КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ

Недолік теоретичного розуму долає практичний, моральний, який формулює основний закон категоричний імператив - у його різних формах. Цей закон виражає свободу волі, її незалежність від чуттєвого світу, в якому живе людина.

- як матеріальні цінності, так і особисті чесноти - може перетво­ритись на зло. Коли ж воля є доброю? Тоді, коли намагається виконати о б о в’ я з о к. Там, де до добра веде природна схиль­ність, доброї волі немає.

В понятті обов’язку Кант не вбачав нічого, що б походило від особи; навпаки, його сутність він вбачав у підпорядкованості зако­ну. Тому-то його етика була універсалістська.

Щоб спонукати її виконувати закон і підтримати в такому виконанні, необхідні опори, підстави, які Кант назвав постулатами. Існують Бог, свобода волі, безсмертя душі - так відбувається пере­хід у сферу релігії. Предмети постулатів - це найважливіші для життя речі в собі. Ix буття стверджується не знанням, а вірою.

Таким чином теоретичний розум внаслідок своєї обмеженості переходить у практичний, а останній - в релігію, яка виконує та­кож обмежену, але дуже важливу роль: моральний закон не ви­пливає з неї, а тільки підтримується нею. Ця обмеженість очевид­на з загальної формули Канта, котра знайшла свій відбиток в од­ній із головних його праць «Релігія в межах тільки розуму» (1793). Всі види розуму і віра в сукупності становлять сутність людини, а вся система Канта - антропологію.

Кант ставить релігію в залежність від моралі. З неї випливає релігія, а не навпаки. Тобто мораль є основою релігії. Вірити, а не знати, за Кантом, - значить бути впевненим у тому, що моральний закон є всезагальним і необхідним.

Витоки релігії Кант вбачав у боротьбі двох начал - добра і зла. Домінантою в цьому тандемі є «радикальне зло». Достеменно, на думку Канта, людина за природою своєю зла.

Згідно з Кантом, моральність нас спонукає прагнути Найви­щого Блага - це необхідна мета волі, що визначається моральним законом. Забезпечити здійснення Найвищого Блага може тільки Бог. З цього робиться висновок, що Бог є.

Отже, відповідь на головне питання «Критики практичного розуму» - «Що я повинен робити?» - досить проста: додержува­ти категоричного імперативу.

Історичні форми релігії він вважав обмеженими, називав їх богослужбовими, які в кінцевому підсумку є марновірством. Зок­рема, на думку Канта, християнство не відповідає духові часу. Щоправда, між історичними релігіями і моральною релігією фі­лософ не проводив різкої межі. На його думку, є цілком ймовірним перехід будь-якої історичної релігії в релігію розуму, оскільки моральні принципи присутні в богослужбових (тобто історичних) релігіях, хоча і в прихованому вигляді.

Мета філософського богослов’я, за Кантом, полягає у віднов­ленні морального, істинного християнства. Бог для Канта може бути мислимим лише в етичному аспекті.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. У чому полягає критика І. Кантом традиційної метафізики?

2. Я був змушений обмежити знання для того, щоб звільнити місце для віри.

Прокоментуйте вищенаведений вислів І. Канта.

3. Яким чином Кант ставить релігію в залежність від моралі?

ЛІТЕРАТУРА

1. Кант И. Критика чистого разума //Сочинения в шести то­мах. - M., 1966. - Т. 3.

2. Кант И. Критика практического разума //Там же. - Т. 4.

4.1.

3. Кант И. Критика способности суждения //Там же. - Т.5.

4. Кант И. Религия в пределах только разума //Кант И. Трак­таты и письма. - M., 1980.

5. Философия религии И. Канта / Религиоведенине: Учебное пособие и Учебный словарь-минимум по религиоведени. - M., 1998. - С. 56-73.

6. Асмус В.Ф. Иммануил Кант. - M., 1973.

7. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. - M., 1986.