Співвідношення цінностей універсальних, загальнолюдських та національних, етнокультурних

Апель К.-О. Етноетика та універсалістська макроетика: суперечність чи доповнювальність // Ермоленко А. М. Комунікативна практична філософія. Підручник. - К.: Лібра, 1999. -С. 355-371.

[...] потенційно драматична суперечність між формально- універсалістским принципом моралі та етноетичним принципом моральності не забарилася проступити і у філософії самого Гегеля (скажімо, у філософії права) в тій гострій і непримиренній формі, яка наразі, мабуть, не дає можливості здійснити будь-яке “зняття”, заміщення однієї сторони іншою. Саме окрема держава., що як правова держава була для Гегеля найвищою формою вияву ідеї моральності., могла, на його думку, стати на шлях війни з іншими правовими державами, вступити у трагічний конфлікт між правом і правом. І в цьому конфлікті окремий індивід не мав права, посилаючись на універсалістську (загальнолюдську) етику, виступати проти своєї держави, ухилитися, скажімо, від військової служби [...]

[...] Цим практичним рішенням гегелівської філософії права на користь партикуляризму субстанціональної моральності народного духу і відзначається, на мою думку, та констеляція проблем, яка визначає філософські суперечки нашої доби [...]

[...] сучасний історизм-релятивізм утверджується вже не тільки в Німеччині та Італії ( як це було в ХІХ ст.), а також і в англо-саксонській філософії. Так, скажімо, найчіткіше це виступає у Е. Макінтайра (a. Macintyre); він уже назвою своєї книги “Whose Justise, Which Rationality?” (“Чиє право, яка раціональність?) стверджує, що готовий релятивізувати ідею справедливості чи ідею розуму, редукуючи її до партикулярної культурної традиції. Не менш різко постає історизм- релятивізм у Р. Рорті (R. Rоrty). Він бажав би визнавати лише американську конституційну традицію як “контингентне підґрунтя консенсусу”, в контексті якої тільки і мала б сенс дискусія про справедливість... Цю позицію - Макінтайра та Рорті - на мою думку, можна визначити як позицію абсолютизованої етноетики, якщо орієнтацію на етнічну традицію ототожнювати з належністю до окремої культурної традиції взагалі[.]

[.] наразі очевидним є факт розмаїття та культурно-історичної релятивності форм етосу.

[...] Єдність людської історії, що її (єдність) у ХУІІІ ст. передбачали лише деякі філософи, наразі вже є технічною, економічною та політичною реальністю, і спільних зусиль потребує, певною мірою, зовнішній чинник [цього процесу] - екологічна криза. Тому навряд чи можна погодитися з думкою М. Фуко [M. Fоucault],.що навіюване ще з часів Стої, християнства і особливо Канта прагнення зробити універсально значущі форми моралі обов'язковими для всіх людей є несумісним з індивідуально та культурно диференційованою етикою дорого життя (блага) (чи “souci de soi”), а тому має завершитися “катастрофою”. Швидше можливість індивідів чи різноманітних культур зреалізувати свою форму доброго життя в сенсі “souci de soi” і залежить від того, чи всі вони матимуть рівні права для цього, чи всі відчуватимуть однаковий моральний обв‘язок поважати права “будь- якого іншого” - різноманітних форм життя форм етосу[...]

[...] мабуть, суперечність між універсальною та/або культурно­релятивною етикою доброго життя є лише видимою. Висунуту Гегелем суперечність можна усунути, якщо не намагатись одну форму етики збагнути з іншої, не “знімати” (aufzuheben), кажучи словами Гегеля, в іншій, можна усунути, якщо тлумачити їх (ці різні форми етики) як такі, що взаємодоповнюють відповіді на різні питання[.]

[.]універсалістська та республіканська етика Канта...не закорінилися свого часу в політичних інституціях та common sence німецької етично-політичної традиції. Саме ця обставина й призвела у підсумку (1933 рік) до того, що офіційно пропагувалися комунітаризм та причетна до цього етноетика, з якої були цілком вилучені вимоги універсально значущої справедливості (не кажучи вже про вимоги світового громадянського правового ладу Канта), проте (демагогічно) стверджувалися лише усталені цінності й інтереси власного народу.

Я згадую, що мені - тоді дванадцятирічному хлопчикові - також здавалася цілком зрозумілою інша альтернатива, яка підігравала тодішньому німецьком ‘^ζ∞mmon sence” чи так званому ‘‘здоровому народному почуттю”. Вона була для мене так само зрозумілою, як і інші німецькі комунітаристські гасла, наприклад: “Загальне благо є вищим за власну користь” та ін. Пізніше, під час війни, коли розстрілювали тих, хто “‘був боягузом перед ворогом”, я чув інший, вже не такий очевидний, етноетичний заклик: “Ти є ніхто, твій народ - все! ”;

[.]стосовно прав жінки легко показати, що ототожнювання її індивідуальних прав людини з її ж таки традиційними етноетичними правами та обов‘язками часто-густо суперечить інтересам жінки. Це становить проблему для суспільства, що розвивається в напрямі мультикультурного стану, за якого є принципова готовність поважати етнічно-релегійні цінності меншості.

Наведу приклад з нашого німецького досвіду. Що можна сказати, прочитавши в газеті таке: брати дівчини - усі вони з Туреччини - погрожували їй смертю (зрештою і вбили її) за те, що вона, всупереч волі родини, кохалася з хлопцем, тобто зганьбила своїх родичів[...]

[...] обґрунтовується формальна доповнювальність

універсалістської етики справедливості та індивідуальної орієнтації на традиційні цінності партикулярної спільноти. Щоправда із застереженням у вигляді висунутої Кантом та Роулзом умови пріоритету універсалізму справедливості, що накладає щоразові обмеження на всі випадки реалізації приватних та особливих інтересів людей та спільнот... ця нормативна вимога узгодженості формального універсалізму та локально значущої етноетики ще має стати предметом відкритої дискусії, завданням досягнення консенсусу за допомогою дискурсу. (У мультикультурному суспільстві ця проблема узгодженості в ідеалі перетворюється на обов‘язок досягнення перманентного комунікативного порозуміння всіх його різнокультурних складових.)[.]

[.]я бажав би наголосити на тлумаченні справедливості як блага у сенсі морального принципу універсалізації, отже - як предмету “доброї волі”..Йдеться не про те, щоб уникнути поганого, а про те, щоб оминути зло як несправедливість для всіх.

Завдання: Звернувшись до фрагментів праці, дайте відповідь на питання: у чому суть конфлікту між “етноетикою” як сучасною версією арістотелівської етики доброго життя та гегелівського поняття “субстанціальної моральності” “народного духу” та універсалістською макроетикою як сучасною версією формально- універсальної моральності Канта?