Горизонт розуміння і відкритість досвіду у герменевтиці Ганса- Георга Гадамера

Аналіз досвіду в герменевтиці Гадамера значною мірою продовжує певні інтенції, які були закладені в герменевтиці фактичності Гайдегера. Гадамер підтримував позицію, яку вважав побудованою на філософіях Дильтая і Гусер­ля, виправлених і з’єднаних Гайдегером.

Відправною позицією для власної філософської справи Гадамер вважає положення аналітики Dasein, згідно з якою розуміння має проекційний харак­тер як рух транс це нден ції. Цей інсайт дозволяє побачити, що пізнавай і пізна­ване є не онтично «підручними», а історичними, тобто вони обидва походять з буттєвого типу історичності. Герменевтика після Гайдегера засвідчує збіг за- кинутості із проектом, а розуміння— із тлумаченням. Завдяки Гайдегерові герменевтика здобула нового виміру: вона виявила універсальність проблеми розуміння.

Згідно з неодноразовими заувагами у вступних частинах до різних видань «Істини і методу» та в есе, зібраних у другому томі цієї праці, Гадамер описує герменевтику як осереддя філософської справи. Разом з тим, в тих же текстах, зокрема у «Вступі» до третього видання «Істннн і методу», Гадамер тлумачить цю справу як завдання філософії з опанування всіма умовами конкретності досвіду. На додаток, сама філософія здобуває визначення як найконкретнішого виразу людського досвіду. Визнання герменевтичності філософії, тобто її вко­ріненості в фундаментальні структури буття і людського існування, приводять до висновку про шкідливість методу у філософії. Адже метод примушує об­межувати універсальний досвід, абстрагувати його, робити його підручним для певних наукових чи теоретико-пізнавальних завдань. Герменевтична філософія має показати, що досвід— універсальний, а отже він є до науки, логіки чи теорії пізнання.

Герменевтичне завдання у філософії Гадамер виконав через експлікацію можливостей, які є в твердженні про герменевтичність досвіду. Він описує досвід в термінах традиції і проективность Традиція — це визнання історичної скінченності Dasein, а проективність — відкритість до майбутнього. В досвіді обидва начала перебувають у зв’язку і взаємодії, хоча увага ґадамерівської герменевтики переважно прикута до історичного виміру досвіду, до його вко­ріненості в минуле.

Гаис-Георг Гадамер формує свою позицію відповідно до праструктури ро­зуміння, згідно з якою будь-яке мислення неминуче перебуває в межах певного горизонту. Ця закинутість в горизонт робить можливим набувати досвід про світ, розуміти його. В «Істині і методі» Гадамер пише: «Зрештою, все ро­зуміння є само-розумінням,... той, хто розуміє, сам проектує себе у своїх мож­ливостях» [241, т.1, с. 265]. У зв’язку з цим він витлумачує герменевтичне коло у формі взаємообумовлень проектів і упереджень.

Згідно з цим, гуманітарні дисципліни слід розглядати не з позиції методич­ного ідеалу модерної науки, а в перспективі процесу злиття горизонтів. Твер­дження, що будь-яке значення в полі гуманітарних дисциплін походить зі злиття горизонтів, підважує ідеал об’єктивності, а обмеження методологічно визначеного знання стає очевидним. Герменевтика визначає необхідність наук про дух і їхньої специфічної роботи з досвідом, передусім досвідом культури. Науки про дух мають справу більше, ніж зі знанням. Вони є потрібними засо­бами формування і освіти людини. Головний вимір гуманітарних дисциплін полягає в їх значущості для гуманістичного ідеалу Bildung [241, т. 1, с. 23].

Слово «Bildung» становить проблему для перекладу українською. Воно водночас означає формування особистості і освіту людини. Воно також безпо­середньо пов’язано з грецьким поняттям «лаібєііа»— виховання, освіта, наука, освіченість, а також, що важливо, сплетіння і переплетеність.

Поняття досвіду Гегеля Гадамер тлумачить в термінах культурного досві­ду. Особливість культурного досвіду полягає в тому, що він завершується не самосвідомим знанням, а, скоріше, прийняттям факту однобічності, частково­сті та скінченності людського існування і, відповідно, нескінченної відкритості до нових досвідів. Гадамер писав: «Діалектика досвіду має за своє завершення не в остаточному знанні, а, натомість, у тій відкритості до досвіду, до якого приводить сам досвід» [241, т. 1, с. 361]. Саме в цьому з’являється зв'язок до­свіду і навчання. Bildung Гадамера не має нічого спільного з традиційним та телеологічним тлумаченням освітнього процесу. Для нього Bildung— непе- редбачуване та нескінченне «злиття горизонтів». А освіта-формування людини (Bildung) — це трансформація людини, під час якої усталюється зв'язок досвіду і культури.

Поняття Bildung як освіта-формування людини Гадамер під впливом Гай- дегера запозичив у Гегеля. В останнього це поняття засноване на тому, що Bildung є процесом навчання, як відмовлятися від наших особистих схильнос­тей та досягати універсальності. Якщо дивитися в сутність цього процесу, то виявляємо, що в ньому відображено структуру відчуження та повернення. 1 відчуження, і повернення притаманні духові, чия діяльність складається у за­своєнні іншості.

Через поняття Bildung ми приходимо до усвідомлення того, що Гада- мер— вже иа новому рівні— повертається до визнання конкретної людини «суб'єктом» герменевтичного досвіду, тобто він робить певний крок назад від радикалізму Dasein аналітики Гайдеґера. Він змушений зробити це, оскільки герменевтичне коло має обертатися навколо якоїсь активної осі. Феноменоло­гічна герменевтика у Гадамера зазнає повернення до індивіда як суб’єкта до­свіду, хоча й з урахуванням критики «суб’єкта» епістемологічного досвіду. Згадаємо, що філософська герменевтика заснована на припущенні, що вислови про текст залежать від перспективи перекладача чи інтерпретатора.

Набувати герменевтичний досвід постійно значить— бути в поступі на­бування досвіду культури і спілкування з іншими культурами. Мати герменев­тичний досвід значить — погоджуватися із вимогою «відкритості» [241, т. 1, с. 367]. «Відкритість» в герменевтиці конкретної історичності переживає пере­осмислення, тож, на додаток до гайдегерівського тлумачення, вона означає «готовність» інтерпретатора дати традиції (культурі) можливість відбуватися, продовжуватися. Бути відкритим до нового досвіду — це значить бути готовим до розуміния.

Взаємозв’язок індивідуального досвіду і культури стає очевидним і в роз­гляді процесу розуміння. Істина є передумовою розуміння. Мета розуміння в ситуації інтерпретатора— повідомити на основі власних упереджень/власиого розуміния про суть справи, зокрема про повідомлене в тексті. Пам’ятатимемо, що тексти претендують на те, аби бути «завершеною істиною» [241, т. І, с. 299]. Ця «претензія иа істину» текстів дається взнаки вже на початковій фазі розуміння. На цій стадії ще немає жодного натяку, чи є те, про що «говорить текст», справді остаточною істиною. Відповідно до цього формулюється вираз, що текст претендує на істину у вигляді підстановки (Unterstellung). У зв'язку з цим, Ґадамер говорить про «передчуття завершеності» у розумінні, яка, одначе, ніколи не стається [241, т. 1, с. 299]. «Передчуття завершеності» втілюється в тому, що положення тексту сприймають за істинні лише тоді, коли сам автор приймає їх за істинні. З огляду на тезу про підстановку істини, герменевтика визнає, що у нас немає іншої можливості як передбачати істину на основі на­шого власного світорозуміння та розуміння в межах нашої мови [241, т. 1, с. 272]. Цей вже цілком епістемологічний аргумент просуває «передчуття завер­шеності» в напрямі додаткового формулювання герменевтичного кола. Тепер не тільки висновки та передумови взаємообмувлюють одне одного: для розу­міння потрібно, щоб ми а) мусили наперед підставляти істину під те, що вислов­лює автор та щоб ми б) підставляли істину щодо нашої власної перспективи. Разом і а), і б) приводять до припису, який проголошує: якщо ми хочемо розу­міти, ми не маємо іншого виходу, окрім того, щоб підставляти істину відповід­но до нашої перспективи — байдуже, подобається нам це чи ні. Таким чином, перспективізм Ґадамера приводить до ре-індивідуалізації герменевтики і повер­ненню індивідові поважної ролі у культурному процесі, який забезпечує від­критість досвіду і завдячує їй власним існуванням.

Насамкінець слід визначити дві основні риси культури, як її тлумачить Ґа­дамер. По-перше, вона є процесом, в якому відбувається нескінченна боротьба обмежень і відкритості нашого досвіду, тобто процесом постійного надання відповідей иа вимогу чинно-історичної свідомості на адресу нашої відкритості, нових герменевтичних досвідів. У цьому сенсі культура є Bildung-процес, який не має мети поза межами себе [241, т. 1, с. 17]. По-друге, культура— це по­стійний процес інтерпретації, який відбувається в універсумі мови, ґадамер продовжує іитенцію Гайдегера, стверджуючи, що «буття, яке можна зрозуміти, це мова» [241, т. 1, с. 478]. Оскільки розуміння має лінгвістичний характер, поняття «злиття горизонтів» є також лінгвістичним процесом, тобто процесом перекладу/інтерпретації. Розуміння полягає у перекладі чогось сказаного в іншій мові (іншому горизонті) на свою мову (у межі свого контексту). Якщо значення залежить від контексту, то переклад як реконтекстуалізація неминуче включає в себе витворення нового смислу. Саме тому Гадамер говорить про те, що си­туація перекладача та сам перекладач — це одне й те саме [241, т. 1, с. 390]. Реконтекстуалізація пов’язана, крім того, з властивою мові метафоричністю. Гадамер проголошує: «перенос з одної сфери до іншої... співвідноситься з фундаментальною метафоричністю мови» [2, 434]. Метафора— це перенос імені з його звичайного контексту в інший, в межах якого воно набуває нових виражальних спроможностей. Тому метафора означає операцію реконтекстуа- лізації, що становить сутність перекладу та розуміння. 1 мова, і розуміння ма­ють метафоричний характер. Індивід, тобто світ, замкнений в окремому кон­тексті, в процесі Bildung постійно намагається ре-контекстуалізувати себе в нескінченному процесі злиття горизонтів, поширюючи водночас межі свого досвіду. Сутність Bildung — це метафора когось.

Як бачимо, Гадамер запропонував таке поняття досвіду, що, з одного бо­ку, відповідає принципам, які заклали Гегель і Гайдегер, а з іншого— додає йому можливості мислити з урахуванням ситуації людини і культурного кон­тексту. Мало того, Гадамер додав можливість аналізувати не тільки культуру, але й культури в аспекті досвіду їх спілкування. Гадамер повертає людину з її досвідом в осереддя філософського аналізу, де опис культури відбувається в категоріях досвіду, а досвід аналізується в термінах культури та взаємодії культур. Таким чином, відкритість стає фундаментом для самоусвідомлення границь топосу досвіду.

5.7.