Політика самотності
За своєю феноменологією самотність постає такою, що викликана ззовні. Ми переживаємо самотність, бо нас підводить наше оточення. Тоді оточення також повинне бути відповідальним за самотність і зобов’язаним допомогти.
Чи є в цьому відповідальність політики? Дехто з норвезьких політиків бралися за подібні ініціативи. Міністр охорони здоров’я від Консервативної партії («Гюйре») Бент Гюйє у 2014 році закликав до «політичної мобілізації проти самотності»[415]. Це наштовхує на згадку про роман Курта Воннеґута «Балаган» (1976), в якому лікар-педіатр Вілбур Свейн бере участь у виборах на пост президента і перемагає з гаслом «Lonesome no more» («Самотності — кінець») — обіцянкою, що надалі ніхто не повинен бути самотнім. Уряд Сульберґ навряд чи надихнувся твором Воннеґута, але міг би значно краще осягнути суть самотності, хоч така мобілізація базується на стійких помилкових уявленнях, про які я згадував у вступі до книжки і потім намагався їх коригувати. Не лише уряд Сульберґ помилково знався на цій тематиці через як недостатню поінформованість, так і непорозуміння. Також уряд Столтенберґа спрямовував зусилля для запобігання самотності серед населення[416]. Лідер Соціалістичної лівої партії (SV) Аудун Люсбаккен навіть висловив переконання, що всі муніципалітети в країні повинні мати «план самотності»[417].Політична мобілізація проти самотності — безнадійний проект. Існує мало свідчень на користь істотного впливу програм, що ставили собі за мету зменшити самотність[418]. Як правило, розрізняють чотири основні типи втручання у цій сфері:
1) покращення соціальних навичок;
2) посилення соціальної підтримки;
3) забезпечення ширших можливостей для соціальної взаємодії;
4) зміна незадовільного соціального сприйняття.
Між першим, другим і третім типом існує невелика відмінність, і вплив від втручання цих трьох типів незначний.
Натомість втручання четвертого типу, здається, має кращий вплив, ніж попередні[419]. Йдеться про один варіант когнітивно-поведінкової терапії, при якому намагаються змінити негативні думки, що виникають при контакті з соціальною сферою. Однак на цей час проведено досить мало досліджень четвертого типу, тож з висновками потрібно зачекати. З іншого боку, існують приклади незначного впливу перших трьох типів втручання, тож, як правило, від надання самотнім людям кращої соціальної підтримки, більших можливостей для соціальної взаємодії або від навчання кращим соціальним навичкам користь невелика. Уряд Сульберґ виділив 10 мільйонів крон для попередження самотності серед людей похилого віку; сума, очевидно, незначна, але прикметно, що заходи мали підпадати під другий і третій типи, вплив яких незначний[420]. Міністр охорони здоров’я Бент Гюйє також постановив, що попередження самотності, по суті, повинне відбуватися за межами служб, що опікуються здоров’ям[421]. Якщо б хтось бажав реалізовувати заходи, що мають істотно кращий вплив, аніж заходи, на які уряд виділив фінансування, тоді це, ймовірно, мала би бути підтримка психолога. В іншому випадку, зміцнення інституцій, що посилюють довіру, — найважливіше, що можуть зробити політики для запобігання самотності, але це суттєво випадає за межі компетенції міністра охорони здоров’я.
Еще по теме Політика самотності:
- Форми самотності
- Філософія самотності
- Підрахунок самотності
- 1. Суть самотності
- Самотні люди залишаються самотніми радше через те, що вони відмовляються терпіти моральний дискомфорт від перебування поруч з іншими.
- Політика як форма соціальної діяльності
- АКВІНСЬКИЙ Фома Коментарі до Арістотелевої «Політики»
- ДНІСТРЯНСЬКИЙ Станіслав Загальнанаука права і політики
- Самотність і стать
- Самотність і здоров’я
- Самотність, етапи життя і соціальні групи
- Самотність і особистість
- Самотність і сором
- Норвезька самотність
- Чи індивід вражений самотністю?
- Це твоя самотність