ЄДНІСТЬ ВІРИ І ЗНАННЯ В НЕОТОМІЗМІ

Найбільш впливовою релігійно-філософською течією сучасності є нео­томізм. Прибічники цього напряму називають своє вчення «віковічною філософією», оскільки вона сягає 700-літньої давнини.

Фундаментом усієї неотомістської (і томістської) побудови служить постулат про гармонійну єдність віри і знання, які при правильному підході доповнюють одне одного. Це не антиподи, а два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї мети. Джерело віри — божест­венне одкровення, тому істини його — безумовні, абсолютні. Джере­ло раціонального пізнання - людський розум, і попри всю його недоско­налість не слід його відкидати. Але за своєю природою він неминуче кінцевий, обмежений, і не завжди на нього можна покластися. Тільки одкровення відкриває нам таємниці буття, недоступні для розуму.

У розробленні онтологічних проблем теоретики неотомізму спира­ються на настанови, традиційні для арістотелівсько-томістської тради­ції. Онтологія неотомізму має вихід у теорію цінностей. Вона буду­ється так, що служить обґрунтуванням гносеологічної, антропологічної, етичної, соціокультурної, історіософської проблематики, яка дістає специфічну постановку та вирішення в неотомізмі.

Демонструючи послідовну прихильність до креаціоністського світо­розуміння (вчення про творення світу надприродною істотою), тео-

«Фундаментальною людською характеристикою постає турбо­та про сенс буття: її свідома реалізація робить людину релі­гійною».

П. Тілліх

ретики неотомізму стверджу­ють, що в основі всього сутніс- ного знаходиться єдність чисто­го божественного буття, яке по­роджує багатоманітність творен­ня. Божественне буття трак­тується як таке, що не може бути виражене з допомогою по­нять і категорій. Воно фіксу­ється лише специфічними над- категоріальними визначеннями - трансценденталіями. Вони — різно­манітні «лики» Бога, до яких належать єдність, істина, благо, краса. Таким чином, вихідному пункту, Богові, притаманна ціннісна орієнтація.

Створений світ природи і культури також наділяється ціннісними вимірами. Єдність Бога полягає в тому, що він є і сутність, і існу­вання. У сфері створеного буття існування попереджає сутність, подаро­вану Богом. Уже Тома Аквінський вважав, що в розумі творця присутні сутнісні зразки - форми речей. Сучасні прибічники томізму успадко­вують цю тезу, але надають їй екзистенціального забарвлення. Отже, Бог, створивши світ із нічого, забезпечує йому власну екзистенціальну повноту й водночас будує його відповідно до певних сутнісних зразків.

Екзистенціальну інтерпретацію зв’язку божественного буття та царст­ва творення розпочали Е. Жільсон і Ж. Марітен. Сьогодні вона за­гальноприйнята в неотомізмі, і саме таке тлумачення зв’язку творця та творення виконує роль засобу оновлення креаціоністських ідей. Різно­манітність створеного буття інтерпретується з допомогою ідеї гілемор- фізму. кожне конкретне утворення — субстанція розглядається як таке, що складається з матерії та духовної форми. Матерія висту­пає як деяке пасивне начало, що потребує для своєї актуалізації наяв­ності форми. Найважливішою рисою різноманітного створеного світу є його ієрархічне упорядкування. Його ступені: першоматерія, неорганіч­на природа, світ рослин, світ тварин, людина, царство ангелів («чистих духів»).

Неотомізм проголошує існування аналогії Бога і його творення·. творець протилежний світу, але його творіння дає змогу певною мірою судити про нього самого. Принцип аналогії буття служить опорою традиційних доказів буття Бога.

Помірно-реалістичні погляди Томи Аквінського, які передбачали, по-перше, наявність форм речей у розумі Бога, їх втілення в кінцевих

«Християнський філософ по­винен передусім здійснити вибір між філософськими проблемами, зосереджуючись у першу чергу на тих з них, які пов язані з його релігійним життям».

Е. Жільсон

утвореннях світу як сутностей і, по-друге, існування форм у ви­гляді абстракцій в інтелекті лю­дини, становлять основу переходу від неотомістської онтології до вчення неотомізму про пізнання. У неотомізмі розрізняються дві істини: онтологічна і ло­гічна. Онтологічна істина - ре­зультат відповідності речі інте­лектуальному задуму Бога. Ло­гічна істина пов’язана з пізнавальною діяльністю людини, що має властивості суб’єктивності. Згідно з гносеологією неотомізму, кожен матеріальний об’єкт може розглядатися з різних точок зору, тобто по­ставати як формальний об'єкт, яким цікавиться суб’єкт, що пізнає його. Така позиція дає можливість розуміти різноманітні погляди, різні підходи, різні оцінки одного й того ж об’єкта як такі, що взаємодопов­нюють одне одного. Наприклад, емпіричне розуміння, наукове досліджен­ня, релігійно-філософське тлумачення, богословське бачення не виклю­чають одне одного, але взаємодоповнюють.

Пізнання в неотомізмі характеризується як процес дематеріалізації змісту, одержаного суб’єктом при відображенні реальності. Завдання пізнання — «відчистити» те, що пізнається, від матеріального. У про­цесі пізнання (процесі дематеріалізації змісту) беруть участь різні здат­ності людської душі, серед яких виділяються дві головні; «пізнавальні форми» чуттєвого порядку та інтелект. «Пізнавальні форми» чут­тєвого порядку, в свою чергу, розрізняються за рівнем узагальненості та є висновком функціонування сукупності зовнішніх і внутрішніх почут­тів. Вища пізнавальна здатність, активний інтелект здійснює обробку чуттєвих образів і приводить до утворення «пізнавальних форм» вищого порядку - понять.

« Людина, що має віру, звіль­няється від обтяжливих рис існу­вання та постає справді релігій­ною незалежно від приналежності до тієї чи іншої церковно-релігій­ної конфесії».

Р. Бультман

Важливе місце відводиться питанню про єдність і багато­гранність людського пізнання. Цілісність людського знання по­стає в гносеології неотомізму як така, що володіє деякою ієрар­хічною будовою, що не супере­чить одкровенню віри. Виділяються два типи пізнавальної діяль­ності: споглядально-теоретична та практично-пізнавальна. Для спо­глядально-теоретичної діяльності характерні три наукові напрями. До першого належать природознавство та філософія природи. Природ­ничі науки лише фіксують і пояснюють емпіричний матеріал, емпіричні феномени. Філософія природи претендує на деякий світоглядний синтез названих наук, спираючись на певні раціональні принципи. Другий — стосується математики, знання про чисту кількість, а третій — належить метафізиці, яка аналізує раціональні принципи та про­блеми сутнісного, істотного.

До практично-пізнавальної діяльності належить теологія, яка трактується як єдність пізнавального та практичного ставлення до світу. До практичного, небайдужого пізнання належать також мо­раль, мистецтво і гуманітарні дисципліни. Над ними стоять релігійна етика, релігійна естетика, релігійна філософія історії та інші галузі філо­софського знання. Всі вони займають підлегле становище стосовно метафізики та теології, отже, залежні від одкровення віри.

У сучасному неотомізмі значного поширення набула тенденція ан­трополог і зації; її підтримує папа Іоанн Павло II, професійний філо­соф, який ще в 70-ті роки XX ст. написав книгу «Діюча особистість». Людина в антропології неотомізму мислиться як складна субстанція, що поділяється на дві прості - душу і тіло. Душа — формотворчий сто­совно тіла принцип. Душа - основа особистості. Тілесне начало пов’я­зується з індивідуальністю. Універсальною метою та сенсом свого іс­нування людина вважає споглядання божественного блага. Людина ке­рується у своїх діяннях певним «природним законом». Цей закон закли­кає особистість творити доб­ро й уникати зла. Прагнучи до добра, до блага, особистість здобуває на цьому шляху сукуп­ність інтелектуальних, мо­ральних і теологічних добро- чинностей.

«Існування особистості перед­бачає існування Бога, цінність особистості передбачає верховну цінність Бога. Якщо немає Бога як джерела надособистих ціннос­тей, то немає і цінності особис­тості, є лише індивідуум, підлег­лий родовому природному жит­тю».

М. Бердяев

Велика увага приділяється проблемі творчої активності лю­дини, завдяки якій вибудовуєть-

ся культурно-історичний світ. Джерелом творчої активності людини, її постійного самовизначення є трансценденція. Вона є початковим спрямуванням людини до божественного Абсолюту. Трансценденція задає людині не просто теологічну, але й телеологічну орієнтацію.

У поглядах на суспільство сучасний неотомізм поєднує традиційне для християнства провінденціально-есхатологічне бачення історичного розвитку, його аналізу в світлі сучасних проблем. Суспільство трак­тується як об’єднання особистостей і одночасно як «суперособис- тість». Вважається, що в своїй еволюції суспільство має наслідувати вічні ціннісно-нормативні принципи, які можуть дістати різні тлумачен­ня та звучання залежно від контексту соціальної ситуації. До їх числа насамперед належать принципи особистісної спрямованості до за­гального блага. Прибічники неотомізму вважають, що здійснення цих принципів повинно забезпечити у різних суспільствах багатоманітність форм власності, примирення суперечностей між соціальними прошарка­ми, класами, політичний плюралізм і наявність прав громадян, демокра­тичних свобод у поєднанні з приматом сфери загальнолюдських куль­турних цінностей. Постійно проводиться думка про важливість і бажа­ність руху «третім шляхом» суспільного розвитку, який пролягає між «капіталістичним індивідуалізмом» і «марксистським колективізмом».

Суспільство («град земний») і церква («град божий») перебувають у діалогічній взаємодії. Діалог церкви та суспільства розуміється як засіб внесення вищих релігійно-моральних цінностей у культуру сучас­ності. Філософія неотомізму визначає фундаментальну цінність «мирсь­кої» історії, наявність у ній іманентної мети, пов’язаної з удоскона­ленням людства, розвитком культури.

15.2.