Громадянське суспільство і держава: відчуження і автентичність
Значення держави в теорії Геґеля відіграє ключову роль в інтерпретації передумов соціальної інтеґрації взагалі і природи "позитивної" соціальності зокрема. Держава окреслюється крізь опосередковану морально-етичними звичаями і нормами призму проблеми ідентичності людини і суспільства.
Як було показано раніше, сфера громадянського суспільства з інтенціями і формалізмом стосунків, панівними в ній, за Геґелем, не є самодостатньою для здійснення свободи самовизначення людини. Умови модерного суспільства давали безліч прикладів того, що індивід, який, з одного боку, здобув відносну приватну автономію, з іншого - залишався чужим, а то й ворожим до певних соціальних інституцій. Люди-індивідуалісти, або ж громадяни нового соціального типу, не кажучи вже про становище нового класу міських пролетарів та знедолених, нелегко присвоювали нові суспільні цінності; навпаки, Геґель, як і багато його сучасників, був занепокоєний зростанням конфліктності, ворожості і насильства, що він характеризував поняттям відчуження.Концепція відчуження мала значний і тривалий вплив на європейський інтелектуальний розвиток. Запозичена Марксом, вона лягла в основу марксистсько-ленінської теорії революції і комунізму, а Ж.-П. Сартр під її впливом інтерпретував всю європейську культуру і свідомість людини в термінах абсурду, нудоти, страху, підштовхуючи до захоплення "комуністичним ідеалом”, доповнюваним "екзистенційним психоаналізом”.
У сучасній філософії і соціології відчуження тлумачиться як небажане, недобровільне відокремлення людини від громади, або громадського життя. Колектив відчужених осіб характеризується низьким рівнем взаємної довіри і відсутністю стійкого солідарного реагування на загрозу насильства з боку влади чи репресивної групи. Відчуження є багатокомпонентним явищем, однак воно означається станом усунення від суспільної активності та супроводжується руйнівними настроями в інтимній сфері людини, перетворюючи її на вимушеного самітника.
Симптомами відчуження є почуття беззмістовності роботи, яку людина змушена виконувати задля власного виживання, і загальне збайдужіння до самого себе та громадсько-політичної дійсності. Для Геґеля відчуження означало передусім невдачу ідентифікації індивідуальної волі з духом народу, або "позитивною” етичністю суспільства. Формальний спосіб взаємин, що дедалі більше продукувало громадянське суспільство, на думку Геґеля, запобігав органічній ідентифікації індивіда і з його минулим (ethos), і з новими соціальними інституціями, які б мали виражати субстанційну свободу. Відчуження - це стан, у якому людина є байдужа до громадсько-публічних взаємодій і вороже сприймає суспільно-політичні інституції. Відтак відчуження є протилежною тенденцією до суспільної ідентифікації людей і стоїть на заваді їх соціальній інтеґрації. Соціальна спрямованість відчуження є небезпечною для людини і суспільства - там, де відчуження набуває панівних форм, єдність людей занепадає, а суспільні ціннісно-орієнтовані дії фактично розпадаються на атомізовану юрбу людей з атрофованими солідарними інтересами. Соціальний стан суспільства, де панує відчуження, набуває корумпованого змісту, а люди в ньому ставляться один до одного як до предметів.Тенденція, протилежна до відчуження, визначається в Геґеля можливостями здійснення свободи передусім у соціально-політичній сфері, де прокладають дорогу нові звичаї та інституції, засновані на значенні свободи народу. Ідентифікація з духом народу, або його національною волею, стає необхідною умовою щастя людини. Не всяка соціальність є історично прогресивною, а лише така, що складається на рівні форм ідентифікації людини і народу. Йдеться про соціальність радше солідарної спільноти, а не просто виокремлених приватно індивідів у громадянському суспільстві. Отже, ідентичність людини і суспільства стосується не лише соціальних інституцій, а передбачає повне прийняття кожним певних ідеалів, вірувань, уявлень і спрямувань духу народу, або культури.
Тут лежать передумови неприйняття політичного індивідуалізму і застережень щодо ліберальної концепції суспільних процесів. За логікою Геґелевого розуміння світу, індивідуалізм як соціальне явище відповідає станові формальної організації соціальності, де носії соціальних ролей та норм байдужі до власного культурного змісту, а отже, не сягають рівня єдиної організованої системи обміну вартостями. Дух відчуження між індивідами відповідає формальному способу комунікації між ними, оскільки ще немає стійкої єдності суспільства. У поняттях геґелівської "науки логіки" диференціація формальної загальності (універсального) та виокремленого (особливого) змісту можлива лише завдяки інтелігібельному покладанню єдності трьох моментів еманації поняття: тотожності, диференціації та єдності. Щодо конкретних умов, то громадянське суспільство та його культура можливі завдяки існуванню ширшої духовної спільноти, що історично тяжіє до усунення байдужості в системі автентичної державної організації. Очевидно, що проблема автентичності, яку Геґель не ставив так однозначно, стосується усунення форм відчуження. Відтак йдеться про те, що не всяка суспільна структура і не всі форми моральних устоїв органічно поєднуються з історичним розвитком "духу народу" в єдиній інтеґрованій соціальності. Міра органічного поєднання, з одного боку, індивіда і суспільства, а з другого - суспільства і влади, інтерпретується в поняттях національної держави. Утворення національних держав в історичному розвитку (не всі народи мають власні держави) висвітлює значення автентичності і неавтентичності державних утворень як таких та їх інституцій. Автентичність - це поняття, що напрошується з геґелівського аналізу історизму, або розвитку соціальних процесів. Воно є знаковим для інтерпретації суспільного й індивідуального стану, протилежного за значенням до поняття відчуження. Цитована раніше Джин Елштайн, аналізуючи громадське й приватне в теорії Геґе- ля, висловлює співзвучну думку: "подібно до людської свідомості, людська свобода, якщо їй судилося мати якесь автентичне (курсив мій - А.К.) значення взагалі, мусить мати історичне обґрунтування"[348]. Неавтентична держава - це, за Геґелем, "погана держава". Вона, звичайно, існує, але немає "справжньої дійсності". "Дійсність - це завжди єдність загальності й особливості... Якщо такої єдності немає, то тут щось не дійсне"[349]. Стан відсутності "справжньої дійсності", що я інтерпретую як проблему автентичності, Геґель порівнював з "хворим тілом", що "також існує", але не має своєї дійсності.Геґель вважав, що громадянське суспільство не забезпечує само по собі автентичності людини, і соціальність, продукована в координатах його потреб, не є автентична щодо вичерпного і змістовного здійснення свободи людини. Таку автентичність він убачав у соціальності національної держави, застерігаючи не "плутати державу з громадянським суспільством", інакше "інтерес одиничних людей як таких виявляється останньою метою, для якої вони поєднані."[350]
Основою національної соціальності, для Геґеля, править, зокрема, влада розуму, який здійснює себе у вигляді волі"[351].
5.9.
Еще по теме Громадянське суспільство і держава: відчуження і автентичність:
- Правова держава та громадянське суспільство
- Здійснення громадянського суспільства: від громадянської свідомості до національної держави
- Громадянське суспільство і національна правова держава
- Т. Гоббс про свободу, громадянське суспільство і державу
- Громадянське суспільство стало об'єктом дослідження американського філософа Дж. Макліна з 1980-х років, хоча тривалим зацікавленням його була взаємопов'язаністьособи і суспільства.
- Громадянське суспільство в українській перспективі
- Загрози громадянському суспільству
- Критика громадянського суспільства
- Громадянське суспільство як конкретизація людської свободи
- Громадянське суспільство як соціальна спільнота Т. Парсонса
- Громадянське суспільство за умов глобалізації
- Цивілізаційні стадії громадянського суспільства
- Поняття і структура громадянського суспільства
- Громадянське суспільство як політичне спільнотворення
- Ідейні передумови концепції громадянського суспільства