ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦІ Ф. ШЛЕЙЄРМАХЕРА «ПРОМОВИ ПРО РЕЛІГІЮ»

Найвидатнішим твором Шлейєрмахера є, безперечно, його «Про­мови про релігію», які, незважаючи на їхній заголовок і стиль, ніко­ли не були вимовлені; були написані взимку 1789-1799 років.

І за стилем, і за змістом «Промови» суттєво розпадаються на дві частини: перші дві промови, які викладають сутність релігії взагалі, утворюють ядро цієї книги; вони написані з виключним піднесен­ням та майстерною завершеністю. Навпаки, три останні промови (про релігійне виховання, про суспільний первень у релігії та про релігії) дають оцінку реальних форм релігійного життя із загаль­ної точки зору, встановленої в першій частині. Шлейєрмахер сам говорив, що в них немає нічого, що не було б викладено в перших двох промовах. Вона написана менш гармонійним стилем.

Він добре розумів релігійну слабкість «фанатичних натур», яким «бракує сили проникнення всередину, здатності володіти суттє­вим» і які «звикли зупинятися на примарному, а тому замість здо­рового і сильного життя мають тільки розсіяні та побіжні душевні рухи». Він розумів також однобічність замкненого, зверненого лише всередину суб’єктивізму: «вище почуття нерозвинене й бідне», але «істинне внутрішнє спілкування зі світом болюче й обмежене». Він ставив перед собою завдання, з одного боку, показати безмежну широту та здорову життєву насиченість релігійної свідомості, яка не примирюється з жодною сектантською вузькістю і хворобливою зрізаністю духовного буття, а з іншого - усвідомити самобутню при­роду релігії, яка не допускає невиразного, безформного ототожнен­ня її з метафізикою, мораллю чи поезією.

«Промови» звернені до «освічених людей, які зневажають релігію». Шлейєрмахер добре знає - це безпосередньо випливає з його розуміння релігії, - що нікого не можна навчити релігії: релігія може лише народжуватися всередині, а не повідомлятися ззовні. Разом із цим він вірить, що немає людини, яка була б зовсім не причетна до релігійності або хоча б до схильності до неї.

З аналізу явищ, підпорядкованих поняттю релігії, перш за все випливає, що релігія не вміщена в жодній із визнаних царин дія­льності духу: вона не є ні теоретичним знанням, ні моральним ученням, ні мистецтвом, ні практичною діяльністю. Безумовно, ми знаходимо в ній елементи, притаманні кожній із цих царин; але вона не вичерпується жодним із них окремо і не може бути меха­нічною сумішшю з них. Релігія існує як самобутня реальність.

Цей результат підштовхує Шлейєрмахера до центрального пунк­ту його «Промов» - до психологічного опису релігійної свідомості.

Риторичний характер «Промов» зумовлює відсутність у них строгих визначень; останні замінені описами, які відзначені в мін­ливих словесних виразах.

Два головних моменти підкреслює філософ у понятті релігії: ставлення до безконечного в змісті релігійної свідомості та ознаку відчуття в психологічній природі цієї свідомості. Релігія - це «від­чуття та смак до безконечного». Цією ознакою свідомості релігія відрізняється від знання та практичної діяльності, які завжди ма­ють справу з конечним.

Друга головна ознака релігії - це початок почуття (відчуття) в його протилежності пізнанню та діянню. Релігія виявляється у Шлейєрмахера немовби тільки настроєм, емоцією, і він заходить настільки далеко, що не тільки всі явища релігійності вміщує в царину почуття, але й, навпаки, визнає всі почуття засадово релі­гійними, відтак отримує немовби логічну тотожність між понят­тями «релігія» та «почуття».

Термін «почуття» не зовсім адекватний думці філософа. Під ним він розуміє не відокремлену царину душевного життя, а коріння всієї свідомості взагалі.

Шлейєрмахер блискуче та впевнено розкриває самобутню при­роду релігійного переживання, забуту й незрозумілу за доби раці­оналізму, і показує поєднання в ній двох головних рис, які можна визначити як «емоційність» та «інтуїтивність».

Таким чином, істинна суть ототожнення релігії з почуттям поля­гає у Шлейєрмахера не в тому, щоб відвести релігії суб’єктивну сферу, - ми бачимо, навпаки, що ця сфера за своєю природою вихо­дить за межі протилежності між суб’єктивним та об’єктивним. Звідси подальше протиставлення і самої релігії як такої її пізнішим продук­там - релігійній теорії (догматам) та релігійній практиці.

Догмати є тільки символічні фіксації в рефлексії різномані­тного життєвого змісту релігійної свідомості; потрібні для абстра­ктного усвідомлення цього змісту та повідомлення його іншим.

Ще один пункт Шлейєрмахерового розуміння релігії заслуго­вує на особливу увагу: зв’язок «почуття» і, відповідно, релігійного переживання з особистою самосвідомістю, з моментом індивідуаль­ності в людському житті. До головних положень філософа нале­жить думка, що індивідуальність, особиста своєрідність кожної людини є тим місцем у ній, через яке вона найглибше поєднана з істинним і безконечним буттям і найточніше відображає його. Ця думка є засадовою для всього подальшого викладу Шлейєрмахера - його обговорення проблем релігійного виховання і спілкування та усвідомлення природи окремих позитивних релігій.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає «релігійний реалізм» Шлейєрмахера?

2. Проаналізуйте природу релігійного переживання, окреслену Шлейєрмахером.

ЛІТЕРАТУРА

1. Шлейєрмахер Ф. Речи о религии. Монологи. - М,- K., 1994.

2. Філософський енциклопедичний словник /Голова редколе­гії В. І. Шинкарук. - K., 2002.

3. С. Франк. Личность и мировоззрение Фр. Шлейєрмахера / / Шлейєрмахер Фр. Речи о религии. Монологи. - М.-К., 1994.