Свідомість як форма відображення

Відображення є загальна властивість матерії, що визначається як здатність одних матеріальних явищ, предметів і процесів відтворювати у своїх властивостях особливості інших предметів, явищ і процесів при взаємодії з ними.

Найпростіші форми відображення в неживій природі є слід, відби­ток і прямий вплив, які хоча і є наслідком впливу іншого об’єкта (на­приклад, найпростіший удар, який призвів до вм’ятини), але не служать орієнтиром для власної активності. Вони протікають самостійно і пов’язані з різними взаємодіями.

І тільки при переході від неживої природи до живої з’являється но­вий тип відображення — інформаційний. Тут вже виникає ієрархія ві­дображень, коли більш прості види відображення підготовляють більш складні. Інформаційне відображення пов’язане з активним використан­ням відбиваної інформації і здатністю об’єктів змінювати свій стан у результаті зовнішнього впливу. Але якщо друга з цих властивостей пов’язана в певних випадках і з неживою природою (наприклад, у ре­зультаті хімічних реакцій), то перша виникає тільки разом з появою відчуттів, тобто властива лише живій природі. Інформаційні відобра­ження впливають вибірково, тому що пов’язані вже з роботою свідомо­сті і психіки.

У живій природі відображення також можна класифікувати за їх ефективністю. Вони діляться на подразливість, чутливість і психічні ві­дображення. Подразливість — властивість найпростіших одноклітин­них організмів до специфічної реакції у відповідь на дію подразників (вона також є і у рослин, і у тварин, і людині). Чутливість — наступна, більш висока стадія відображення — пов’язана зі здатністю тварин і людини до відчуття. Психічне відображення — вищий з відомих люди­ні як біологічній сутності способів відбиття — пов’язане із збудливістю нервових тканин (цей тип відображення властивий переважно людині і пов’язаний з нейрофізіологічними процесами, але у слаборозвиненій формі існує й у тварин). Здійснення психічної діяльності виробляється переважно свідомістю.

І нарешті відображення на соціальному рівні пов’язують із формами суспільної свідомості, з індивідуальними формами відображення люди­ни, і саме останнім часом з технічними можливостями зв’язку і керу­вання. Згідно К. Марксу, суспільна свідомість є породженням і відо­браженням суспільного буття. Вона може розумітися як усвідомлення суспільством свого буття і навколишньої дійсності. Звичайно ж, і тут пізнання виробляється реальним діючим суб’єктом, але тільки в інтег­ральній єдності групи суб’єктів проявляється феномен науки і суспіль­ної свідомості, коли кожний з членів цієї групи виконує свою частину роботи, у цілому пізнавальні здатності суспільства багаторазово зрос­тають. До форм суспільної свідомості відносяться: політична свідо­мість, правова свідомість і мораль, які пов’язані з регуляцією суспіль­них відносин; наука, мистецтво і філософія, що виступають формами духовного освоєння дійсності, а також релігія і міф, у яких світ розкри­вається у вигляді уявлень і думок, які активно впливають на суспільст­во. Кожна з цих форм має два підрівня психологічний і ідеологічний. Форми суспільної свідомості являють собою різні способи колективно­го освоєння (відображення) дійсності. Вони характеризують не стільки індивідуальну свідомість людини, скільки різні можливі способи пі­знання і самовираження соціальних груп (своєрідних співтовариств вчених, художників, людей, що вірують і т. ін., об’єднаних за принци­пом діяльності і способу відображення дійсності).

5.