ВСТУП
Виокремлюючи цю частину політичної ідеології ми виходили із загальновизнаних понять і термінів, які прийняті у історичній, філософській, політичній та інших гуманітарних науках.
Зокрема, слово і термін «класика» походять від латинського classis — група, classicus — зразковий, першокласний. У радянському енциклопедичному словнику цей термін характеризується як зразкові, видатні, загальновизнані твори літератури і мистецтва. У толковому словнику В. Даля він вживається: як класичне вчення, протиставлене одиничному; як класик, тобто як письменник чи художник, які визнані у суспільстві спільною думкою; як зразковий; класицизм як школа, якій притаманні прийняті суворі правила творчості. Похідне від нього «класифікація» - означає розкриття внутрішнього необхідного зв'язку між групами або елементами цілого, їх тотожність чи відмінність.В сучасній науці існує чимало класифікацій політичної ідеології. Як правило вони здійснюються за самими різноманітними критеріями: за класовими ознаками (буржуазні, дрібнобуржуазні, пролетарські); за світоглядними критеріями (матеріалістичні, ідеалістичні, релігійні); за політичним ідеалом (комуністичні, ліберальні, консервативні, соціал-демократичні і т.д.), за формаційно-цивілізаційними, етнічними, релігійними критеріями і т.д. В основу, представленої на розсуд читача класифікації, покладено парадигмальний і власне ідеологічний (за базовим ідеалом) принципи. Одночасно розглядається структура їх детермінації, особливо через з'ясування процесів їх вияву і вираження та способів реалізації в політичній діяльності людей. При цьому підкреслюється, що марксистська детермінація політичних ідеологій дещо зміщена від безпосередніх впливів матеріального виробництва на опосередкований саме через політичні та ідеологічні відносини.
Автор дотримується таких підходів до класифікації і детермінації політичних ідеологій, які історично виникнуті і прийняті світовою науковою громадскістю.
Це марксистський і мангеймівський підходи. Перший, заснований К. Марксом і Ф. Енгельсом містить визначення типу ідеологій за певним особливим типом мисленевого процесу (коли його суб'єкти — ідеологи як виробники і транслятори ідеологій —самі не усвідомлюють що продукти їх діяльності, тобто ідеї, зумовлені конкретними класовими інтересами, в яких виражається в першу чергу економічні мотивації даного класу). Іншими словами для марксового тлумачення ідеології характерні такі аспекти, як класовий підхід (тобто в ідеології проглядаються виключно класові явища) і політичне тлумачення цього поняття на основі соціального походження ідей, що в кінцевому рахунку зводиться до їх зумовленості матеріальним базисом.
Другий тип є похідним від першого, але висновки із посилок на марксову концепцію ідеології про соціальну зумовленість ідей, формулюються дещо в іншому аспекті. Його засновником є Карл Мангейм. Він формулює свій підхід до ідеології як до соціально значимої системи ідей, які відстоює певна соціальна група із-за власних інтересів. Зокрема цей один із найавторитетніших дослідників писав про два типи ідеологій (партипулярні і тотальні) і чотирьох ідеально-типових формах утопічної свідомості («оргіастичний хіліазм анабабтистів», «ліберально-гуманістична ідея», «консервативна ідея», соціалістично-гуманістична ідея»). За його думкою партикулярні ідеології — це сукупність уявлень індивідів або окремих людських спільнот про їх реальне або адекватне їх устремлінням суспільне становище. Тотальні ж ідеології формуються (і надалі підтримуються) під впливом уже набутих соціально-історичних і культурних умов.
Одним із концептуальних відкриттів К. Мангейма є його протиставлення ідеології і утопії. З словами Мангейма «ідеологія прагне до збереження або постійного репродукування існуючого способу життя». Натомість утопія має принципово інший зміст — вона спрямовує свою діяльність на знищення «наявної структури буття».
Сучасний рівень науково-теоретичного знання і практичний досвід розвитку ідеології дають змогу розглядати їх як глобальні, що впроваджуються групами країн, блоками, цивілізаціями (наприклад, ліберальна, консервативна, соціалістична та інші), так і особливі, або часткові ідеології, які беруться на озброєння окремим етносом, окремою країною, специфічною групою або елітою (наприклад, націоналістичні, фундаменталістські, клерикальні, феміністичні, екологічні і т.д.).
Саме такі підходи було закладено у зміст як цієї так і третьої, і четвертої частини цієї роботи.