2.1. СУТНІСТЬ І ВИЗНАЧЕННЯ ФЕНОМЕНУ РЕЛІГІЇ

Оскільки основним предметом вивчення філософії релігії є р е л і г і я, то цілком закономірно постає питання змісту цього поняття. На сьогодні існує не лише різне його змістове наповнен­ня, а й кілька варіантів етимологічного тлумачення латинського слова «religio».

Ранньохристиянський богослов, церковний письменник Л.Ц.Ф. Лак- тапцій у «Божественних установленнях» вжив термін Iigo - «зв’язу­вати», вважаючи його зміст означенням зв’язку з Богом. Вважав, що слово «religio» походить від латинського слова «religare» - в’язати, зв’язувати, прив’язувати, а стосовно релігії означає зв’язок із Богом, служіння йому і покору через благочестя. Його точка зору й закріпи­лася, принаймні у християнській культурі

Визначення релігії як форми зв’язку людини з Богом, духами, як бачимо, закладене у самому терміні: «Слово «релігія» не випад­ково походить від латинського слова - що означає зв’язувати. Вона є сила, яка зв’язує світи. Міст між тваринним світом і Духом Боже­ственним», - писав православний богослов О. Мень (11; 16-17).

В усталеному розумінні йдеться про зв’язок з Богом або бога­ми, духами.

На сьогодні в літературі є більше 200 різних визначень релігії, що свідчить про складність релігійного феномену. Так, багато релі- гієзнавців вважають віру в існування надприродного і можли­вість встановлення з ним певних зв’язків істотною характеристи­кою кожної релігії. Усі сходяться на тому, що релігія як феномен пов’язана з людським буттям, сутністю людини.

Так, наприклад, у релігієзнавчому словнику релігія визнача­ється як духовний феномен, який не лише виражає віру людини в існування надприродного Начала, що є джерелом буття всього іс­нуючого, а й виступає для пеї засобом спілкування з ним, входжен­ня в його світ (2; 279).

Відомі численні спроби виявити в її предметному полі озна­ки, які характеризували б суть релігійного феномену, а тим самим стали підставою для його визначення.

Для матеріалістів вона є продуктом фантазії, що виник із пра­гнення людини з’ясувати ті зовнішні сили - природні чи соціа­льні, - які панують над нею в її повсякденному житті. Щодо цього заслуговує на увагу характеристика релігії, дана Ф. Енгельсом в «Анти-Дюрінгу»: «Всяка релігія, - писав він, - є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякденному житті, - відобра­женням, в якому земні сили набувають форми неземних» (8; 309). Це є гносеологічний аналіз релігії, в якому релігію означено як форму суспільної свідомості: релігійні уявлення продукує не абс­трактний індивід, а історичний суб’єкт - реальна суспільна люди­на. Відтак заперечується реальна наявність у бутті як людей, так і всього Всесвіту, якогось Вищого Начала, Абсолюту.

Багатоманітність форм і функцій релігії, історичних і сучас­них, роблять практично неможливим коротке визначення її.

Загальні ознаки релігій. Усі релігії мають кілька загальних ознак.

Будь-яку релігійну систему характеризує віра в трансценден­тне і система зв’язків з ним. З огляду на це особливістю релігії є те, що вона виступає не у формі когнітивного, а в ролі засобу позало- гічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбу­ваються у Всесвіті, знаходяться під впливом якихось Вищих Сил і

не піддаються логічному аналізу. В релігії людина усвідомлює своє ставлення до світу насамперед через відношення до певних грани­чних основ особистого буття (2; 279).

ТРАНСЦЕНДЕНТНИЙ (лат. traπscendere - переступати) - той, що перебуває за межами людського буття, свідомості, пізнання й перевищує їх.

Для виокремлення інваріанта трансцендентного використову­ються наступні його модифікації:

- надчуттєвий світ;

- Бог;

- явища, що виходять за межі досвіду;

- предмети, котрі знаходяться за межами свідомості;

- сфера теоретичних конструктів.

Усі перераховані варіанти неможливо звести до спільного знаменника; в них виразно простежуються два різних поняття:

1). субстанційие (що позначає певний предмет);

2). операційне (що позначає невизначений предмет).

Подальша експлікація феномену потребує роз’яснення питан­ня «за межами чого?» і націлює на протилежне поняття - «імма- нентне», оскільки початкове визначення трансцендентного мож­ливе шляхом заперечення.

1. В якості імманентності виокремлюються: досвід, свідомість, реально існуючі предмети.

2. Ідея визволення, порятунку (спасіння), в основі якої лежить віра у безсмертя душі.

3. Тлумачення природи людини виходить із того, що людина має свободу дій. Бере участь у творенні шляхом самовдосконален­ня. Людське життя не обмежується земним існуванням.

4. Спільна основа релігійного знання, яку називають вічною мудрістю чи вічною філософією. Вона є результатом глибинного осягнення сутності життя. Попри плин часу вічна мудрість віка­ми залишалася незмінною у різних культурах, втілюючись у вчен­нях великих мудреців усів часів і народів. Безмежна за обширом і бездонна за глибиною, ця скарбниця мудрості містить у собі мір-

РЕЛІГІЯ - складний синтезуючий духовний феномен, який не лише виражає віру людини в існування надприродного Начала, Бога, що є джерелом буття всього сущого, а й є для неї засобом спілкування з ним і суттєвим чинником її духовного зростання, важливою сферою універсуму культури.

2.2.