Висновки
Дуже легко іронізувати над цим практично неприступним ідеалом мудреця, якого філософ не в змозі досягнути. Модерні європейці не стримуються від зауважень на кшталт «ностальгічного та свідомого ірреалізму цієї примари»[625]; Давні автори, разом з сатириком Лукіаном[626], глузували над невдахами, які все своє життя провели в зусиллях та очікуванні, так і не досягнувши мудрості.
В них говорить грубий здоровий глузд, який не зрозумів важливості визначення філософа як не-мудреця у «Бенкеті» Платона, визначення, яке все-таки дало Канту змогу зрозуміти істинний статус філософа[627]. Легко насміхатися над іншими. Це можна робити з повним правом лише тоді, коли філософи задовольняються балаканиною про ідеал мудреця. Проте якщо вони прийняли рішення вправ- лятися у мудрості, яке має реальні тяжкі і серйозні наслідки, то заслуговують на нашу повагу, навіть якщо їхні успіхи на цьому шляху є мінімальними. Тут можна скористатися формулою Ж. Бувреса, яку вінвикористовує для вираження однієї ідеї Вітґенштай- на: йдеться лише про те, щоб дізнатися, яку «особисту ціну вони заплатили» за право говорити про свої зусилля у напрямку мудрості[628].
Незважаючи на мою стриманість щодо використання порівняльного методу у філософії, я хотів закінчити цей розділ наголошенням близькості опису екзистенційних джерел містичного досвіду, який М. Юлен дає на основі буддизму, та характеристик ідеалу античного мудреця: схожість між цими духовними вправами видалася мені вражаючою. Проте яким було моє здивування, коли я, перечитуючи «Хрісіппа» Е. Бреє наштовхнувся на аналогічний моєму хід думки! Написавши:
Ця концепція мудреця, який є вищим за людськість, позбавлений помилок і страждань, була притаманною тоді не лише стоїкам; після кініків [можна було б навіть сказати: після Сократа та Платона - П.А.] вона є концепцією, спільною всім школам,
він цитує у примітці буддистський опис мудреця:
Непереможний, бо знає та розуміє все, позбавлений тягаря подій та існуваня, без жодної потреби - таким є той, кого можна прославляти як мудреця [...] Самотній мандрівник, якого не турбує ні слава, ні осуд [...] який веде інших, проте його не веде ніхто: таким є той, кого можна віншувати як мудреця[629].
Саме ця ідея «позбавлення тягаря» привернула мою увагу в описі М.
Юлена і, як мені видалося, вонапевною мірою є аналогією духовному досвіду, що надихає ідеальну постать античного мудреця. М. Юлен насправді показує, що у першій з чотирьох «шляхетних істин» буддизму - «Все є стражданням» - слово «страждання» означає не стільки страждання, скільки «чергування болі та радості, їх нерозривну суміш, їхній контраст, їхнє взаємне обумовлення». Тягар - це опозиція, яку утвердження замкнутої на собі індивідуальності встановлює між приємним та неприємним, між «добрим-для-мене» та «поганим-для-мене», і яка зобов’язує людину завжди турбуватися про свої інтереси. За цією опозицією стає помітною постійна присутність «глухого незадоволення, що постає знову і знову», яке, якщо можна так сказати, є екзистенцій- ною тривогою. Саме для того, щоб позбутися цього «незадоволення», потрібно насмілитися «позбавитися тягаря»:
Захоплені та стурбовані задоволенням наших мирських інтересів, ми не маємо жодного уявлення про полегшення, яке може дати позбавлення від тягаря, тобто відмова від ствердження самих себе за будь- яку ціну: на противагу порядкові світу та за рахунок інших[630].