ВСТУП

Словосполучення „громадянське суспільство " за останні 20 ро­ків набуло небувалого поширення в теоретичних дискусіях і політичній риториці. Перекладене на сотні мов, воно переступило національні й культурні кордони численних країн і стало знаком ідентифікації нових можливостей глобального взаєморозуміння й окреслення сучасних ко­нтурів того „можливого світу", невід'ємною складовою якого є мента­льні особливості світосприйняття.

Важливого значення концепція громадянського суспільства на­бирає за останню декаду в українських умовах соціальних, політич­них, економічних і духовних перетворень. На конференціях, круглих столах, у статтях та монографіях виникає, здавалося б, просте запи­тання: громадянське суспільство - це певний універсальний зразок, таке собі „лекало", що під нього можна закроювати зокрема й україн­ську дійсність, чи це радше категорія, що визначає сукупність деяких універсальних характеристик персоналістично (на людину) орієнтова­ної соціальності, умови здійснення якої не лише допускають, але й по­требують існування плюральної сукупності онтологічних вимірів та ак- сіологічних орієнтацій?

Громадянське суспільство - це передовсім складний феномен, що потребує вияснити еволюцію та взаємозв'язок його ідейних і прак­тичних компонентів. З цією метою запропоновано розглянути основні концептуальні схеми витлумачення громадянського суспільства в істо­ричному розрізі, аби надати слово їхнім найвідомішим речникам та ре­презентувати читачеві філософський дух і соціальну проблематику конкретних історико-культурних епох, виражених у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.

Надзавдання пропонованої праці полягає в тому, щоб висвітлити феномен громадянського суспільства в філософському аспекті, оскіль­ки його теоретична генеза пов'язана саме з філософськими теоріями Нового часу. У зв'язку з цим додаткові труднощі виникли на рівні не­сумісності різних, а то й ворожих між собою класичних методологічних підходів, які лягли в основу теоретичних моделей громадянського сус­пільства. Для подолання описовості та методологічної фрагментації природу громадянського суспільства подано в феноменологічному ас­пекті із застосуванням семіотичного підходу. Відтак громадянське сус­пільство окреслюється не просто як явище інституалізації свободи та правових відносин, а передовсім як система і структурний наслідок ба­гаторівневої пов'язаності духовних, соціальних, культурних, економіч­них та інтелектуальних чинників, що утворюють певного типу життє­вий світ (Lebenswelt) та соціокультурну дійсність.

Ключовим елементом еволюції громадянського суспільства є мі­ра здійснення свободи людини в соціальній, економічній та політичній сферах. Поширення чи стримування свободи тісно пов'язані з відпові­дними дискурсивними практиками та наявними в них „віртуально мо­жливими світами", що існують у контекстах певної семіотичної реаль­ності. Це дає підстави розглядати дискурсивні практики як структурну складову громадянського суспільства.

Окремий розділ монографії присвячено аналізу українських пер­спектив та перешкод для громадянського суспільства в аспектах еман­сипації людини та формування „соціального капіталу".

Годиться також зауважити, що колектив кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка впродовж останніх років досліджує проблеми громадянського суспільства в різ­них напрямках. Теплі слова вдячності хочу висловити колегам з кафе­дри, а також з філософського факультету за творчі пропозиції та конс­труктивні зауваження.

Заохоченням до завершення цього дослідження стало всебічне сприяння професора Володимира Мельника, декана філософського факультету.

З вдячністю визнаю, що проблематика громадянського суспільс­тва викристалізовувалася також у колі доброзичливих дискусій моїх американських колег-професорів: Джорджа Макліна, який безкошто­вно передав кафедрі близько 80 книг із проблематики громадянського суспільства й сприяв найкращим чином моєму перебуванню у Вашинг­тоні (1997 р.), Джона Ділі, президента американського семіотичного товариства за посвяту мене в ченці семіотичної науки, та Романа Ця-

пала, хто забезпечив мені чудові можливості для американських студій за програмою Фулбрайта.

Окремо слова подяки висловлюю професорові Леоніду Рудниць- кому, ректорові Українського Вільного Університету, який надав мож­ливості перевірити гіпотези і висновки дослідження перед слухачами УВУ в Мюнхені.

Особливі слова вдячності належать професорові Івану Вакарчу- кові, ректору Львівського національного університету імені Івана Фра­нка, за виявлену увагу до результатів моєї роботи над дослідженням та ґрунтовну підтримку у виданні монографії.