Походження людини

Питання про походження людини було й залишається спірним і незбагненним: наука засвідчує як унікальність людини, так і її спорідненість з іншими формами життя та буття. На перший погляд, людина - звична й повсякденна реальність, у той же час вона - незбагненна, невичерпна за якостями та виявами, глибоко утаємничена за суттю істота.

Людина відрізняється низкою унікальних рис, проте її організм складається з тих же хімічних елементів, з яких складаються інші органічні явища та процеси; анатомічно людина має ті ж самі частинки та складові, які мають інші тварини, а з деякими видами мавп анатомічно ідентична.

Людський ембріон у процесі свого розвитку проходить поетапно основні стадії розвитку живих організмів, що вказує на невипадковість присутності людини як живої істоти в ланцюгу розвитку космічних форм життя.

Тому актуальними залишаються запитання: звідки, як та чому людина має такі унікальні та контрастуючі між собою риси; звідки людина з’явилася та куди крокує.

Філософське осмислення людини вимагає розгляду питання про походження людини. На сьогодні існує багато версій походження людини, основні з них:

> концепція генно-культурної еволюції;

> трудова теорія антропосоціогенезу;

> версія панспермії;

> версія антропного принципу побудови Всесвіту;

> концепція тупикової гілки еволюції;

> еволюційна концепція;

> концепція креаціонізму.

Генно-культурна еволюція. У людини одночасно є риси й тваринного походження, і нетваринного джерела.

Дарвіністи вважають людину вищою сходинкою природного розвитку, найбільш досконалою біологічною істотою. Однак філософські антропологи доводять сьогодні «недосконалість» людської натури і зараховують людину до пасинків еволюції, оголошують невдалим продуктом природи.

У людині закладено дві програми - інстинктуальна й соціальна (культурна). За своєю тілесною організацією та фізіологічними функціями людина належить до тваринного світу.

Існування тварини характеризується гармонією між нею та природою (природні умови можуть загрожувати тварині й примушувати її запекло боротися за своє виживання). Але тварина наділена здібностями, що допомагають їй вижити в умовах, яким вона протиставлена, точно так само як насіння рослини «оснащене» для того, щоб вижити, пристосовуючись до умов ґрунту, клімату.

Справді, гармонійні явища досить часто виявляються в природі. Деякі дослідники вважають, що подружня вірність зустрічається у птахів частіше й повніше, ніж у людини чи ссавців. Тварини здатні на самовідданість, на безмежну відданість. Жива тварина не здатна на самогубство, що властиве мислячому створінню. Деякі вчені знайшли в даних фактах свідчення всепроникаючої сили інстинкту.

Однак інстинкт - дуже сліпий, він зовсім не спрямований неухильно до блага. Відомі приклади, коли він зумовлює явну неповноту пристосування живої істоти до її буття. Коли, наприклад, самка поїдає самця, міркувати про «розумність» інстинкту можна вже з сумнівом.

Загальноприйнята дотепер теорія появи сучасної людини загалом викладена так: предок людини з деяких причин відмовився від проживання на деревах і почав ходити вертикально; його пальці розвинулися, і він почав виготовляти знаряддя; його мозок був крупнішим, ніж в інших приматів, таких, як антропоїди. Три фактори - вертикальна хода, винахід знарядь і розвиток мозку розглядалися як вирішальні у виникненні сучасної людини.

Новітні досягнення в палеоантропології заходять у суперечність із цією гіпотезою: сучасна людина істотно відрізняється від своїх попередників. Дослідження, проведені за допомогою комп'ютера, показали, що жоден з «передлюдей» не міг видавати різноманіття звуків, властиве сучасній мові.

Унікальна лобова частина людського мозку уможливлювала значно розвинений інтелект людини, тонкі рухові здібності - моторність пальців, а також лінгвістичні здібності - мова, що також бере участь в індивідуальній поведінці, у суспільних взаєминах, визначаючи такі риси, як настрій, придушення внутрішніх спонукань та етичне судження. Без таких змін індивіда і визначених тілесних навичок виникнення сучасної культури було б неможливим.

Нова теорія виникнення сучасної людини спростовує укорінену еволюційну теорію. Вона дає істотну біологічну базу для переосмислення природи людини як виду. Багато характеристик відрізняють її від попередніх людських видів.

Трудова теорія антропосоціогенезу. Певний час панувала так звана трудова теорія походження людини, що базувалася на вченні К.Маркса про роль праці у процесі перетворення мавпи на людину. Відповідно до неї, мавпи нібито переконалися в тому, що штучні знаряддя набагато ефективніші від природних; тому вони стали створювати ці знаряддя та спільно працювати; мозок став розвиватися, з'явилася мова й т.д..

Згідно з трудовою теорією, працею слід визнати будь-яке добування, а також і поїдання їжі, устрій гнізда й лігвища, акти, пов'язані з продовженням роду; мистецтвом доведеться визнати шлюбні ігри й ритуали звірів і птахів, політикою - захист території і потомства, дотримання ієрархії в зграї і т. д.

Дарвіністські погляди на природу й людину, марксистські погляди на роль праці у процесі перетворення мавпи на людину передбачають, що перші кроки людської думки пов'язані з пізнанням фізичного оточення, оскільки сама поведінка людини може бути спрямована тільки на досягнення прямої користі для себе і лише так можна забезпечити людське виживання.

Однак таке припущення спростовують новітні етнографічні дослідження, накопичений емпіричний матеріал: людина, замість того, щоб успішно адаптуватися до зовнішнього світу, демонструвала власну непристосованість до природи, до її велінь і законів - начебто не розуміла власної вигоди і втратила свою первісну природу.

Соціальність, культурні стандарти диктують людині інші зразки поведінки. Інстинкти в людини ослаблені, витиснуті суто людськими потребами та мотивами - «окультурені». Не маючи чіткої інстинктуальної програми, не розуміючи, як поводитися в конкретних природних умовах з користю для себе, людина несвідомо стала придивлятися до інших тварин, більш міцно укорінених у природі. Вона ніби вийшла за межі видової програми. У цьому виявилася властива їй «особливість», адже багато інших істот не зуміли перебороти власну природну обмеженість і вимерли. Разом з ослабленою інстинктивною програмою схильність до наслідування мала значні наслідки: людина змінила спосіб людського існування (для виявлення специфічності людини як живої істоти важлива не людська природа сама по собі, а форми її буття).

Отже, людина неусвідомлено наслідувала тварину, і тому не тільки встояла, а й поступово виробила визначену систему орієнтирів, що надбудовувалися над інстинктами, по-своєму доповнюючи їх: так дефект перетворювався у достоїнство, у самостійний та оригінальний засіб пристосування до навколишнього середовища.

Версія панспермії стверджує інопланетне походження людини. Вважається, що десь і колись сформувалися розумні істоти, а потім вони колонізували Всесвіт. Людина взагалі ніколи не виникала, що вона існує в космосі стільки, скільки існує і цей останній.

Версія інопланетного походження людини майже нічого не додає до розуміння та вирішення ситуації нашого буття.

Версія антропного принципу побудови Всесвіту. Уперше антропний принцип був сформульований у 1974 р. Б. Картером. Сутність цього принципу: людина - не випадкове явищем загального світового процесу: все в космосі, у його складових, структурі, співвідношеннях орієнтоване на людину; людина і Всесвіт становлять дещо початкове й органічно єдине - саме людина є кінцевою метою всіх констант (сталих величин) та елементів Всесвіту.

Антропний принцип має природничо-наукове підкріплення, проте результати наукових досліджень постають неповними та незавершеними, оскільки він не прояснює ситуацію людського перебування у світі: нехай людина існує в цьому світі не випадково, але чому вона в ньому існує і який сенс такого існування, яким може бути людське призначення?

Концепція тупикової гілки еволюції базується передусім на психологічному почутті незадоволення людиною, її діями та результатами таких дій: людина - це істота, яка весь час робить помилки, а, результати цих помилок дуже суперечать вимогам розуму.

Отже, людина заснована на відхиленні від належного. Досить часто висуваються аргументи поганої біологічної пристосованості людини до життя, її непридатності до життєвих дій тривалий час після народження.

Б. Поршнєв, колишній радянський історик і культуролог, намагався аргументувати положення, згідно з якими людський тип поведінки був зумовлений збоями в дії тваринних інстинктів у несподіваних ситуаціях.

Еволюційна теорія є основою біології й інших наук, пов'язаних зі світами живих організмів і людини: людський ембріон у процесі розвитку проходить послідовно через стадії розвитку живих організмів і, отже, засвідчує цим прямий зв'язок людини з попередніми формами життя.

Велику кількість свідчень на користь еволюційної теорії зібрала археологія; але на сьогодні не знайдено жодних перехідних форм між видами живих істот і рослин, які б свідчили про наявність еволюції як такої, тоді можна було б сказати, що еволюціонує і рослинний світ, і світ тварин.

Вважається, що яскравим свідченням еволюції постають результати мутацій, зникнення деяких видів тварин і рослин, а також результати селекційної діяльності людини (хоча ще не виявлений жодний новий вид, який би виник сьогодні шляхом еволюції - через поступові зміни).

Однак еволюційна теорія не може дати відповідей на деякі важливі питання: 1) якщо еволюцією форм життя рухають боротьба за виживання та пристосування до умов середовища, то чому цей процес відбувався саме в напрямі до людини, адже існують форми життя, значно краще пристосовані до виживання, ніж людина та відомі складні види живих істот; 2) у світі живих організмів діє закон відповідності органів і функцій, який чомусь вже не діє для людини, так само, як не діє з однозначною імперативністю її генетична програма.

Еволюційну теорію не можна зовсім відкидати, хоча вона, особливо в її Дарвіновому варіанті, не зовсім відповідає сучасним знанням про життя та людину. Нині існують досить складні теорії еволюції (симбіотична, інтегральна), які подають еволюційний процес значно складнішим, з урахуванням сучасних даних різних наук.

Концепція креаціонізму. Людина створена в поширеному варіанті - Богом, в інших - найпершими та вищими силами буття, світовим розумом або світовим духом. Саме творінням можна пояснити людські почуття, розумність, особистість. Оскільки Бог - це всетотальна індивідуальність, особистість, то саме він вкладає ці якості в людину.

У людині є елемент духовної тотальності, проте він даний через обмеження простором і часом; саме тому людина еволюціонує, здобуваючи досвід самовипробовування та виборювання права на прилучення до найвищого та священного.

Оскільки людина створена останньою, вона суто матеріально вбирає в себе потенції попередніх форм життя, але якісно їх перевершує, в оптимальному варіанті підпорядковуючи матеріальне духовному. Оскільки людина створена від надлишку любові та добра, то її призначення - перебувати в спілкуванні, діалозі з Богом, черпаючи від нього найвищі почуття єдності з повнотою буття, із вищою красою та гармонією буття, почуття любові та свободи.

Концепція креаціонізму багато в чому є добре продуманою та привабливою і в цілому непогано узгоджується з історичним досвідом людства. Її прихильники вважають, що основне свідчення на користь даної позиції слід шукати в глибинах свого серця та почуття. Проте концепція креаціонізму не узгоджується з даними сучасних геології та археології, вона ніяк не інтерпретує відомості про неодноразові катастрофи на Землі, що призводили радикальні зміни у фауні та флорі; її прихильникам важко пояснити, як узгоджується священна любов Бога до людини з численними людськими жертвами під час природних катастроф, воєн, епідемій та ін.

Наявність конкуруючих підходів до пояснення походження людини стимулює ситуацію інтелектуального пошуку, ретельного добору та перевірки аргументації.

2.