Категорія субстанції

У світі, що оточує нас, існує безліч різних предметів і явищ. Чи є між ними щось спільне, якою є їхня природа, що лежить у їх основі? Спроби розв'язати ці питання історично призвели виникнення поняття субстанції (лат.

В історії філософії категорія субстанції набула три базових категоріальних розуміння: 1) її ототожнювали з субстратом, з конкретною речовиною, з якої утворюються предмети; 2) її сприймають як діяльну духовну першооснову; 3) під субстанцією розуміють незмінну основу, з якої розгортається все розмаїття предметів і явищ.

Філософи намагалися розв'язати і питання щодо кількості субстанцій. Так виникли монізм, дуалізм і плюралізм.

Монізм (від грец. один) - філософський принцип пояснення різноманітності світу як вияву єдиної першооснови - матерії (матеріалістичний монізм) або духу (ідеалістичний монізм). Як предметний аналог поняття матерії в античності розглядались першоречовини (вода, вогонь, повітря). Різноманіття було зведене до єдиного. Труднощі виведення різноманітних речей з єдності античними філософами не усвідомлювались, їх помітив Аристотель і наділив формоутворюючими здібностями ідею, надавши матерії лише роль пасивного субстрату. Якщо ідеалісти оцінюють матерію як субстрат, що не здатний до самоформування, а сам формується ідеєю, то матеріалісти характеризують матерію як здатну до самоформування субстанцію.

Дуалізм (від лат. dualis - двоїстий) - принцип філософського пояснення сутності світу, який виходить з визнання в ньому двох першооснов (субстанцій) - духу і матерії, ідеального й матеріального.

Плюралізм (від лат. рШга^ - множинний) - філософська концепція, за якою все існуюче складається з множини самостійних рівнозначних духовних субстанцій, що не зводиться до єдиного першопочатку. На позиціях плюралізму стояв Г. Лейбніц (учення про незалежні духовні сутності - монади), ці позиції поділяють деякі представники прагматизму, персоналізму, неореалізму.

Матеріальна єдність світу виявляється в тому, що 1) всі предмети та процеси існують об'єктивно, 2) всі вони мають одне джерело - матерію; 3) відбувається взаємоперетворення одних форм матерії і руху в інші; 4) немає абсолютно ізольованих речей і явищ; 5) існують загальні фундаментальні закони природи та суспільства.

Ідея про матеріальну єдність світу підтверджується усім розвитком філософії і природничих наук. Наприклад, Ч. Дарвін установив єдність у походженні й розвитку тваринного та рослинного світу. Дослідженнями Шлейдена і Шванна була доведена єдність клітинної будови всього живого. Періодичний закон Менделєєва встановив єдність якісно різних хімічних елементів, основою якої є структурна єдність хімічних елементів, атомів і атомна вага. Фізіологи Сєченов і Павлов довели спільну матеріальну природу психічних явищ і викрили дуалістичну ідею про людину, протилежні засади душі й тіла.

На відміну від матеріалістичного, релігійно-ідеалістичне розуміння світу визнає у ролі субстанції Божу волю, абсолютний рух, людську свідомість, що абсолютизується, обожнюється.

Матеріалістична філософія загальною субстанцією, субстратом будь-яких властивостей, зв'язків, відносин і форм руху вважає матерію (від лат. materia - речовина). У матеріалістичних ученнях мілетської школи в стародавній Греції у ранг субстанції зводились конкретні форми речовини: вода (Фалес), повітря (Анаксимен), вогонь (Геракліт), що утворюють сонце, зірки, усі інші тіла й зумовлюють вічну змінюваність світу. У філософії Анаксимандра субстанцією вважалась не конкретна речовина, а певна нескінченна і невизначена матерія - апейрон, вічна в часі, невичерпна в структурі й така, що безперервно змінює форми свого існування. Демокрит, Левкіп, Епікур, Лукрецій Кар припускали існування найпростіших частинок - атомів, котрі нестворювані й незруйнівні, перебувають у безперервному русі. Кількість атомів у Всесвіті нескінченна, з атомів утворюються живі істоти й сама людина. В атомістичній теорії вперше був висунутий у конкретно визначеній формі принцип збереження матерії як принцип неподільності атомів. З ідеї збереження й абсолютності матерії неминуче випливало положення про вічність і нескінченність світу, первинність матерії відносно свідомості людини, про закономірну зумовленість усіх явищ у світі.

Атомістична теорія розроблялася далі у філософії та природознавстві Нового часу в працях Г ассенді, Бойля, Ломоносова, Г оббса, Г ольбаха, Дідро та інших. На противагу атомістиці виникли різні ідеалістичні теорії субстанції, в яких у ранг загальної основи світу зводились божественна воля, світовий розум, абсолютний дух тощо.

У ХУІІ-ХІХ ст. зазнали абсолютизації відомі механічні закони руху, фізичні властивості та стан матерії. Єдність світу розуміли як однорідність і одноманітність його будови, як нескінченне повторення одних і тих самих зірок, планет та інших відомих форм матерії. Однак природа виявилася значно складнішою, ніж вбачали деякі фізики й філософи.

У другій половині XIX ст. дослідженнями Фарадея і Максвелла були встановлені закони зміни якісно нової порівняно з речовиною форми матерії - електромагнітного поля. Наприкінці XIX - початку XX ст. - нова серія відкриттів: радіоактивності, складності хімічних атомів, електронів, змінності маси тіл залежно від швидкості. У фізиці виникла криза механічної картини світу та метафізичного розуміння матерії. Радіоактивний розпад атомів емпіріокритики тлумачили як «зникнення» матерії, перетворення матерії в енергію. Усе це привело до розробки філософського поняття матерії, на відміну від конкретно-природничого, що існувало до XIX ст.

3.