КРЕМЕНЬ Василь Філософія національної ідеї. Людина. Освіта. Соціум

[.] «Історичний досвід показує, що необхідною умовою існування політичної (і, відповідно, повномасштабної) нації є її державне оформлення. Держава - основний інструмент

виконання нацією політичної функції.

«Громадянське суспільство, що народжується, повинно мати гарантований захист проти нав’язування йому “згори” будь-якої ідеології. Державний контроль може здійснюватись в інтересах оборони держави з метою запобігання пропаганді війни, насильства та національної ворожнечі у межах конституційних норм. [.] Становлення громадянського суспільства починається з епохи буржуазно-економічних революцій, яка започаткувала в західній цивілізації паралельний розвиток ряду процесів, що прямо й опосередковано пов’язані з розширенням сфери індивідуальної свободи людини, насамперед у сфері здобуття політичних і соціальних прав».

«Загалом соціальна спільнота людей складається навколо великої новочасної тріади - свободи, рівності і братерства (солідарності). За своєю суттю така спільнота і є громадянським суспільством, яке не зводиться до його державної організації. [.] У громадянському суспільстві містяться потужні чинники для пожвавлення суспільної ініціативи створення нових сфер життя, опору бюрократизації та корупції і поширення сфери прав людини, зменшення міри будь-якої форми насильства та редукування державно-політичної влади до самоврядних організацій. [.] Новий етап у розвитку громадянського суспільства об’єднаної Європи заново актуалізує проблему відмежування економічної влади від політичної... Іншими словами, громадянське суспільство є соціальною позаурядовою сферою спонтанного самовияву вільних людей, організацій та асоціацій.

«Зважаючи на думки про те, що в Україні інструментом побудови громадянського суспільства може бути держава, важливо застерегти від перебільшення її ролі та запобігти її перетворенню в єдиного соціального арбітра. [. ] Несприйняття й нерозуміння цінностей громадянського суспільства може походити з недостатньої політичної культури.

.Громадянське суспільство в його розвиненому стані передбачає існування демократичної правової держави, яка покликана відстоювати права та інтереси своїх громадян. Але якщо зміст громадської активності не підлягає прямому втручанню з боку держави, це не означає самодостатності умов для вільного розвитку людини й справедливо організованої співпраці. [...] Наявність протогромадянського суспільства, що набуває самостійності через “невтручання” держави, не обов’язково означає його перетворення в демократичне. Навпаки, воно може каталізувати процеси партикуляризму груп, атомізації людей і посилювати відчуття та недовіру між ними. Це скоріше суспільство, в якому люди перетворилися не на громадян держави, а на жителів міста із домінуючими економічними інтересами вигоди й прибутку. Такими вони можуть бути просто через те, що відбувається різке зубожіння населення, дедалі більша частина якого вимушена щоденно витрачати всі фізичні й духовні зусилля заради виживання.

[...] «Безпосереднє відношення до процесів еволюційного визрівання норм громадянського суспільства в Україні має поняття громадянського поступу, який здійснюється на основі національної ідеї. [...] Якщо суспільство України не матиме української політичної ідентичності, то воно опиниться не серед громадянських суспільств Європи, а серед новоутвореної наддержави Євразії з її традиційною імперською культурною ідентичністю.

За своєю природою громадянське суспільство активно сприяє процесам політичної демократизації, національного самовизначення, набуття державою ознак правової держави. Перетворення громадянського суспільства в опозицію до держави не є загальним явищем і доконаним історичним фактом. Скоріше мова йде про можливості активного співробітництва між двома аспектами однієї соціальної дійсності. [...] Значення громадянського суспільства - культурне, політичне, соціальне, гуманістичне - полягає в його впливах на особистість, під час формування її свідомості - вільної і незалежної».

«Громадянське суспільство створює реальні умови для міжнаціонального діалогу, формування духу, поваги, взаєморозуміння, співробітництва між представниками всіх етнічних спільнот країни. [...] Національна ідея є виразом духу нації. [...] національна ідея є ядром, навколо якого інтегрується полі- чи моноетнічна спільнота, вона є джерелом і синтезом стратегій діяння, якими забезпечується збереження і розвиток національного буття. [...] Національна ідея залишається найважливішою опорою для тих народів, які опинилися перед історичним вибором. Національна ідея - явище синкретичне. [...] Вона є “духовним образом”, який формується і перебуває в певному історичному просторі й конкретному історичному часі через співіснування і послідовність.

[...] «Глобалізація соціально-економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що не лише вирішально впливає на економічне питання, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і, звичайно, культурно-цивілізаційні наслідки. В умовах нинішньої інноваційної стадії світового розвитку, основаної на науково-технічному проґресі, однією з рушійних сил глобалізації стає міжнародний обмін технологією. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий ринок інформацій­них технологій, а й ринок міжнародної інформації (різні бази даних), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром, і притому таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення. [...] Процеси глобалізації за своїм значенням і наслідками не обмежуються лише економічною сферою».

«Глобалізація - це процес утворення всепланетного людства. [...] виклик глобалізації - це виклик людини самій собі. Це випробування спроможності людей бути разом, їхньої здатності утворювати всепланетну єдність і випробування волі до такої єдності. Чи виявиться людина здатною існувати у вигляді всепланетного людства, не знищивши саму себе або не відтворюючи старих кордонів і меж?..

Сучасний цивілізаційний вибір - вибір ХХІ ст. - це вибір усіх на користь глобального суспільства, що є соціальною формою існування всепланетного людства. [...] Однак процес глобалізації є суперечливим, на його шляху виникло декілька глобальних проблем, що потребують негайного вирішення. Однією з головних проблем суспільного розвитку є недостатній рівень культури та духовності в суспільстві, як на глобальному рівні, так і стосовно окремих спільнот та особистостей».

«Епоха постмодерну, в якій опинилася сьогодні людина, незважаючи на величезні, хоча й нерівномірні успіхи цивілізації та культури, не позбавила від негативних тенденцій, що утворюють дедалі витонченіші форми небезпеки для життя людини, применшуючи його цінність.

Людина розумна у ХХІ ст. - це людина, що постійно навчається, для якої здобуття знань стає сутнісною рисою способу життя. Таку людину має сформувати вже школа, а створити умови для безперервної освіти впродовж життя повинні суспільство й держава. [.] вирішальним чинником суспільства знань буде Людина. Людина, яка здатна діяти на основі отриманих знань, на основі практичного їх використання.

Досягнення знання й мудрості - мета освіти. Мудрість є основою духовності людини. [...] Від здатності української освіти дати гідну відповідь на виклики ХХІ ст. залежатиме доля мільйонів українців та й, власне, майбутнє самої України».