ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ Ф. ШЛЕЙЄРМАХЕРА

Фрідріх Даніель Ерне Шлейєрмахер (1768-1834) - німецький протестантський богослов і філософ, активно розробляв релігієзнавчі проблеми. Був однією з видатних постатей того німецького духовного руху кінця 18 і початку 19 ст., який називають «романтичною шко­лою».

Щоправда, філософ сам зазнав впливу Спінози, Канта, Фіхте, Шеллінга. Але своєрідний синтез цих ідей та їх злиття в релігійно- філософський світогляд - самостійіге творіння Шлейєрмахера, в якому вперше був здійснений перехід від інтелектуалізму Канта і Фіхте до релігійного реалізму.

Шеллінг, який спочатку зустрів «Промови про релігію» не­гативно і в поетичному «Епікурейському оповіданні» протиста­вив релігійному світогляду Шлейєрмахера життєрадісну любов до природи як головний мотив своєї натурфілософії, невдовзі після цього визнав себе винним в «непробачливій недбайливос­ті» та оголосив «Промову про релігію» «чудовим вираженням або навіть образом Всесвіту, а їх автора - «великим натхненним мислителем». Ще сильніший вплив справили «Промови» на Ге­геля. Звісно, цей вплив був прихованим, і якщо не враховувати мимохіть висловленого схвалення в першому творі Гегеля «Про відмінності між філософськими системами Фіхте та Шеллінга», де він визнає в «Промовах» «прагнення Kpanjoro духу погодити розум із природою та звільнити природу від насильств, створе­них над нею системами Канта і Фіхте», то значення Шлейєрма- хера для світогляду Гегеля зовнішнім чином з творів ніде не видно, а його пізніша різка оцінка богословського вчення Шлейєр- махера свідчить про глибокий антагонізм між цими двома розу­мами. Проте у ставленні Гегеля до Шлейєрмахера виявляється тільки його загальна невдячність до романтичного світогляду, з якого народилася його система.

Шлейєрмахер єдиний з романтиків прагнув угамувати по­роджену діями його ж власних поглядів фантастичну мрію про злиття поезії з наукою в єдине релігійне знання і всякого роду сподівання на відродження релігії літературними засобами. Усві­домлюючи єдність наукового та поетичного споглядання з містич­ною свідомістю в їхніх вихідних позиціях, філософ чітко помітив непорушні грані між цими духовними сферами в їхньому пода­льшому самостійному розвитку.

Він усвідомлював, що релігія, будучи сама по собі верховним та абсолютним первенем духовного життя, повинна бути разом із тим все ж таки зрозуміла як одна з функцій духу, яка не соромить інших його функцій і не зливається з ними. Філософ вирішив нелегку проблему ієрархії духовних сфер, довів органічну нероз­ривність і разом диференціювання функцій духовного життя.

Релігійність була не лише прищеплена йому середовищем, сприйнята в дитячих та юнацьких враженнях; вона знаходилася у нього в крові як органічна сила, успадкована від пращурів (його батько й обидва дідусі були пасторами).

Шлейєрмахер належить до духовного типу людей, головний інтерес яких спрямований не на сферу об’єктивного, а на внутрі­шнє життя особистості. Він не шукає знання заради знання, його турбують лише питання його внутрішнього розвитку та самовихо­вання, тому він працює тільки над самим собою.

Хоч би якими великими були значення наукової і практич­ної діяльності Шлейєрмахера, його роль у розвитку філософ­ських ідей та історичній еволюції протестантизму, - все це немов­би другорядний відбиток його значення як моральної і релігійної особистості. За своїми природними здібностями, як і за характе­ром своєї творчості, він був генієм життя.

13.2.