Цивілізаційні стадії громадянського суспільства

Громадянське суспільство в Росміні виростає з простого під впливом кількох головних чинників. Первинною є доброзичливість

людини, що проявляється в громаді як спільне прагнення блага.

Наступним чинником названо розуміння, яке виявляється пов'язаним з людською відданістю свободі і незалежності. Властиво соціальний зв'язок потребує належного розуміння, яке забезпечує по­слідовну увагу членів суспільства до діяльності в спільному напрямку. Причому розуміння складається і на рівні інтелекту, і на рівні чуттів. Варто взяти до уваги, що "чуттєвість видається потужнішою, коли ре­флексія не існує". Пов'язаність первісних людей зі звіриними інстинк­тами пояснює, чому "героїчні дії і природні чесноти перебувають в со­юзі з найжорстокішими вадами". Наведена думка Росміні важлива в сенсі інтерпретації соціального прогресу як такого, що пов'язаний з розвитком інтелектуальних здібностей та опануванням під його впли­вом "дикої чуттєвості". Іншими словами, саме на цьому шляху форму­ються засади громадянського суспільства, а сам шлях є прокладанням цивільності (civil) та цивілізованості.

Любов до свободи є характерною ознакою людини від початку її історичного існування. Проблема в тому, що з в первісних людей та у варварських суспільствах любов до свободи потрапляє в тінь супереч­ностей розуміння світу та людини. Інтелект "дикуна", нецивілізованої особи, зупиняється перед непереборними суперечностями почувань, які лягають в основу суперечностей розуміння. У суспільстві людей з дикими, неопанованими почуттями інтелект не сягає рівня розуміння, необхідного для розумної (раціональної) активності. З останньою Рос- міні пов'язує становлення соціальних інститутів, властивих громадян­ському суспільству.

Інтелектуальна активність необхідна для визначення найближ­чих досягнень. Якщо неінтелектуальна спроможність перебуває під ді­єю нерефлексивної чуттєвості і відповідного сприйняття світу, то коле­ктивна воля таких людей є переважно навіть не асоціальною, а анти­соціальною. Вони розглядатимуть суспільство як середовище зла тому, що розуміння, яким вони опосередковують себе і спільноти, перепов­нене відштовхувальними конотаціями, ідентифікованими з небезпеч­ними і неприємними ситуаціями. На рівні стихійної поведінки людина є надійніша в первісному суспільстві, аніж на рівні світоглядних схем ро­зуміння. Останні неминуче призводять до конфліктів розуміння і до конфліктів між колективами людей. На підтвердження своїх думок Ро- сміні наводить приклади з етнографічних досліджень життя первісних суспільств. Він зокрема посилається на слова президента Америки Джефферсона про те, що ірокези, зневажаючи нагоду втікати від своїх ворогів і відмовляючись жити після руйнування їхньої країни, подають зразки поведінки. Вони зустрічають смерть подібно до давніх римлян, які потрапили в руки галів. "Не знаходимо жодного випадку, коли б індіанець тримався за своє життя, потрапивши до рук ворогів. Навпа­ки, полонений фактично шукає смерті в тому, щоб ображати й прово­кувати наглядачів як тільки він може”⁴⁴⁰. Даний приклад свідчить, що людина має природну потребу в свободі, здійснення якої передбачає участь розуму й розуміння.

Ядро громадянського суспільства А. Росміні вбачає в природно­му потягу людей до життя в сформованих асоціаціях або громадах. Коли якась людність має певну величину свободи й інтелектуальної активності, вона фактично придатна об'єднатися в громадянське сус­пільство тоді, коли сила їхнього розуміння надає їм можливості збагну­ти переваги, які очікують від спільного життя в громаді чи асоціації. Переваги передусім асоційовані з можливостями взаємодопомоги, що належать до найближчих потреб спільного життя в цивільній [civil] спільноті. Однак узалежнення суспільства від практичного розуму на­роду пов'язане і зі здоровими його нахилами, і з корупційними. У будь- якому разі громадянське суспільство інституалізується в супроводі і здорових, і лихих (корупційних) чинників.

На думку Росміні, зародок корупції суспільних відносин має три­валий час розгортання, який визначається в чотирьох стадіях розвит­ку громадянського суспільства. Первинна стадія окреслюється тим, що

практичний розум визначає найближчу мету суспільної активності в підтримці існування самого суспільства або громади задля спільного добра. Наступна фаза розгортається на основі возвеличення потреби влади, яка вивищується утворенням держави. Далі, опираючись на переживання слави й потужності держави, практичний розум мас бере напрямок до насолоди багатством. "Любов до багатства" стимулює продуктивну працю, комерційну активність та інші "пристойні збага­чення". Тільки пристойність супроводжується наростанням задоволен­ня людей від непристойних шляхів до багатства, яке набувається зло­дійськими та грабіжницькими засобами. Цей "непристойний шлях" по­значений узвичаєнням такого типу людського задоволення власних потреб, для якого стає байдужою духовний компонент. Відтак відно­сини між людьми підміняються відносинами між речами, володіння якими стає сенсом активності, яка і собі спричиняє корупційні інте­реси.

Остаточна стадія виникає на основі уже інстинктивної любові до багатства як єдиного джерела втіхи й розкоші. З цього щабля поши­рення задоволення зародок корупції набуває певного розквіту, що су­проводжується моральним зіпсуттям. Росміні пояснює, що на стадії лю­бові до розкоші, в основі якої лежать стосунки з речами в розвинутому суспільстві, бажання насолоди також пов'язане з потребою в суспільс­тві. Проте таке бажання є егоцентричним, воно існує заради самого себе - "так егоїзм займає місце доброзичливості"^[441].

Поза егоїзмом важко пояснити корупцію, а там, де суспільство піддається її впливові, люди потрапляють під дію сил гноблення, зале­жності і приниження. "Війна, пригноблення й варварство є, таким чи­ном, наслідками, спричиненими корупцією суспільства, викликаною жаданням влади, багатства і чуттєвих насолод"^[442].

Росміні вказує на три види цілості людської натури, що склада­ється під впливом соціальних чинників, і така цілість відповідає трьом видам розкладу [corruption] серед людей. Стан збереження цілості (англійською мовою слово integrity, яке перекладається як чесність) він інтерпретує відсиланням до трьох родів знаків: насолоди, багатст­ва і влади, пов'язуючи їх відповідно з турботами про духовне здоров'я людини; про досягнення індивідуальної свободи й незалежності; про стан справедливості, рівності і взаємовигоди.

Найважливішого значення у вивищенні духовного компонента усіх форм активності людини в філософії Росміні, зрозуміло, надається християнській вірі. Він вважає, що завдяки втіленню в живого, люди- норівного Бога стає цілком можливим нове пробудження особи. Воно визначається тим, що автор Євангелії та всі, кого він послав від Свого імені, не пов'язували себе прямо з суспільствами, а скеровували свої слова до індивідів, вибираючи їх з людської маси. "Тому правильно сказати, що християнство служить суспільствам засобами розуму інди­відів, а не через розум мас"^[443]. Найпершим наслідком цього стає під­несення людської гідності та усвідомлення значення гідності. Відтак стає зрозумілим, що жодна особа не може розглядатися як засіб для волі чи щастя іншої особи незалежно від того, чи інша особа розгляда­ється самостійно, чи як представник більшості чи навіть "усіх". Звідси випливає, що "позаяк загальне призначення встановлювалося для всіх людських істот на основі їх рівності, то кожній людині належить певна частка свободи, якої не не можуть забрати чи піддати насильству інші люди або суспільство загалом"^[444].

Зауважимо, що наведені думки висловлено в 1835 р. і за духом є цілком інакшими, аніж геґелівські. До речі, Росміні праць Геґеля не згадує, проте вони обидва близькі в тому, що соціальний прогрес ін­терпретують у контексті духовного й інтелектуального розвитку люди­ни й людства.

7.4.