РЕЛІПЯ ЯК ЗНАННЯ

Раціоналістична філософія передбачає у людському пізнанні здатність охоплювати основні принципи реального буття, істин­ного буття і абсолютного буття в теоретичному пізнанні. Завдання філософії релігії, що спирається на дані принципи, - розкрити сутності й особливості абсолютного буття.

ЕПІСТЕМОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ (від грецьк. episteme - знання і logos - слово, вчення) - розділ філософії релігії, в якому висвіт­люються питання пізнавального змісту релігії.

Епістемологія релігії вивчає можливості пізнання релігії й пі­знання її форм, джерела і способи виправдання релігійного знан­ня, критерії істинності останнього, когнітивність релігійної істини як такої.

В дослідницькій літературі поряд з терміном «епістемологія релігії» набуло вжитку поняття «гносеологія релігії». Щоправда, вживання останнього в контексті західноєвропейської традиції акцентує увагу на ratio як на єдиному чиннику пізнання. Епісте­мологія релігії в контексті візантійської парадигми мислення сим­волізує можливості осягнення релігії через поєднання елементів розуму, почуття й інтуїції. Окрім того, тематика гносеології релігії обмежувалась розглядом питання гносеологіч­ного аналізу релігії (2; 109).

Філософія релігії прагне осягнути витоки універсальності ре­лігійної істини.

КОГНІТИВНІСТЬ РЕЛІГІЙНОЇ ІСТИНИ. Перший підхід полягає в констатації когнітивізму, тобто він характеризуєть­ся когнітивістським підходом, що акцентує увагу на позитив- ному вирішенні зазначеної проблеми. Звідси й суть цього підхо­ду: релігія, релігійне осмислення буття проголошуються знан­ням у загальноприйнятому, традиційному значенні цього слова.

Другий підхід веде до так званого НОНКОГНІТИВІЗМУ. Його суть: релігія неєзнанням, вона являє собою особливу, специфі­чну сферу з притаманними їй мовою, «правилами гри», критерія­ми істинності тощо. В цьому контексті релігія мислиться перева­жно як особистісно-суб’єктивні стани, переживання.

Релігія для прихильників нонкогнітивізму виступає як особи- стісно-суб’єктивний стан і переживання.

Йоан Скот Epiyreiia народився на початку IX століття в Бри­танії. Головний його твір трактат «Про призначення» - відчутний голос у релігійному спорі.

Epiyrena1 як і давні Отці Сходу, стверджував, що між одкровен­ням і розумом панує згода. Але Святе Письмо, в якому міститься од­кровення, розглядав не дослівно, а алегорично (гностична традиція).

Був скоріше філософом, ніж богословом: «Ніхто не ввійде до неба інакше як через філософію».

Природа Бога, на думку мислителя, взагалі непізнавана, бого­слов’я може тільки негативно визначити, чим Бог не є.

Концепція пізнання в Еріугени відповідала його концепції бут­тя, тобто була геоцентрична: немає іншого предмета пізнання, крім Бога, бо й не існує нічого, крім Бога. Але сам Бог непізнаваний, і тільки його самоодкровення є предметом філософії.

Пізнання, на думку філософа, має ту саму еволюційну приро­ду, що й буття, воно також розвивається в ряді щаблів. Починаєть­ся пізнання «знизу»: від зовнішніх чуттів, а зібраний ними мате­ріал переймає розум, який пізнає вже не речі, а їх ідеальні прото­типи. У найвищому ж своєму виді розум сягає через ідеї до не­змінної і єдиної природи Бога.

В епістемологічному ракурсі релігію доцільно наділити стату­сом ЗНАННЯ. Релігія, релігійне світосприйняття виявились пер- шопочатковою формою освоєння світу феноменального, світу ре­човинного.

ФОРМИ, в яких відбувається актуалізація релігії як знання.

Історико-філософська традиція наполягає на наявності трьох форм, трьох трактувань релігії як знання:

Перше з них умовно назвемо позитивістським- релігія постає як НИЖЧИЙ ступінь знання, та ступінь, який неми­нуче повинен зійти з історичної сцени з появою більш досконало­го - наукового знання.

Інше тлумачення умовно назвемо еволюціоністським- релігія являє собою СПЕЦИФІЧНУ форму знання, що розвивається в процесі, на фоні еволюції. Такого роду знання має форму уявлень; воно не втрачає значення в порівнянні із абстрактним знанням, тобто знанням, оформленим понятійно і з суто науковим знанням.

Третю форму умовно назвемо абсолютистською- релігія в гносеологічному відношенні - це повна ПРОТИЛЕЖ­НІСТЬ науці. Звідси, як наслідок, можливі два варіанти:

а) перекручене та ілюзорне знання;

б) специфічне знання, яке неможливо збагнути засобами науки.

5.2.