СПІНОЗА ПРО «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ЛЮБОВ ДО БОГА»

В «Теолого-політичному трактаті» Спіноза неодноразово ви­ступав із запевненням, що його філософське вчення нібито не тіль­ки не знищує релігію, а й дає їй єдино правильне обгрунтування.

Виходячи з цього Спіноза викриває і спростовує ті засоби, за допомогою яких намагаються довести «істинність» релігії. Найбі­льшу роль серед цих засобів грали і продовжують грати у всіх релігіях різноманітні «чудеса». Стоячи на позиції суворої законо­мірності природи, Спіноза розглядає їх як наслідок невігластва, незнання істинних причин явищ. Мислитель доводить, що нема жодних чудес і в Святому Письмі.

У своїй критиці релігії Спіноза не тільки викривав гносеологі­чні корені релігійних марновірств, але інколи наближався до розу­міння якщо не соціальної, то політичної ролі релігії. «Під виглядом релігії, - пише Спіноза в «Теологічно-політичному трактаті», - наро­ду легко навіюється... шанування своїх царів як богів».

Причиною виникнення релігійних забобонів, на думку філосо­фа, є страх, який спричиняє, зберігає і підтримує їх. В основі ж страху зазвичай лежить невміння людей пояснити явища приро­ди і назвати причини їхнього виникнення.

Спінозівський Бог не має нічого спільного з Богом християн­ської, юдейської або будь-якої іншої релігійної віри, тобто з живою особою, що наділена власним розумом, волею і стоїть поза створе­ним нею світом. Бог Спінози - це внутрішня щодо природних речей причина, яка не діє на них іззовні й нічим практично не відрізняється від них. Його могутність - закони й необхідність самої природи. Він і є ця природа, взята в її необхідності й нескін­ченності. Критикуючи Святе Письмо, Спіноза стверджував, що ре­лігія не дає істинного знання Бога, оскільки визначає його у від­ношенні до людини.

Істинне визначення Бога, на думку Спіиози, може дати лише філософія, яка безвідносно до людини з’ясовує його об’єктивну суть. Бог у відношенні до самого себе, тобто філософський Бог, це і є природа. Таким чином, Бог Спінози у своєму існуванні нічим не відрізняється від природи. Наприклад, він не здатний на чудо, бо не може діяти проти власної сутності, себто проти природи, її необхідних законів.

Спіноза доводив, що з найвищого роду пізнання - інтелектуа­льної інтуїції - необхідно виникає пізнавальна любов до Бога, яка є найвище благо.

Його «інтелектуальна любов до Бога» поєднує у собі якості жагучої в і р и і раціонального пізнання, що досить довго розділяли філософів на два ворожі табори.

Для нього і думка, і протяжність - атрибути Бога. Бог має також безкінечну кількість інших атрибутів, адже він має бути безконечним в усьому. Світогляд нідерландського філософа точні­ше можна було б визначити як пантеїзм, причому натуралістичний.

Спіноза виступав проти поширених на той час здебільшого релігійних етичних теорій. Він заперечував поняття абсолютного добра або абсолютного обов’язку, які начебто незалежно від влас­них потреб людини визначають напрямок її дії.

У своїй «Етиці» Б. Спіноза наголошував, що найвище добро душі - пізнання Бога, найвища чеснота душі - пізнавати Бога, найкращі ліки - любов до Бога і доходив висновку: «Мудра лю­дина як така навряд чи взагалі коли-небудь бентежиться душею; усвідомлюючи себе, Бога і речі, вона завдяки певній вічній необ­хідності існує завжди і ніколи не втрачає істинної вдоволеності духу. Якщо вказаний мною шлях, що приводить до цього результа­ту, видається надміру важким, знайти його все-таки можна. Він і має бути важким, бо знаходять його дуже рідко. Хіба ж могли б усі люди гребувати спасінням, якби воно було так близько під руками і досягалося без великих зусиль? Але все прекрасне таке ж важке, як і рідкісне».

Заперечував ідею особистого Бога, догмат про безсмертя душі.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. «Під Богом я розумію істоту абсолютно безконечну... тобто субстанцію, що складається з безконечно багатьох атрибутів, з ко­трих кожен виражає вічну та безконечну сутність» (Бенедикт Cni- ноза).

Поясніть, як тлумачить субстанцію Б. Спіноза.

2. Як розуміє Б. Спіноза «інтелектуальну любов» до Бога?

ЛІТЕРАТУРА

1. Спиноза Б. Избранные произведения: В 2 т. - M., 1975.

2. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. 17-18 ст. Підруч­ник. - K., 2000.

3. Рассел Б. Історія західної філософії. - K., 1995.

4. Соколов В.В. Европейская философия 15-18 веков. -M., 1985.