Постнекласичні підходи в освіті

Володимир Буданов Синергетичні стратегії в освіті // Вища освіта України. - 2003. - № 2. - С. 46-53.

[...|Для зміни освітянської стратегії нам відпущено лише коротку історичну мить.

1. Синергетика для освіти [...]: інтегративні курси синергетики в середній та вищій школі по завершенні кожного курсу навчання - підготовча, початкова, середня школа, цикл фундаментальних дисциплін у вищій школі, цикл спеціальних дисциплін, аспірантура, факультети перепідготовки та підвищення кваліфікації вчителів і викладачів, адаптивні курси й одержання другої освіти людьми у зрілому віці. І починати треба зі створення навчальної літератури та спеціальних потоків ФПК. Це шлях спірального сходження рубежами усвідомлення цілісності світу.

2. Синергетика в освіті [...]: впровадження в окремих дисциплінах матеріалів, що ілюструють принципи синергетики в кожній дисципліні - природничій чи гуманітарній. Можна знайти розділи, які вивчають процеси становлення, виникнення нового, і тут доречно поряд із традиційною використовувати і мову синергетики, що дає змогу в подальшому утворити горизонтальне поле міждисциплінарного діалогу, поле цілісності науки та культури.

3. Синергетика освіти [...]: синергетичність самого процесу освіти, становлення особистості, здобування знань. Тут найбільшою мірою виявляється антропний, постнекласичний характер синергетики в процесах діалогу та розвитку самореферентних систем. Високі приклади педагогічної майстерності - найкращі зразки застосування цілісних синергетичних підходів. Але нині проблема полягає не в тому, щоб створити єдину методику, а в тому, щоб навчити педагога свідомо утворювати свою, тільки йому притаманну методику та стиль, залишаючись на позиціях науки про людину.[.]

Синергетика в образовании: возможности методологи (круглый стол в редакции журнала “Філософія освіти”) // Філософія освіти.

Ірина Добронравова [...] Я бачу, принаймні, дві можливості, які відкриває синергетична методологія перед освітою і філософією освіти. Передусім, це розуміння освіти як освіти людини, тобто як її становлення. Оскільки становлення нового цілого - це і є самоорганізація, що є предметом синергетики, ми можемо спробувати використати синергетичну методологію як основу освітніх стратегій... Створення умов для самоорганізації учня як суб'єкта освіти, яка тепер розуміється як самоосвіта - ось непросте завдання практичної філософії освіти. Звідси випливає інша можливість роботи синергетики для освіти: вироблення на основі синергетичних знань конкретних прийомів, які перетворюють організований зовні навчальний процес в процес самоорганізації. Мені вже доводилося розповідати в якості прикладу про простий прийом створення динамічного хаосу в аудиторії шляхом позначення в якості конкуруючих атракторів альтернативних варіантів вирішення дискутованої проблеми. Тоді траєкторія думки, що складається в кожній групі, не буде наперед визначена, а виявиться результатом процесу самоорганізації [..]

Володимир Кізіма. Ідея та принципи постнекласичної освіти // Вища освіта України. - 2003. - № 2. - С. 20-31.

[...] Представники класичної парадигми виводили (і виводять) знання про людину із загального, світоглядно-філософського уявлення про світ (незалежно від того, чи сприймався він як матеріальна субстанція або ж як буття духу чи ідеї), розглядаючи людину як його частину, вторинну і цілком залежну від нього. Викладач у цьому разі виступає як посередник, що передає одержану систему знань учневі й уособлює собою корпоративну мудрість “класиків”, які стоять за ним і яких він лише артикулює. Його індивідуальна значущість визначається тільки тим, наскільки майстерно і адекватно він доносить до аудиторії усталені позиції загальновизнаних авторитетів. Система знань тут панує і над викладачем, і над учнем. Класична освіта вимагала збереження та засвоєння “класичних” взірців, була рухом від минулого до сучасного, мала насамперед відтворювальний характер.

Некласичний підхід розглядає суб'єкта, людину як таку, що здатна поставити себе в центр ситуації або й усього світоладу. Ілюстраціями некласичної позиції можуть слугувати декартівське “Я мислю, отже, існую”; кантівська позиція “ ‘Дайте мені матерію, і я побудую світ” або його впевненість у тому, що думка людини відповідає світові не тому, що відображує його, а тому, що світ побудований у відповідності з апріорними формами людського мислення. Можна згадати і відоме марксівське: “Філософи досі лише пояснювали світ, а завдання полягає в тому, щоб змінити його” тощо. Новою методологічною настановою є орієнтація на світ як на привід і засіб розвитку людини й самої людської життєдіяльності. Первинним розглядається не світ, а саме людина, нескінченним визнається не стільки фізичне буття і речі, скільки її внутрішній світ [...]

Особливості постнекласичної освіти [...] Головна відмінність між традиційними і сучасними типами освіти полягає в тому, що вони відштовхуються від різних принципів - принципу причинності, у першому випадку, і принципу сизигійності, - у другому. Як відзначалося, традиційні типи освіти базуються на причинно- наслідковому механізмі розгортання думки, де причиною і основою мислення вважається або об'єкт (класичний підхід), або суб'єкт (некласичний підхід). Постнекласична методологія виходить з іншого. Вона враховує, що сьогоднішні реалії [...] роблять тривіальним твердження, що не світ і не людина існують самі по собі, а їхня цілісність, яка і повинна бути і стає нині головним об'єктом уваги. У межах цієї цілісності, - і це принципово, - абсолютний поділ на об'єкти і суб'єкти втрачає сенс (у тоталлогії тимчасові носії цих функцій позначаються однаково - як дискрети). [...] Метою справді повинна бути творчість, але не як самоціль і не за будь-яку ціну, а як синергія. Саморозвиток людини має сенс тоді, коли він водночас є умовою подальшого взаєморозвитку людини і суспільства [...] У широкому метафізичному плані синергія виступає як сизигія - суб'єкт-об'єктне увідповіднення, коли суб'єкт виступає як об'єкт власної активності і, отже, різниця між ними зникає. Залишаються лише їхні постійні відносини у ході взаєморозгортання і взаємоувідповіднення [...]