Тоталітарна самот­ність

Ханна Арендт у своєму аналізі політичного тоталітаризму наголошує на значенні самот­ності. Тоталітаризм знищує простір між людьми, в якому вони можуть вільно взаємодіяти. Він порушує соціальний простір, а цим самим і відмінність між приватним і публічним.

Правова держава — основна передумова для існування довіри в сучасному суспільстві. Арендт вказує на це у нотатці від 3 вересня 1951 року:

Політика існує для того, щоб гарантувати мінімальну довіру.

На жаль, Арендт не розвинула цю думку, аналізуючи самот­ність в тоталітарних суспільствах, а це призвело до того, що з її твердження складно зрозуміти, чому тоталітаризм продукує самот­ність.

Та слід зазначити, що Арендт продовжує свій аналіз у працях від «Походження тоталітаризму» і до «Vita Activa» і в останній згаданій роботі стверджує, що та ж самот­ність, яка характерна для тоталітарного суспільства, також виявляється і в сучасному суспільстві мас загалом через зменшення відмінностей між приватним і публічним: «Тут самот­ність виражається у своїй найекстремальнішій і нелюдській формі»^[185]. Арендт помиляється в діагнозі, для якого вона наводить у приклад не що інше, як посилання на «Самот­ній натовп» (1950) Девіда Різмана, Натана Ґлейзера і Реуела Денні. Вона має рацію, коли стверджує, що і сучасне суспільство мас характеризується зменшенням відмінностей між приватним і публічним, але таке зменшення має зовсім інший характер, ніж у тоталітарних суспільствах, оскільки воно не означає одночасно закриття простору для вільної взаємодії між індивідами. Це впливає на довіру людей одне до одного, що своєю чергою має наслідки для самот­ності. Існують значні відмінності між демократичним і тоталітарним або авторитарним суспільством з огляду на довіру та міжособистісні відносини. На цьому моменті, до слова, акцентує ще Аристотель, завважуючи, що дружба в дуже невеликому ступені присутня серед тиранії і значно більше її — в демократії^[186].