ГЕЛЬВЕЦІЙ Клод Про людину, її розумові здібності та її виховання

[.] «Народ без промисловості, без відваги, без багатства, без науки є природженим рабом кожного сусіди, якому є сміливості закувати його в кайдани. [.] досвід навчає нас, що в людини, як і в тварини, товариськість є наслідком потреби.

.Кожна нація має свій осібний спосіб бачити й почувати, який становить її характер, і в усіх народів цей характер або раптово зміняється, або поволі переінакшується залежно від раптових чи непомітних змін, які відбуваються у формі їх урядування, отже, в громадському вихованні. [.] Скільки бачимо людей, що в них характер зміняється залежно від

чину, від посади, яку вони обіймають... одним словом, залежно від зміни в їхньому становищі.

.Щоб підтримувати у вулику людського суспільства лад і справедливість, щоб усунути з нього порок і зіпсуття, всі індивіди, однаково працюючи, повинні однаково сприяти загальному добру». [.]

«Деспотизм є старість і смертельна хвороба царства. [.] Коли кожен громадянин у державі посідає якесь добро, бажання зберегти його є, безперечно, загальне бажання нації. А коли більшість в державі живе без майна, крадіж стає тоді загальним бажанням тієї самої нації. [.] Ось через нерівний розподіл національних багатств та надто велике розмноження немаючих з’являються в царстві пороки й жорстокі закони, розвивається, кінець кінцем, зародок деспотизму».

«У всіх народів між удосконаленням законодавства і поступом людського розуму є взаємозалежність. Чим освіченіші будуть громадяни, тим закони будуть довершеніші. А громадське благоденство залежить. єдино від доброти громадян. [.] Надмірна розкіш, що майже всюди супроводить деспотизм, передбачає націю вже поділену на гнобителів і на гноблених, на злодіїв і окрадених. [.] Отже, люди, не будучи рівні в багатстві та гідностях, можуть бути рівними в щасті. Чому ж тоді в царствах живуть самі тільки нещасні?.. У більшості царств є дві лише кляси громадян - тих, кому бракує потрібного, і тих, хто потопає в надлишку».

«Щастя полягає не в посіданні, а в набуванні бажаного. [.] Праця, що на неї людину, кажуть, приречено, була не небесною карою, а добродійством природи. Праця являє собою бажання. Всяке бажання, всяка потреба спонукує до праці. Коли до неї рано набуто звичку, вона тоді приємна».

[.] «Немає держави, яка не була б здатна до реформ, часто­густо доконечних, хоч і неприємних певним людям. [.] Мудрий уряд у щасті теперішнього покоління завжди готує щастя покоління майбутнього. [.] Минуле мусить освічувати щодо майбутнього. [.] Предмет цього виду виховання - зробити людину дужчою, міцнішою, здоровішою, отже, щасливішою, кориснішою батьківщині, тобто здатнішою до різних обов’язків, що до них може покликати її національний інтерес. [...] Чим довершеніше виховання, тим щасливіші народи».