Суб'єктивний ідеалізм І. Фіхте
Дальший розвиток ідея активності суб’єкта пізнання та ідея свободи як принципу практичного розуму знайшли у вченні Йогана Готліба Фіхте (1762—1814 рр.), який проголосив
себе послідовником Канта, хоча насправді вийшов за межі його вчення.
У Канта об’єкт пізнання (світ явищ) конституюється суб’єктом, за винятком чуттєвого матеріалу, що походить від речей у собі. Але якщо річ у собі є мислимою сутністю («чистий розум» тільки допускає її існування), то вона, стверджує Фіхте, є зайвим припущенням, і всю систему філософського знання можна вибудувати на одному принципі — «Я». Отже, філософія Фіхте — це суб’єктивний ідеалізм, який все виводить і все пояснює з діяльності «Я» як творчого начала. «Я» у Фіхте — це водночас індивідуальне обмежене «Я» (свідомість людини) і «абсолютне Я» (божественна свідомість). І в тому, і в іншому випадку «Я» — це свободна діяльність, а не субстанція раціоналістів. «Для ідеалізму розум є дія і ніщо інше... все інше можна вивести», — писав Фіхте. Якщо попередня метафізика виходила з принципу, що буття породжує дію (у Декарта субстанція мислить: «Я мислю», отже, «Я» є мислячою субстанцією), то Фіхте є основоположником іншого принципу — «дія породжує буття». Як висловився Гете у Фаусті: «В діянні початок буття».Фіхте, як і Кант, досліджував проблему можливості наукового знання. Цьому присвячена основна праця мислителя «Науковчення», в якій «Я» постає як творець всього сущого і водночас як творець знання про нього (творець не тільки форм, а й змісту знання).
Перший акт цієї діяльності — самоусвідомлення себе, що виражається в тезі «Я є Я». Це самоусвідомлення (і самотворення) переростає в покладання (творення) «не-Я», чогось відмінного від «Я». Скажімо, «Я» як індивідуальний суб’єкт в акті самоусвідомлення піднімаюсь над тим «Я», яке усвідомлюється. Останнє постає як щось конкретне, обмежене. Наприклад, «Я» роздумує над своїм вчинком; «Я» собі в ньому не подобаюсь, це не той «Я», яким «Я» хотів би бути, тобто це «не-Я».
Якщо під «Я» розуміється абсолютний суб’єкт (Бог), то він у подібному акті самотворення несвідомо творить природу. Природа у Фіхте позбавлена самості, вона тільки матеріал, обмеження діяльності «Я» (Бога). Але ця обмеженість не об’єктивна, ця межа покладена самим «Я», яка ним же може бути й подолана в процесі діяльності. Акт самоусвідомлення є водночас актом самотворення. Отже, другий акт — «Я є не-Я» (антитеза). «НеЯ» виступає як об’єкт, який обмежує свободу «Я». Об’єкт, як у фор- мі природи, так і культури, у філософії Фіхте породжений суб’єктом. За це намагання, «виколупати» об’єкт із суб’єкта його критикували Кант і Шеллінг. «He-Я» потрібний Фіхте як перепона, яку необхідно подолати, тобто як засіб реалізації свободи. Через прогресивне долання обмеженостей і відбувається вдосконалення «Я».Третій акт (синтез) — «Я є Я і не-Я» — є зняттям протилежності суб’єкта і об’єкта, ствердженням їх тотожності. Досягнення цієї тотожності виноситься на безкінечність. Це ідеал, до якого людина постійно прямує. Як бачимо, Фіхте запропонував триактний цикл творчої діяльності «Я» (теза, антитеза, синтез), який пізніше успішно застосував у розбудові діалектичної системи Гегель.
За всієї надуманості (на перший погляд) запропонованої схеми не можна не зазначити, що розвиток у сфері культури (а саме сюди після Канта поступово перемістився центр філософських досліджень) відбувався саме за подібною схемою. Вихідною позицією появи будь- якого явища культури є творець, який має задум, проект. Це теза. Він втілює свій проект в життя (зводить палац, малює картину, приймає конституцію). Будучи створеним, об’єкт протистоїть йому як «не-Я». «Я» (в другому акті) не задоволене творінням, воно не вичерпало його творчий потенціал або, вірніше, «Я» побачило свою обмеженість в створеному «не Я» і прагне її подолати. Долаючи таким чином свою обмеженість, воно прогресує.
У Фіхте ця схема тільки проглядається, повною мірою вона розгорнута у Гегеля, але саме Фіхте започаткував її. Він, як і Кант, віддавав перевагу практичному розуму над теоретичним. Пізнання для нього виступає лише як момент залежності «Я» від «не-Я», що долається в практичній діяльності, в якій «Я» діє як свободне, оскільки воно творить «не-Я». Філософія Фіхте порушила проблеми, які розвинули пізніше Шеллінг і Гегель.
3.
Еще по теме Суб'єктивний ідеалізм І. Фіхте:
- Об'єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга
- 7.3. Проблема суб'єкта у «філософії діяльності» Й. Г. Фіхте
- 6.6. Суб'єктивна гносеологія Дж. Берклі і Д. Юма
- Єдність суб’єктивного та інтерсуб’єктнвного у структурах жнт- тєсвітного досвіду
- Філософські ідеї Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінґа
- Філософія історії про суб’єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу
- Діалектика суб'єкта й об'єкта пізнання. Пізнання і практика
- Пізнання як діалектичний процес. Суб'єкт і об'єкт пізнання
- КОНТРОЛЬНІ МОДУЛЬНІ ЗАВДАННЯ
- Закони діалектики
- Система ідеалістичної діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля
- ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
- ТЕМА 18 СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ