може отримувати прибуток, не працюючи. Важлива функція людини - обмінювати свої зусилля на відповідний заробіток ризикує перетворитися на абстрактну процедуру обміну грошей на гроші, тільки в більшій кількості. При капіталізмі розподіл прибутків ха­рактеризується відсутністю збалансованого співвідношення між зусиллями й працею індивіда,з одного боку, та їхнім суспільним визнанням у вигляді грошової винагороди - з другого.

...капіталізм ХХ ст., як і капіталізм ХІХ ст., заснований на принципі, який проявляється в економічних законах усіх класових суспільств: використанні людини людиною. [...] власник капіталу використовує інших людей, щоб самому одержати прибуток. [.] людина, жива людська істота, перестає бути метою. і стає засобом для забезпечення економічної вигоди іншому або своєї власної, чи безликого гіганта - економічного механізму.

.Використання людини людиною виражає систему цінностей, що лежить в основі капіталістичного ладу. Капітал, це омертвлене минуле, наймає працю, життєву силу й енергію теперішнього. У капіталістичній ієрархії цінностей капітал стоїть вище, ніж праця, накопичені речі - вище, ніж прояви духовного життя. “Речі” вищі за людину. Суперечність між працею і капіталом - щось набагато більше, ніж суперечності між двома класами, ніж їхня боротьба за більшу частку в суспільному продукті. Це конфлікт двох ціннісних принципів: між світом речей і їхнім накопиченням, з одного боку, та світом життя та його продуктивністю - з другого.

.З проблемою експлуатації і використання людини тісно пов'язана інша, ще складніша проблема влади авторитету в людей ХІХ ст. [.] проблема влади авторитету насправді є ключовою для нашого розуміння людських стосунків у суспільстві будь-якого типу. [.] Тепер уже нема загрозливої явної влади авторитету, але нами управляє страх анонімної влади конформізму.

.За період від ХІХ до середини ХХ ст. капіталізм зазнав корінних змін у технічній оснащеності промисловості, в економіці й соціальній структурі. Не менш глибокі та істотні зміни відбулися і в характері людини.

.Посилення концентрації капіталу - ось причина і разом з тим наслідок технічних зрушень у способі виробництва. [.] Однак в суспільстві, де економічна діяльність стала головним заняттям людини, процес зведення всього до кількості і абстракцій переріс сферу економічного виробництва і поширився на ставлення людини до речей, людей і до себе самої.

.Замкнута система економічних відносин реґулюється через гроші, що служать абстрактним вираженням праці. [.] Людина, що піддається тільки пристрасті до грошей, заполонена цим своїм стремлінням; гроші - ідол, якому вона поклоняється. У цьому розумінні невротик - це відчужена особистість. [.] Відчуження. в сучасному суспільстві має майже загальний характер, воно пронизує ставлення людини до своєї роботи, до речей, які вона споживає, до держави, до своїх ближніх і до самої себе. [.] Процес споживання відзначається такою ж відчуженістю, що й процес виробництва. [.] Одне лиш володіння грошима дає мені право придбати й робити з моїми надбаннями все що завгодно. Акт купівлі й споживання став протилежною здоровому глузду примусовою метою.

.Людина любить новизну придбаної речі, але готова замінити її при появі чогось новішого. Людина відчужена не тільки від виконуваної роботи, а також від споживаних речей і задоволень, але й від суспільних сил, що визначають й усе... суспільство, й життя кожного, що живе в ньому. [...] сам факт, що нами управляють закони, які ми не контролюємо і навіть не хочемо контролювати, є одним з найнаочніших проявів відчуження. Гігантська державна і економічна система вийшла з-під контролю людини. [...] Сфера нашого суспільного життя, де ми виступаємо як громадяни, відокремлена від нашого приватного життя.

.Відчужена особистість призначена “на продаж”, має позбутися неабиякої частки почуття власної гідності. Така особистість повністю втрачає почуття самозвеличення, перестає відчувати себе істотою єдиною і неповторною. Якщо людині не вдається вигідно “інвестувати” себе, вона переживає таке почуття, ніби вона сама невдача, якщо ж вона досягає успіху, то вона успішна.

.Але для людини праця - це не лише неминуча необхідність. Праця визволяє її з природи, творить людину як соціальну незалежну істоту. В процесі праці, тобто в процесі формування й зміни зовнішньої природи, людина формує й змінює себе саму. Вона виходить з природи, підкоряючи її; розвиває свої здібності до співробітництва, розум і почуття прекрасного. Що більше вдосконалюється її праця, то досконаліша її індивідуальність».

.«Виробництво, яке постійно зростає, прагнення виробляти більше речей кращої якості перетворилися на самоціль, стали новими ідеалами. Праця стала відчуженою від людини, яка працює. [.] Замість того щоб машина замінила собою людську енергію, людина стала заміною машини. Її працю можна визначити як здійснення того, що машини поки що не можуть виконувати. [.] Подібно до того, як стала відчуженою праця, так і вираження волі виборця в сучасній демократії набуває відчуженого характеру. Вибираючи своїх представників у парламент, де ухвалюють закони країни, ми гадаємо, що кожен громадянин виконує роль відповідального учасника в справах суспільства. [.] В ідеалі кожен громадянин рівною мірою несе відповідальність за ухвалення рішень і впливає на їх ухвалення. [...] Насправді ж демократичну систему з самого початку переслідувала одна серйозна суперечність. Вона діяла в державах з колосальною нерівністю можливостей і доходів, і привілейовані класи, природно, не хотіли втратити своїх привілеїв. більша частина населення, що не мала своєї власності, була позбавлена права голосу.

.Сьогодні проблема демократії полягає уже не в обмеженні права участі у виборах, а в тому, як це право здійснюється. [.] навіть вільні вибори необов’язково виражають волю народу. [.] У відчуженому суспільстві те, як люди виражають свою волю, не дуже відрізняється від того, як вони вибирають товари для купівлі. Вони вслухаються у пропаґандистську тріскотню, й факти небагато значать порівняно з галасом, що володіє гіпнотичним впливом на голови людей. [.] функціонування політичного механізму в демократичній країні по суті не відрізняється від того, що відбувається на товарному ринку. Політичні партії мало відрізняються від крупних комерційних підприємств, а професійні політики намагаються продати публіці свій товар. Їхні методи дедалі більше нагадують методи реклами, що використовує великі заходи впливу. [.] Зв’язок між актом голосування і важливими політичними рішеннями найвищого рівня оповитий таємницею. [.] не можна сказати, ніби остаточне рішення - це результат волі виборця. Це найсправжнісіньке відчужене вираження волі громадянина. Він щось робить, віддаючи свій голос, і перебуває в ілюзії, ніби він творець тих рішень, які схвалює, ніби ті рішення є його власними. Але ж насправді ті рішення більшою мірою визначаються силами, що виходять за межі його знання і можливостей контролю.

.Відчужена людина. не може бути здоровою. Відчужена людина нещасна. Споживання розваг служить тому, щоб витіснити усвідомлення свого нещастя. [.] Наше життя і здоров'я залежать від випадковостей, не підвладних нашому контролю. Ухвалюючи рішення, ми ніколи не можемо бути впевненими в його наслідках. Результат завжди залежить від багатьох факторів, що переважають нашу здатність їх контролювати. [.] Людина, здатна лише фотографічно сприймати зовнішній світ, але яка втратила зв'язок зі своїм внутрішнім світом, з самою собою - це відчужена людина. [.] Щастя - це переживання повноти буття, а не порожнечі, яку треба заповнити. [.] Чи вистачить в сучасної людини сил виконати те, чого вимагає від неї дух.? У надорганізованому суспільстві, яке сотнями різних способів тримає людину у своїй владі, людина повинна якимось чином знову стати незалежною особистістю і виявити зворотний вплив на суспільство. Суспільство боїться особистості, оскільки вона є виразником духу та істини, яким воно хоче закрити рота. [.] на жаль, влада суспільства така ж велика, як і цей страх. [.] від нашої волі вимагається те, чого не допускають умови нашого життя. [.] вплив економічного фактора на духовний з кожним днем стає чимраз згубнішим і сприяє дедалі більшій деморалізації. Якщо моральних дух дасть нам міцну основу для відродження цивілізації, то ми відродимо її.»

.«Аналіз суспільства й історичного процесу повинен починатися з людини, не з абстракції, а з реальної конкретної людини, її фізіологічних і психічних якостей. Він має починатися з поняття сутності людини, а вивчення економіки й суспільства сприяє розумінню лише того, як спотворили людину обставини, як вона стала відчуженою від себе і своїх сил. Наша мета має полягати в пізнанні того, що є добро для людини. [.] духовного здоров'я суспільства можна буде досягти лише шляхом одночасних змін у промисловій і політичній організації, в духовній і філософській орієнтації, у структурі характеру і в культурній діяльності. Якщо зосередити наші зусилля на якійсь одній сфері й знехтувати або виключити інші, це здатне викликати руйнівні наслідки для зміни загалом. У цьому, очевидно, полягає одна з найважливіших перешкод на шляху до проґресу людства. Вік Просвітництва постулював незалежне судження й розум як вищі норми, проповідував політичну рівність, не бачачи, що вона не може привести до братерства людей, якщо не супроводжуватиметься докорінними змінами в соціально-економічній організації...

...Людина є єдиним цілим, її мислення, почуття й життєва практика нерозривно пов'язані. [.] вона не може бути вільна емоційно, якщо невільна і залежна в життєвій практиці, в економічних і соціальних відносинах. [.] Душевне здоров'я

- не ідеал, який треба нав'язувати особистості чи якого людина може досягнути, лише подолавши свою “природу” і жертвуючи “внутрішнім егоїзмом”. [.] Здорове суспільство

- це суспільство, в якому такі якості, як зажерливість, схильність до експлуатації і володіння, самолюбство, не можна використовувати для досягнення матеріальної користі і зростання особистого престижу. Це суспільство, де діяти совісно вважається основною і обов'язковою якістю. де ставлення до ближнього не відокремлене від всієї системи ставлення до приватного життя. де людина є центром і її економічна та політична діяльність підпорядковані меті свого власного розвитку. [.] здорове суспільство сприяє продуктивній діяльності кожного в його роботі, стимулює розвиток розуму і дозволяє людині виразити свої внутрішні потреби в колективній творчості і обрядових діях».

.«Хвороба цивілізації полягає не так у матеріальній бідності багатьох людей, як у занепаді духу свободи і втраті впевненості в собі. Політична свобода. насправді ілюзорна. Людина, що живе під економічним пригніченням протягом шести, якщо не семи днів на тиждень, не стає вільною від того, що раз на п'ять років ставить хрестик у виборчому бюлетені. Для того, щоб свобода хоч щось значила для сучасної людини, вона має включати промислову свободу. [.] зміниться ще багато поколінь, перш ніж буде досягнуто такий рівень автоматизації і скорочення робочого часу... [...] повна автоматизація праці веде до повної автоматизації життя.

.Разом з грошовою винагородою головними стимулами до праці визнаються престиж, статус і влада, яку вони надають. [.] я хочу вказати на два різні аспекти праці. - це відмінність між технічним і соціальним аспектами праці. [.] є види праці, де технічний аспект по суті не може бути цікавим, але соціальний зміст міг би зробити його осмисленим і привабливим. Під кутом зору технічного аспекту робота домогосподарки і служниці однакова; вона не становить особливого інтересу. Для домогосподарки ця робота має великий сенс, а для служниці - просто важка, нудотна, яку вона виконує заради грошей. Для домогосподарки домашні справи є частиною її стосунків з чоловіком, дітьми, і тому робота для неї має сенс. Служниця не отримує подібного задоволення від соціального аспекту своєї праці. [.] Якщо прагнути до того, щоб робота стала цікавою, але без бажання, щоб інші сфери життя ставали людянішими, не відбудеться ніяких справжніх змін. [.] робота не стане цікавою. Основне зло сучасної культури в тому, що вона розколює на окремі частини життєві сфери. Шлях до видужання суспільства - у подоланні цього розколу, в русі нового єднання. суспільства та індивіда. [.] Система соціального забезпечення повинна розширитися до універсальних гарантій існування. Кожен індивід може діяти як вільний і відповідальний суб'єкт, тільки якщо буде усунуто одну з основних причин сьогоднішньої несвободи: економічну загрозу голодної смерті. Свободи не буде, поки власник капіталу нав'язує свою волю людям, котрі володіють “тільки” своїм життям, оскільки вони без капіталу не мають іншої роботи, крім тієї, яку запропонував капіталіст. Економісти вважали й “довели” науково, що суспільні закони викликають потребу існування великої армії бідних і безробітних людей для підтримання економіки. Сьогодні ж мало хто наважиться висувати такий принцип. У всіх західних індустріальних країнах створено систему соціального страхування, що ґарантує кожному прожитковий мінімум у разі безробіття, хвороби, старості. [.] витрати на таку систему соціального страхування навряд чи перевищать суми, які витрачають крупні держави на утримання своїх армій за останні десятиліття, не кажучи про витрати на озброєння.

.демократія не може існувати у відчуженому суспільстві. Факти свідчать, що в сучасного відчуженого індивіда є гадки й забобони, але нема переконання; у нього є симпатії і антипатії, але нема волі. Могутня пропаґандистська машина маніпулює його думками. симпатіями й антипатіями так само, як і його смаком, причому ця пропаґанда не була б такою ефективною, якби індивід не був налаштований на її сприйняття завдяки рекламі і своєму відчуженому способові життя.

.Середній виборець також мало обізнаний. [.] сам принцип підпорядкування меншості. передбачає процес абстраґування й відчуження. У наш вік конформізму демократичний метод набув того смислу, що рішення більшості завжди правильне і морально переважає рішення меншості, й тому більшість має моральне право нав’язувати свою волю меншості. [.] рішення більшості саме є арґументом на користь своєї істинності. Зовсім очевидно, що це помилка; фактично якщо звернутись до історії, то всі “правильні” ідеї як у політиці, так і у філософії, релігії чи науці зароджувалися як ідеї меншості. Якби ми оцінювали вагомість ідеї за кількістю людей, що виступають на її підтримку, то жили б дотепер у печерах.

.Будь-яка ознака масової незадоволеності примушує політичні партії міняти свій курс, щоб одержати голоси виборців. [.] окремий індивід мало що може зробити для участі в ухваленні рішень, мало що може зробити до наступних виборів. [.] Для дальшого проґресивного розвитку демократичної системи треба зробити новий крок.

...Великі вчителі людства вже сформулювали норми людського життя. [.] Прищеплення людям основних ідеалів і норм нашої цивілізації - це передусім завдання освіти. Але ж наша система малопридатна для виконання цього завдання!.. [.] Якщо праця індивіда має перетворитися на діяльність на основі знання й розуміння того, що він робить, то потрібні докорінні зміни в методах освіти. [.] Здорове суспільство повинно надавати дорослим такі ж можливості для здобуття освіти, які надає дітям.

.сьогодні, коли людина, здавалось би, досягла початку нової, багатшої щасливої ери, її життя під серйозною загрозою. [.] Виробництво перестало бути для людини засобом поліпшення життя; замість цього людина перетворила його на самоціль, у якої в підпорядкуванні опинилося саме життя. [.] людина стала частиною машини. [.] відчула себе саму як товар, як капіталовкладення; її метою стало досягнення успіху, тобто бажання продати себе на ринку якнайвигідніше. Її цінність як особистості визначається тим попитом, яким вона користується, а не такими людськими якостями, як любов, розум чи художні здібності».

.«Нова ера почалася з ідеї індивідуальної ініціативи. Однак в міру бюрократизації та менеджеризації капіталізму зникає сама індивідуальна ініціатива. Бюрократія за природою точно так мало здатна до її прояву, як і автомати. [.] Сучасне суспільство почалося із створення культури, яка задовольняла б потреби людини і мала ідеал - гармонію між індивідуальними й суспільними потребами, а ще завершення конфлікту між людською природою і соціальним порядком. [.] інакше кажучи, мета зусиль сьогоднішньої людини полягала у створенні здорового суспільства.

.Наша небезпека - війна і роботизм. З використанням людини людиною має бути покінчено, економіка повинна служити лише розвиткові людини, капітал - праці, а речі - життю. [.] Людина може захистити себе від наслідків свого безумства, лише створивши здорове суспільство, відповідне її потребам, що кореняться в самих умовах її існування. [...] Побудова такого суспільства означає, що людство зробило наступний крок; це означає кінець “гуманоїдної” історії, по- іншому кажучи, тієї її фази, на якій людина ще не стала повністю людиною».

Мати чи бути?

[.] «Можна з певністю стверджувати, що наша цивілізація почалася, коли людство заходилося активно контролювати природу. З проґресом індустріалізації - від заміни енергії тварин і людей механічною, а потім ядерною енергією і до заміни людського мозку комп’ютером - ми відчували, що були на шляху необмеженого виробництва, тобто необмеженого споживання, що техніка зробила нас всемогутніми, а наука - всезнаючими. Триєдність необмеженого виробництва, абсолютної свободи і необмеженого щастя створювала ядро нової релігії - Проґресу,.. [.] економічний проґрес зачепив лише обмежене коло багатих країн. [.] технічний проґрес породив екологічну небезпеку та загрозу ядерної війни, і кожна з них або обидві разом здатні покласти край цивілізації, можливо, всьому живому на Землі. [...] нове суспільство можливе лише за умови, якщо в процесі економічного розвитку. вдосконалюватиметься нова Людина.

.відмінність між “мати” і “бути” - ключова проблема людського існування. володіння та буття є двома основними способами існування людини [.] розвиток слова “мати” відбувався залежно від розвитку приватної власності, причому така залежність не спостерігається в суспільствах, де власністю володіють з метою її використання, тобто вона має вжиткове призначення. [.] На відміну від поняття “володіння”, яке здається доволі простим, поняття “бути” значно складніше й важче, щоб його зрозуміти. [.] споживання можна визначити як форму володіння, і притому чи не найважливішу сьогодні у розвинених західних країнах. [...] Сучасні споживачі можуть визначати себе за формулою: я є те, чим я володію і що я споживаю. [.] більшість людей вбачає у володінні найбільш природний спосіб існування, навіть єдино прийнятний спосіб життя.

.Студенти, які живуть за принципом володіння, можуть слухати лекцію, сприймати слова. потім завчити занотований текст і таким чином скласти іспит. Студент і зміст лекції так і залишаються чужими. хіба що студент стає власником колекції чиїхось висловлювань. Ті студенти, для котрих принцип володіння є домінуючим, мають на меті триматися того, що вони “вивчали”, чи то твердо покладаючись на власну пам'ять, чи дбайливо зберігаючи свої записи.

.Зовсім інакшим способом відбувається засвоєння знань студентами, які обрали буття як основний спосіб стосунків зі світом. Замість того, щоб бути пасивними “приймачами” слів та ідей, вони слухають, вони чують і відгукуються. Почуте ними стимулює їх до власних роздумів. У них виникають питання, їм відкриваються нові ідеї і перспективи. Для таких студентів лекції - це живий процес. [.] Згадування за принципом буття передбачає відтворення в пам'яті того, що людина колись бачила або чула. [.] Для більшості людей фотографія стає відчуженою пам'яттю.

.Люди, зорієнтовані на володіння, покладаються на те, що вони мають, тоді як орієнтовані на буття спираються на те, ким вони є. Вони безоглядно поринають у розмову, бо не скуті тягарем власності. Між тим у наш час більшість людей читає за принципом володіння, просто споживаючи літературний продукт. [.] Студентів навчають прочитувати книжку таким чином, щоб могли відтворити основні думки автора. Вони не вчаться подумки спілкуватися з філософами, розпитувати їх; вони не вчаться помічати властиві тим чи тим авторам суперечності й розуміти проблемні питання; вони не вчаться розрізняти нові ідеї, генеровані самим філософом, і відбитки в його творах сучасного йому “здорового глузду”, відповідного добі.

Люди, які читають за принципом буття, часто змушені переоцінювати визнані всіма книжки... Або ж вони здатні глибоко зрозуміти зміст, іноді навіть глибше за самого автора, який, між іншим, вважає все написане ним надзвичайно важливим. [.] Принципи володіння та буття діють і у сфері знання... Володіння знанням передбачає здобуття та збереження наявних знань (інформації); а от знання в сенсі буття - функціональне, це лише засіб, складова процесу продуктивного мислення. Знати - це “бачити” дійсність такою, якою вона є. Знання як спосіб буття не передбачає володіння істиною. Знати оптимально за принципом буття - це знати глибше, а за принципом володіння - мати більше знань.

.Сучасна система освіти переважно орієнтована на те, щоб навчити людей набувати знання ніби якесь майно, так чи інакше пропорційне тій властивості і тому суспільному становищу, яке вони, швидше за все, посядуть у майбутньому, отримуваний мінімум знань достатній для того, аби люди могли належним чином виконувати свої службові обов'язки. Навчальні заклади - це фабрики, де виготовляються подібні пакунки зі “всебічними” знаннями, хоч самі школи зазвичай стверджують, що їхня мета - ознайомити учнів з видатними досягненнями людського розуму. Чимало коледжів проявляють особливу винахідливість у поширенні таких ілюзій.

.Віра за принципом володіння надає впевненості, вона претендує на утвердження абсолютного, неспростовного знання, яке є правдоподібним, оскільки могутність його прибічників і захисників здається непохитною. Готова відповідь вивільняє людину від складного завдання самостійно мислити і приймати рішення: особа стає одним із щасливих володарів правильної віри.

.Бог, що споконвічно уособлював найвищу цінність нашого внутрішнього досвіду, при орієнтації на володіння перетворюється на ідола. Ідол - це створена нами річ, на яку проектуємо свою силу, збіднюючи при цьому самих себе. Оскільки ідол - це річ, я можу володіти ним, але водночас він володіє мною, тому що я корюся йому. Цього ідола можна підносити як Милосердного Бога й одночасно вершити його іменем будь-які жорстокості... [...] Цілковито інше явище - віра за принципом буття. - це передусім не вірування в певні ідеї (хоч і це буває також), а внутрішня орієнтація, певна позиція людини. Правильніше було б говорити: людина у вірі, а не - у неї віра. [.] Бог Старого Заповіту - це насамперед заперечення ідолів, яких людина може мати. Моя віра в самого себе, в інших, у людство, в нашу спроможність стати людьми в повному сенсі цього слова також передбачає впевненість, але ця впевненість базується на моєму власному досвіді, а не на підкоренні якомусь авторитету, який наказує, у що мені вірити.

.В реальності існує тільки акт любові. Вона дарує наснагу і відчуття повноти життя. Це процес самооновлення й особистого зростання. [.] Любов за принципом володіння передбачає позбавлення свободи й утримання під контролем того, хто є об'єктом такої “любові”. Вона не дарує життя, а натомість душить, знесилює, убиває його. Коли люди розводяться про свою любов, вони зазвичай просто зловживають словом. [.] справжня подружня любов є винятком. [.] нові партнери можуть любити одне одного так само мало, як і колишні. [.] сексуальний потяг - ще не кохання, а теплі, хай навіть не надто близькі взаємини з друзями - теж прояв любові. [.] Шлюбний контракт надає кожній із сторін виняткове право на володіння тілом, почуттями й увагою партнера. [.] любов перетворилася на щось, чим людина володіє, - на власність. Пара, яка припиняє докладати зусиль до того, аби бути привабливими і викликати любов, перетворюється на таке собі “спільне підприємство”, в якому егоїзм одного сполучається з егоїзмом іншого й утворює якусь цілісність - “сім'ю”.

...Найважливішим об'єктом нашого почуття власності є наше “я”, оскільки воно включає багато чого: наше тіло, ім'я, соціальний статус, наше майно (включно зі знаннями), наше уявлення про самих себе й уявлення оточення про нас, яке для нас є бажаним. Власністю можуть вважатися ідеї, переконання і навіть звички. [...] Природа володіння зумовлена природою приватної власності. При такому способі існування найважливіше - це придбання власності.

.Установка на власність з необхідністю породжує прагнення до влади. Прагнення ж володіти приватною власністю породжує намагання застосувати насильство. При установці на володіння щастя полягає в досягненні переваги над іншими, у владі над ними. При установці на бутті щастя - це любов, турбота про інших, самопожертва. [.] особистість, інтереси якої орієнтовані винятково на володіння, - це невротична, хвора особистість; звідси можна зробити висновок: якщо більшість членів суспільства мають таку вдачу, суспільство хворе.

.Передумовами принципу буття є незалежність, свобода і наявність критичного розуму. Основна його характерна риса - це активність. “Бути” означає відмовитись від власного егоцентризму і самолюбства. Проте для більшості людей відмовитися від орієнтації на володіння надзвичайно важко.

.активність - це цілеспрямована соціально визнана поведінка, результатом якої є відповідні соціально корисні зміни».

.«Істина полягає в тому, що потенційними можливостями людської природи є обидва способи існування - і володіння, й буття; щоправда, біологічна потреба в самозбереженні призводить до того, що принцип володіння набагато частіше переважає. [.] Однією з найпотужніших мотивацій поведінки людини є властиве їй тяжіння до єднання з іншими, зумовлене специфікою існування людського роду. [.] людям властиві обидві тенденції; по-перше, тенденція мати (володіти), потужність якої зумовлена переважно біологічним чинником, інстинктом самозбереження; по-друге, тенденція бути, віддавати, жертвувати собою, яка набуває сили у специфічних умовах людського існування завдяки внутрішньо властивій людині потребі в подоланні самотності через єднання з іншими. Оскільки обидва ці протилежні прагнення живуть у кожній людині, домінування якогось одного із них визначається типом соціальної структури, її цінностей і норм.

При існуванні за принципом буття єдина загроза моїй безпеці прихована в мені самому - це брак віри в життя, у свої творчі можливості, це тенденція до регресу, це властиві мені лінощі й готовність віддати іншим право керувати моєю долею. Для орієнтованих на буття спілкування з іншою людиною само по собі дає втіху й радість, ба навіть якщо особа сексуально приваблива, зовсім не обов’язково... “зривати квіти”, аби насолоджуватися. [.] Люди з установкою на володіння бажають владарювати над тими, кого вони люблять або ким захоплюються.

.Орієнтація на володіння і зумовлена нею зажерливість неодмінно призводять до антагонізму в міжособистісних стосунках - це справедливо для цілих народів так само, як для окремих індивідів. Допоки народи складатимуться з людей, орієнтованих переважно на володіння й жадобу, вони не зможуть уникнути війн. [.] Класова боротьба може з часом стати менш жорстокою, але вона не припиниться доти, доки жадібність живе в людському серці.

.радість - це те, що ми маємо відчувати у процесі наближення до мети стати самим собою.

.Люди дотримуються законів не лише через страх покарання, а ще й тому, що непокора викликає в них почуття провини. [.] Гріх. це поняття з лексики авторитаризму, а останній характеризується принципом володіння. Ми живемо у світі володіння тією мірою, якою інтерналізуємо авторитарну структуру нашого суспільства. [.] При орієнтації на володіння ми прикуті до того, що нагромадили в минулому, - це гроші, земля, слава, соціальне становище, знання, діти, спогади. [...] Час починає владарювати над нами. Якщо в житті переважає принцип буття, то ми поважаємо час, але не коримося йому. [...] він перестає бути ідолом, який підпорядковує собі наше життя. [...] В індустріальному суспільстві влада часу безмежна. Час панує над нами саме через машину. [...] це не лише час, час - гроші.

.Люди з ринковим характером не мають іншої мети, крім постійного руху і виконання всіх справ з максимальною ефективністю. Люди з ринковим характером не мають навіть власного “я”. Їхнє “я” постійно змінюється відповідно до принципу “я такий, який я вам потрібен”. [.] в людей з ринковим характером немає “найближчих”, вони самі собі не близькі. не вміють ні любити, ні ненавидіти. [.] Атрофія емоційного життя нерозривно пов'язана з переважанням раціонального маніпулятивного мислення.

.Ми перестаємо бути господарями техніки і натомість стаємо її рабами. Дегуманізація соціального характеру й розквіт індустріальної і кібернетичної релігії викликали рух протесту, внаслідок якого виник новий тип гуманізму. [.] єдина альтернатива економічній катастрофі - це докорінна зміна внутрішньої природи людини. [.] Функція нового суспільства - сприяти появі нової Людини.

.Наше завдання - створити здорову економіку для здорових людей. [.] Першим вирішальним кроком. повинна стати переорієнтація виробництва на “здорове споживання”.

.Цілком можливо, що погоджені дії, спрямовані на стимулювання здорових потреб, змінять характер споживання. Здорове споживання можливе за умови, якщо зможемо якнайрішучіше приборкати права акціонерів і менеджерів великих підприємств визначати характер продукції виключно на підставі прибутковості та завдань розширення виробництва. [.] Активна і відповідальна участь у справах суспільства потребує заміни бюрократичного способу управління на гуманістичний. В усіх рішеннях бюрократи керуються чітко усталеними правилами, що базуються на статистичних відомостях і не беруть до уваги живих людей, з якими вони мають справу. [...] бюрократичний дух несумісний з духом активної участі індивіда у громадському житті. [...] Нова соціальна наука мусить розробити плани впровадження нових форм небюрократичного широкомасштабного управління на засадах відповідності (що співзвучно з відповідальністю) людям чи ситуаціям, а не правилам. [...] Інформація - вирішальний елемент у формуванні ефективної демократії.

.ретельні дослідження покажуть: вживання наркотиків набагато менше шкодить здоров'ю, ніж різні способи “промивання мізків”.

.необхідно знищити прірву між багатими і бідними народами. [.] Гарантований щорічний дохід може забезпечити реальну свободу і незалежність. [. ] Прибутковість і військова доцільність не можуть бути критерієм доцільності впровадження результатів наукових досліджень. [.] Із рухом жінок за вивільнення тісно пов'язані антиавторитарні виступи молоді. [.] орієнтація на буття - це велетенська потенційна сила людської природи.

.Нове суспільство і нова Людина можуть постати лише у випадку, якщо старі мотивації вилучення прибутку і завоювання влади буде замінено на нові: бути, віддавати, розуміти; якщо на зміну ринковому характеру прийде характер продуктивний і люблячий, а на зміну кібернетичній релігії - новий радикально гуманістичний дух».