Ключові терміни

■ ВІДРОДЖЕННЯ (Ренесанс) — період в культурному й ідейному роз­витку країн Західної та Центральної Європи (в Італії XIV-XVI ст., в інших країнах — кін. XV — поч. XVII ст.), перехідний від середньовічної культури до культури Нового часу.

■ ІСТОРИЗМ — принцип підходу до дійсності як такої, що розви­вається в часі. Припускає розгляд об’єкта як системи і закономірностей йо­го розвитку. Витоки історизму — у вченнях Геракліта, Платона, Аристотеля; стосовно суспільства його розробляли Віко, Вольтер, Гегель, Маркс; в при­родознавстві — Чарльз Лайєль і Чарльз Дарвін. З кінця XIX ст. історизм (йо­го називають також історицизмом) критикували Дільтей, Кроче, Рікерт, Яс­перс, Попер та ін., які ставили під сумнів можливість встановлення законів розвитку суспільства та передбачення його майбутнього. У сучасній філо­софії та науці триває гостра полеміка з проблемами історизму.

■ МЕТАФІЗИКА (грецьк. metaiaphysica... букв, те, що після фізики) — філософське вчення про понаддослідні первні та закони буття взагалі або якого-небудь певного різновиду буття. В історії філософії слово «метафізи­ка» часто вживалося як синонім філософії.

■ ПРОВИДІННЯ (providence, foresight) — передбачення; доцільна дія Бога, спрямована до найвищого блага творіння загалом і людини зокрема. Боецій вважає, що «Божественний розум містить образ різноманіття сущо­го, що підлягає управлінню. Цей образ, коли він розглядається в чистому ви­гляді безпосередньо в Божественному розумі, називається Провидінням. Провидіння є власне Божественний розум, що стоїть на чолі всіх речей і що розташовує всі речі. Провидіння охоплює рівною мірою все, як окреме, так і нескінченне. Провидіння є простий і незмінний образ всього того, що при­речене на втілення» (Боеций. Утешение философией. — С. 265—266). Ідея Провидіння не виключає свободи волі, бо значення Провидіння не в тому, щоб сповіщати речам необхідність, коли виключається можливість випадку, а в тому, щоб бути знаком необхідності здійснення їх у майбутньому. Знак необхідності не є сама необхідність. Сутність знака — позначати прихова­не, а не творити сутність позначуваного. Отже, те, що трапиться в майбут­ньому, не є необхідним до того моменту, коли це трапиться. Якщо ж це не отримає існування, то воно не містить необхідності появи в майбутньому (Там же. — С. 281). Тому «те, що повинне відбутися, здійснюється не тому, що Провидіння призначило його до буття в майбутньому, а швидше навпа­ки, те, що матиме місце в майбутньому, не може бути приховане від Боже­ственного Провидіння» (Там же. — С. 277). Роздумуючи про застосування терміна «провидіння» стосовно будь-якого майстра-ремісника, П’єр Абеляр запитує, чи не є саме це поняття порожнім, доки форма майбутнього твору перебуває в думці, хоча самої речі ще немає.

■ ПРОСВІТНИЦТВО — рух, пов’язаний з ідеологічними зрушеннями, що протягом XVIII ст. охопили всі європейські країни (й Америку). Взагалі, його метою було звільнення людського розуму від гніту упереджень і забо­бонів (а особливо гніту офіційної релігії) та навернення його до справи соціального й політичного реформування. Усі мислителі Просвітництва поділяли віру в прогрес, але в інших питаннях їхні погляди значно різнили­ся: на одному полюсі стояли захисники просвіченого деспотизму, на іншо­му — супротивники врядування, які вважали, що визволений розум не потребуватиме жодної політичної влади. Чільними представниками цього руху є Вольтер, Гельвецій, Гердер, Гольбах, Дідро, Русо, Кант, Кондорсе, Пейн, Франклін та ін.

■ СУБСТАНЦІЯ (лат. substantia — єство; те, що лежить в основі), об’єктивна реальність; матерія в єдності всіх форм її руху; щось відносно стале; те, що існує саме по собі, не залежить ні від чого іншого.

■ Scientia Speculativa (speculative science) — спекулятивна наука; наука, що встановлює шлях до істини речей, тобто теологія.

■ ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ, TRANSCENDENS (transcendent, transcen­dental) — той, що перевершує, перехідний. Вживається в двох значеннях: 1) як те, що перевершує будь-який досвід, і 2) все, що не включено в свідомість того, хто пізнає.

■ ХІЛІАЗМ (від грец. Chilias — тисяча), віра в «тисячолітнє царство» Бога і праведників на землі, тобто в здійснення містично зрозумілого ідеа­лу справедливості ще до кінця світу. Термін звичайно застосовується до ранньохристиянських учень, засуджених церквою в III ст., але знов відрод­жуваних у середньовічних народних єресях і пізнішому сектантстві. Деякі мотиви хіліазму вплинули на розвиток утопічного мислення.