Громадянське суспільство і національна правова держава

Перетворення громадянського суспільства в опозицію до держа­ви не є загальним явищем і досконалим історичним фактом. Радше мо­ва йде про можливості активного співробітництва між двома боками однієї соціальної дійсності.

За умов панування ідеологічного дискурсу держава домагати­меться, щоб суспільство, зокрема його інституції, проводило комуніка­тивні взаємодії на основі спільного світогляду, який покликаний орга­нізовувати в населення інтеґральне бачення вартостей і перспектив.

Незважаючи на панування інтеґрального типу світогляду, на­приклад шовіністичного, суспільство може бути асоціальним і не мати структурної цілості поза державними органами впливу. Ідеологічно окреслений світогляд, що є дискурсивною основою єдності, фактично підмінює загальнокультурні чинники національного суверенітету на державно-бюрократичні і підтримує систему влади, а не суспільства.

Стати поза інтеґральний світогляд означає, по суті, стати в опо­зицію до держави і суспільства. Жодна сторона не прихильна до опо­зиціонера. Неприйняття інтеґрального погляду передбачає щонайме­нше створення інакшого дискурсивного поля стосунків. Кроки до но­вого дискурсу є першими і головними в напрямку демократичних ініціатив та змін у суспільстві. Вони передусім відбуватимуться у сфері нарощення горизонтального типу стосунків і відносин, що створюють­ся навколо примноження міри індивідуальної свободи людини. Тенде­нція до нарощення взаємин, стосунків і відносин довіри здійснюється як громадянський поступ і фіксується у відповідній дискурсивно- етичній практиці.

Таким чином, суспільство і держава мають різні форми взаємодії і взаємодоповнення. 1. Держава може існувати і політично передувати суспільним нуртам і, навпаки, стримувати їх та видозмінювати, напов­нюючи соціальні взаємодії вертикальними відносинами (Росія, Польща, Іспанія). 2. Держава суперечить суспільним нормам життя, звичаєвості та цінностям іманентного громадянського поступу. У даному разі вона є або чужою, колоніальною, або, навпаки, місцевою квазідержавою з твердо вкоріненими вертикальними звичаями і структурами (Візантія, СРСР, сучасні африканські країни).

Через системну дію чинників розмаїтої суспільної комунікації формуються дискурсивно визначені соціальні практики з тісно взаємо­пов'язаними етичностями та наявними інституціями влади. У суспільст­ві складаються дискурсивно означені механізми типізування ідентич­ностей між собою і колективними формами взаємодії, що постають як системи взаємин, стосунків, відносин. Типізування ідентичностей від­бувається принаймні в активній і пасивній формах присвоєння сукуп­ності значень з відповідним семіотичним відтворенням дискурсивно розрізнених соціальних практик та супроводних інтенцій.

За тривалу українську історію склалися дві конфліктні етичні ін- тенції: а) свободи й автентичності та б) патерналізму - клієнталізму (або узалежнення й підлеглості)^[739]. У межах обох інтенцій існують до­бровільні ініціативи, які можуть вивершуватися створенням тих чи ін­ших організацій, але характер взаємодії членів організацій та їх оче­видні і приховані наміри різні. У другому випадку радше йтиметься про дію чинників примусу, аніж свободи. Самоорганізована соціальна гру­па в умовах домінування клієнтально-патерналістських відносин у су­спільстві неминуче виявляє свою активність (прагнучи уникати держа­вного контролю) у криміналізованих формах. Покора і пасивність бі­льшості населення, яке спутане усталеними клієнтальними відносинами і структурами, є підґрунтям для криміналізації відносин та росту організованої злочинності навколо посилення окремих осіб за рахунок насильства та олігархізації капіталів. Проте мафіозні групи залежні не так від слабкості суспільства, як від слабкості держави. Внаслідок слабкості державно-правового регулювання суспільних від­носин утворюються девіантні компенсаційні владні угруповання мафіо­зного типу. Не менш важливою передумовою поширення організованої злочинності є недовіра між суспільством та офіційною владою, що знижує і підриває леґітимну основу існування самої влади.

Криміналізовані відносини і стосунки генерують відповідний дискурс та культуру, які і собі регенерують соціально девіантні та асо­ціальні форми комунікації. Основною формою такого дискурсу є мов­лення, що цілком поглинає універсальні властивості мови. Замість природної мови приходить мовлення, яке створює "новомову" (ново­яз). Остання стає ідентифікативною матрицею для взаєморозуміння і комунікації в криміналізованому середовищі. Прийняття такої "новомо- ви" є передумовою для конформізму з "тіньовим" суспільством та по­дальших особистих практичних дій. "Новомова", як і будь-який інший дискурс, має широкий спектр засобів самовираження, сприйняття та інтерпретації довкілля. Найважливішим серед інших є музично-пісенні тексти та предметно-речова символіка.

З іншого боку, тоталітарна держава, що запроваджує репресивні форми впливу, поширює сітку каральних органів та установ і сама пе­ретворюється в криміналізовану структуру стосовно більшості насе­лення.

І в першому, і в другому разі суть політичної влади (держави) вказує на її неавтентичність щодо суті громадянського поступу суспі­льства (поступ здійснюється в контексті ідентифікації дискурсу свобо­ди й автентичності) або ж відсутності такого взагалі.

В Україні соціальна інтенція дискурсу свободи й автентичності, що ідентифікується й розгортається крізь цінності громадянського по­ступу й демократії, здійснювалася зокрема в контексті виборювання українського (україномовного) соціокультурного життєвого світу. Соці­альна інтенція дискурсу патерналізму - клієнталізму, протилежного до свободи і демократії та історично ідентифікованого з неукраїнськи­ми державно-політичними інституціями, майже без винятку була і є ворожою (принаймні байдужою) до власне україномовного життєвого світу.

Обидві соціальні інтенції склалися в контексті власне української' соціальної історії і функціонують як властиві для неї дві дискурсивно набуті, а не привнесені етичності. Проте дискурсивна інтенція патер­налізму - клієнталізму перебувала під впливом зовнішніх до українсь­кого громадянського поступу державно-політичних сил: Польщі, Росії та інших.

10.2.5.