«ФІЛОСОФІЯ ІСНУВАННЯ» К. ЯСПЕРСА

Традиції німецького екзистенціалізму продовжує Карл Ясперс (1883­1969 рр.). Він висуває «філософію існування», яка не може бути система­тичною, - це скоріше «філософствування», а не «філософія».

Екзистенція нерозривно пов’язується з «трансценденцією», Богом. Трансценденція виступає як буття, яке перетворює екзистенцію з прос­того самоствердження, «свавілля» на носія буття, більш високого, ніж усе, що визначається розумом як найвище. Тобто трансценденція - це вище буття.

Екзистенція і свобода у Ясперса — поняття тотожні. Характе­ристика свободи полягає в тому, що її не може бути «знайдено» на жодному рівні людського буття: ні на рівні емпіричного буття, ні на рівні свідомості взагалі, ні на рівні духу. Звідси Ясперс формулює важливий для нього принцип: «Людина або існує як предмет дослідження, або існує задля свободи».

Ясперс вважає, що людина не може бути до кінця пізнана наукою і, таким чином, не може до кінця стати предметом соціального маніпулюван­ня, оскільки завжди залишатиметься деякий непізнаний «залишок» - ек­зистенція. З цього випливає висновок: пізнання — справа науки, свобода — справа філософії.

У питанні про свободу у Ясперса виникає антиномія·, з одного боку, свобода є не сваволею індивіда, а трансцендентною необхідністю; з другого, - ця необхідність своєрідна: вона не всезагальна, а має глибоко особистий характер; отже, для кожного індивіда вона є його і лише його власною необхідністю.

Для вирішення цієї антиномії вводиться учення про екзистенціаль­ну комунікацію як універсальну умову людського буття.

Проблему істини Ясперс роз­глядає також крізь призму ко­мунікації. «Істина, - заявляє він, — це повідомлення, а істин­не тільки те, що можна по­відомити іншому, — точніше, те, що, повідомлене комусь, об'єднує мене з ним і є засобом єднання». Наука не може дати нам усієї істини, оскільки не може вийти за межі предметно­го буття та стикуватися з транс- ценденцією. Тому загальновідо­мі істини науки не мають нічо­го спільного з істинами філосо­фії; перші (вони складають лише

«Екзистенція - це те, що не може ніколи стати об'єк­том, а тому не є предметом не тільки наукового пізнання, але й філософського споглядан­ня. Перше схильне ототожню­вати її з наявним емпіричним сущим, у кращому разі — із сві­домістю взагалі, а друге - з ду­хом. Екзистенцію не може бу­ти «знайдено» серед предмет­ного світу, оскільки екзистен­ція є свобода. Саме у свободі укорінено буття самості».

К. Ясперс

елемент істини) є істини для людського розуму, другі - для людської особистості (як екзистенція). Істина завжди особиста і тому для кожної людини своя. Критерієм істини є знову ж таки комунікація, яка є не засобом її поширення, а лише засобом її досягнення. Істина не байдужа для людини, вона захоплює всю її сутність, керує її вчинками, заради неї людина може по­жертвувати життям, але це стосу­ється тільки «екзистенціальної істини», а не істини науки. Ко­мунікативний характер істини Ясперс безпосередньо пов’язує з

«Екзистенціальна філософія пробуджує те, чого не має; про­яснює і хвилює, але не фіксує. Для людини, котра перебуває в русі, вона слугує вираженням, за­вдяки якому вона сама спираєть­ся на себе у прийнятті напрям­ку, засобом зберегти духовні мо­менти для здійснення завдяки своєму життю».

К. Ясперс

її історичністю.

З точки зору вияву екзистенції

особливо важливі, за Ясперсом, так звані помежові ситуації: страждання, боротьба, провина тощо. Найяскравіший випадок по- межової ситуації — смерть, перед ли­цем якої скінченність власної екзис­тенції постає перед людиною з усією безпосередністю. В цій ситуації стає несуттєвим усе те, що заповнювало життя індивіда в його повсякденності.

Після Другої світової війни Ясперс прагне наповнити свої філософські категорії соціальним і конкретно-політичним змістом. Екзистенціалістське поняття «свободи» ототожнюється з «вільним світом» капіталу, а помежо­ві ситуації конкретизуються: це війна, атомна загроза тощо, але методо­логічний підхід до них зберігається: всі вони мають витоки в «людському бутті», в «екзистенції». У суспільному житті існують два устої — це «істинність і глибока повага до людського буття, або наука та гуман­ність», але все ж таки Ясперс, як і раніше, рішуче заперечує «тотальне знання», тобто науковий світогляд, замінюючи його «тотальною вірою» - своєрідним екзистенціальним релігійним світоглядом. Людство, на думку Ясперса, приречене на спільність долі та єдиної віри. В іншому разі історія людства може закінчитися катастрофою. Тому встановлення взаєморозумін­ня, відкритість різноманітних типів суспільства, релігій і культур є життєво необхідними для людства. Звідси Ясперс робить висновок про особливу роль філософії, яка з допомогою філософської віри, завдяки якій відкриваєть­ся сенс і призначення історії, покликана об’єднати людство на спільних духовних засадах.

11.4.