БЕРДЯЄВ Микола І світ об’єктів (досвід філософії самотності і спілкування)

[.] «... філософія є передусім ученням про сенс людського існування, про людську долю. Філософія завжди претендувала бути не тільки любов'ю до мудрості, але й мудрістю. [.] відмова від мудрості є відмовою від філософії, заміною її наукою.

«Справжня філософія, якій дійсно щось відкривається, не та, яка досліджує об'єкти, але та, що мучиться смислом життя і особистої долі...». «Філософія неминуче антропологічна.., вона не може бути відірвана від життя, не може бути тільки теоретичною, вона має бути дією. вона є функцією життя духу,.є актом життя.» «Філософія не має залежати від суспільства, але суспільство повинно залежати від філософії».

[.] «Пізнання соціального світу - це пізнання об'єктивоване. об’єктивоване пізнання стоїть під знаком суспільства і цим відрізняється від пізнання існування, яке перебуває під знаком спілкування». «Пізнає людська особистість, ми задаємось питанням, чи пізнання людини є творчим актом і чи передбачає воно її свободу».

[.] «Особистість не тотожна індивідууму. Індивідуумом є категорія натуралістична, біологічна. Особистість ж є категорія духовна, а не натуралістична, вона належить сфері духу, а не природи, вона твориться проривом духу в природу. Особистості нема без роботи духу над душевним і тілесним складом людини». [.] «Людина може мати яскраву індивідуальність і не мати особистості».

[.] «Особистість є передусім смисловою категорією, вона є виявленням сенсу існування». «Особистість цілісна, в неї входить і дух, і душа, і тіло. Особистість має бути відкритою до всіх віянь космічного і соціального життя, до всякого досвіду й разом з цим вона не повинна, не може розчинятися у космосі й суспільстві.

[.] «Особистість не є об'єктом і не належить до об'єктивованого світу». «У личині-масці людина не тільки себе відкриває, але й захищає від розтерзання світом. Той, хто надягає маску, залишається самотнім. [.] Самотність долається не в суспільстві, не в соціальному середовищі як об'єктивованому світі, а в спілкуванні, в духовному світі». «Через обличчя особистість передусім приходить до спілкування з особистістю. Сприйняття обличчя зовсім не є сприйняттям фізичного явища, воно є проникненням в душу й дух». [...]

«Крайній індивідуалізм є запереченням особистості». «Боротьба за особистість є боротьбою проти “якання” (“ячество”), проти запаморочення своїм ”я”. Роздвоєння особистості є наслідком егоцентризму. Якщо “я” є всім і якщо нічого, крім мого “я”, нема, то про особистість не може бути й мови...»

[...] «Демократизація суспільства може бути несприятливою для особистості, нівелювати її, зводити всіх до середнього рівня, може виробляти безликі особистості». [.] «Кожна людина покликана стати особистістю і їй має бути надана можливість стати особистістю. Всяка людська особистість має цінність в собі, і її можна розглядати як засіб». [...] «Але рівність особистостей є рівністю ієрархічною, рівністю різницевих, не рівних за своїми якостями істот».

Мій філософський світогляд

«Фундаментальною проблемою є проблема взаємин між особистістю і суспільством. Для соціології особистість малозначуща частина, підпорядкована суспільству. Для екзистенціальної філософії, навпаки, суспільство є частиною особистості, її соціальною гранню. В особистості є духовний первень, глибина, яку не визначає суспільство, в ній є духовна основа».

[...] «Суспільство не є організмом. Найвищим типом суспільства є суспільство, в якому поєднуються принцип особистості і принцип спільності». [...] «В епоху активного вторгнення мас в історію й карколомного розвитку техніки суспільство впорядковується перш за все технічно. Людство залишає органічний ритм життя й підпорядковується механічній, технічній організації.

Про призначення людини. Досвід парадоксальної етики.

[.] «Філософія бачить світ із людини, і тільки в цьому її специфічність. Наука ж бачить світ поза людиною». «Основною, першопочатковою є проблема людини, проблема людського пізнання, людської свободи, людської творчості». «Пізнання - це духовна активність у бутті. [.] є безстрашністю, перемогою над страхом» [...] «Людина є принциповою новизною в природі. Проблема людини зовсім нерозв’язна, якщо її розглядати з природи й лише у співвідношенні з природою». «Творчий акт людини в природі має космологічне значення й означає нову стадію у космічному житті». [.] «Людина є істотою, що долає себе й світ. [.] Людина є людиною як носій духу. Дух проявляється в особистості. Людина є передусім істотою творчою. Але людина є істотою, що творить лише в разі, якщо вона вільна». [.]

«Індивідуум співвідносний родові. Особистість же співвідносна з суспільством. Особистість передбачає інші особистості і товариство особистостей. Складність людини полягає в тому, що вона є індивідуумом, частиною роду і особистістю, духовною істотою». [.] «Людська особистість не може не визначити свого ставлення до суспільства, але вона не може морально визначатися суспільством. Два процеси разом відбуваються у світі: процес соціалізації людини і процес індивідуалізації людини. Дивовижно, що у ХІХ і ХХ сторіччях людина дозволила переконати себе в тому, що одержала. своє моральне життя,... розрізнення між добром і злом, свою цінність цілком від суспільства. [.] Суспільство підлягає моральній оцінці, але воно не може бути джерелом моральної оцінки». [.] «Людини нема без Божественного в людині, але не символічно лише. а реально Божественного.

[...] «Особистість у своїй глибині ухиляється (“вислизає”) від соціології, соціологія має справу з колективом».

[...] «Творчість завжди є самоподоланням, виходом за межі свого замкнутого особистого життя. Шлях творчості - героїчний, але це інший шлях, ніж шлях особистого самовдосконалення і спасіння». [...] Оскільки природа людини грішна, то творчість перекручується й спотворюється гріхом і може бути й злою творчістю. Творчість пов'язана з першоосновою життя і означає лише певну духовну спрямованість, інтенцію. первинної життєвої енергії».

[...] «Любов є ніби універсальною енергією життя, здатного перетворювати злі пристрасті на творчі. Тому позитивна таїна життя прихована в любові, любові жертводавчій, творчій». [...] «Саме поняття найкращого життя, до якого треба прагнути, є наслідком творчої уяви. [...] Творчість може дати блаженство, щастя. Людина є істотою, покликаною до боротьби й до відкриття своєї творчої сили. [...] творчість знає свої муки й страждання. І людина прагне творити більше, ніж раніше». [...] «Любов є творчістю нового життя».

[...] «Держава є насамперед організатором природного хаосу, спонукується пафосом порядку, сили, могутності, експансії, утворення великих історичних тіл. Ніякої ідеальної форми держави не може бути, всі утопії досконалої держави зовсім порочні». «Держава стоїть під знаком закону, а не благодаті. Правда, в ній виявляється не тільки закон, але й людська творчість». [...]

«Всі форми держави, всі форми володарювання відносні й минулі, жодну форму не можна абсолютизувати і надавати їй священне значення».

[...] «Особистість, вільна суспільна кооперація, і держава мають вільно взаємодіяти та обмежувати одне одного. Найбільшою силою володіє держава, потім суспільство, і найменшою силою - найбільша цінність особистості».

[...] «Національність є, безумовно, цінністю вищою від держави, яка має лише функціональне значення. [...] Держава

служить утворенню нації, її захистові й розвитку.

[...] «Державі не належить остаточне вирішення людських життів, кінцевий суд над особистістю. Інститут смертної кари свідчить про моральні почуття і моральну свідомість народу та його правителів. Думаю, що смертна кара є інститутом суспільно послідовним і деморалізаційним». [...] «Революція є карою людям за те, що вони не виявили творчої духовної сили, не творили кращого життя. У революції вивільняється і виявляється велика переважна кількість зла й злості. [...] Революція є не тільки руйнування старого устрою держави, у революції сама держава також кладе межу насильству одних суспільних класів над одними. [.] Революція за своєю природою є явищем не свідомим, а підсвідомим, підсвідомим колективним, а не індивідуальним, і вона підпорядкована законам масового колективного підсвідомого. Але парадокс революцій у тому, що вони звичайно йдуть під знаком свідомих, дуже раціоналістичних ідеологій, підпо­рядковуються свідомим раціоналістичним цілям».

[...] «Людина за задумом покликана до праці, до творчого перетворення людським духом природних стихій. Творча праця надає людині панівне становище у природі, але трагізм у тому, що праця не завжди творча, й величезна маса людства приречена на нетворчу працю, на працю мученицьку, іноді страшну, рабську працю, або відкриту, або приховану, як при капіталістичному ладові». [...]

«Індивідуалізм буржуазно-капіталістичної цивілізації знищує особистість. Так званий індивідуалізм. зв'язаний з економічною свободою і необмеженою приватною власністю, нічого спільного з особистістю не має і ворожий їй. [.] Особистість є тільки знаряддям господарсько-суспільного процесу, якості особистості є лише способом досягнення максимальних господарських благ і могутності.

«Особистість має перетворювати всяку працю на спокутування й разом з тим прагнути до творчої праці хоч би нижчого ієрархічного рівня. Суспільство ж повинно намагатися йти до звільнення праці й створення кращих умов праці і визнати право на працю, тобто на хліб, себто на життя».

[.] «Якщо суспільство й держава зробляться єдиним власником всіляких матеріальних цінностей і благ, вони зовнішньо можуть робити з особистістю що завгодно, й особистість ззовні безсильна проти тиранії суспільства й держави, особистість робиться остаточно усуспільненою». «Економічна залежність позбавляє людину свободи. ніхто не може бути абсолютним, необмеженим власником, ні особистість, ні суспільство, ні держава. [.] Ідея власності й багатства спотворила саме поняття людської гідності. Людина стала рабом належних їй матеріальних благ, і сама ідея абсолютної приватної власності перекрутила моральну свідомість й зробила людину несправедливою. Власність, яка може бути джерелом ініціативи і свободи дій, була також джерелом рабства людини. [.] рабство продовжує існувати у формах витончених і непомітних. Насамперед рабство існує в сімейних стосунках, де ще не подолано принцип абсолютної власності. Воно проникає в найінтимніше життя любові чоловіка і жінки. Тут той, хто любить, все ще вважає себе абсолютним власником і володарем того, кого він любить. [.] «Людська особистість підкорюється своєю власністю і власністю іншої людини. [.] Влада людини над. природою не має перетворюватися на владу людини над людиною».

[.] «Техніка є виявленням сили людини, її панівного становища у світі, свідчить про людську творчість і винахідливість, і тому її слід визнавати цінністю і благом. Людина є винахідником знарядь, які ставить між собою і природною стихією, і зі створення знарядь, тобто з елементарної техніки, починається людська культура. [.] Запаморочливі успіхи техніки в ХІХ і ХХ ст. означають найбільшу революцію в історії людства, глибшу від всіх політичних революцій, є радикальною зміною всього ритму людського життя, відривом від природного. ритму й виникнення нового, визначеного машинами ритму». [.] «Через людину, через людське знання й винаходи змінюється космос. Людині дається страшна руйнівна й створювальна влада. Від духовного стану людини залежатиме, чи вона спрямує цю владу на творення чи на руйнування. [.] техніка на певній стадії свого розвитку відриває людину від землі. і переносить у простори. [.] ставить людину перед зовсім іншою космічною дійсністю. оточує людину новими, раніше невідомими енергіями, дію яких ще не вивчено. Це значить, що техніка, машина має космічне значення... Наслідки техніки для життя. двоякі. Будучи вираженням сили людини, вона антропологічно послаблює людину, понижує її породу, зменшує її органічну розвиненість». [...] «Техніка може призвести до знищення більшої частини людства і навіть до космічної катастрофи. [.] може стати могутньою силою розв’язання соціального питання як питання подолання голоду, бідності, хвороб. Саме техніка розв’язує той бік соціального питання, що пов’язане зі ставленням людини до природи». [.]

«Складність соціального питання як питання духовного ще й у тому, що воно повинно всебічно спрямуватися до поліпшення становища мас і до підвищення соціального значення праці, але не має допускати панування мас над людською особистістю, влади кількості над якістю, переваги матеріальних цінностей над духовними. [.] У масі особистість завжди послаблена й понижена в своїй якості, вона підпорядковується соціальній буденності.». «Над масами можна володарювати через символіку, яка їх надихає. Але ця символіка може бути глибшою, а може бути безсоромною демагогією. [.] Життя народних мас завжди занурене в колективне несвідоме». [.]

«Примат має належати духовній основі, потім іде економіка як реальний базис життя і тільки потім політика, завжди допоміжна щодо економіки. [.] Ніякого вічного й абсолютного за значенням соціального устрою не існує, його творять і змінюють люди, він перебуває у плинності, маючи лиш тимчасову й відносну сталість». [.] «На нашій землі в наш час всі соціальні досягнення відносні й можуть означати поліпшення, але не досягнення досконалості». [.] «Ідеал людини не може бути професіональним, він може бути лише ідеалом цілісної людини. [.] Ідеал людини передусім є ідеалом особистості. Ідеал суспільства похідний від особистості. Духовне суспільство є реальністю, але не реальністю, зрощеною з особистостями».

[...] «Людина покликана до героїзму у всіх сферах життя. [...] Війна робила можливими героїчні подвиги людини, вимагала хоробрості, мужності, жертовності, відмови від безпеки. Але ж війни розгнуздували найважчі інстинкти людини - жорстокість, кровожерність, насилля, грабування, волю до могутності. Сам героїзм може бути позитивним і неґативним. Війна. є крайньою формою панування суспільства над особистістю. [...] Остаточне припинення війн пов'язане із зміною духовного стану людських суспільств і соціального ладу. Капіталістичний лад незмінно породжує війни. Подолання війн також означає подолання суверенітету держав і націоналізму. Подолання війн- революцій потребує радикального соціального реформу­вання людських суспільств». [...]

«Страхітливі за обсягом руйнування й спрямовані на цілі народи вбивства приведуть врешті-решт до самозаперечення війни. Перемога над злом війни [...] передбачає радикальну зміну людської свідомості». «Людяність має утверджуватися навіть у страшних умовах війни».

[...] «Найважче захищати й утверджувати людяність у житті суспільств. Між іншим, людяність є основою належного, бажаного суспільства. Ми повинні боротися за нове суспільство, яке визнає найвищою цінністю людину, а не державу, суспільство, націю. Людською масою управляли й далі управляють, кидаючи хліб і даючи видовища, управляють за допомогою міфів. через гіпноз і пропаґанду і щораз кривавіше насильство. У політиці величезну роль грає брехня й мало місця належить правді. На брехні створювалися держави, на ній вони й руйнувалися». [...] «Революція сама може здійснювати наругу над людською гідністю. Людяність потребує глибшої духовної революції. Соціальне питання є питанням людяності. Людяність пов'язана з любов'ю і жалістю. [.] Людяність є цілісним ставленням до людини й до життя, не лише до людського світу, але й до тваринного. Людяність є розгортанням повноти людської природи, тобто розкриттям творчої суті людини. Ця творча сутність людини має проявити себе і в людському ставленні людини до людини». «Людяність пов'язана з духовністю. [.] завоювання духовності є головним завданням людського життя. Людина має взяти на себе відповідальність не лише за свою долю і своїх ближніх, але й за долю свого народу, людства і світу. Духовність потрібна й для боротьби, яку веде людина у світі. Без духовності не можна приносити жертви і здійснювати подвиги. Більшу духовність може мати й людина, яка за станом своєї поверхової свідомості, часто через непорозуміння, вважає себе матеріалістом». [.] «Дух і духовність перетворюють, змінюють, просвітлюють природний та історичний світ, вносять у нього сенс і свободу. [.] Духовність завжди “суб'єктивна”. Зростання духовності в людині не є закономірним еволюційним процесом. Духовний розвиток є актуалізацією можливого. Проте ми ніколи не можемо точно визначити, коли виявиться справжня духовність, вона може розкритися не на вершинах цивілізації. [.] Існують різні типи духовності».

[.] «Глибинне “я” людини зв'язане з духовністю, духовністю, що йде з глибини і є силою, що творить і підтримує особистість в людині. Особистість в людині є наслідком боротьби. виробляється тривалим процесом. Людина повинна повсякчас здійснювати творчий акт стосовно себе самої».

«Соціологи стверджують, що людську особистість формує суспільство, соціальні відносини. Але зовнішній вплив на людину вимагає від неї пристосування до соціальної буденності, до вимог держави, нації, до встановлених норм. Всяка система соціального монізму ворожа свободі духу».

«Дух - це свобода і вільна енергія, що проривається у природний та історичний світ». «Людина є історичною істотою і не може скинути з себе тягар історії. [.] історія є випробуванням, творчим досвідом, через який людина має пройти.» [.]

«Найбільш духовно значуще в людині йде зовсім не від соціальних впливів, не від соціального середовища, йде зсередини, а не зовні. Соціальна муштра людини вела до збайдужіння...».

«...Треба наполягати на тому, що є внутрішня соціальність, що людина є соціальною істотою і що реалізувати себе повністю вона може лише в суспільстві. Але краще, справедливіше, людяніше суспільство може бути створене тільки з духовної соціальності людини, з екзистенціального джерела, а не з об’єктивації». «Духовність несе з собою звільнення, воно несе з собою людяність. Панування ж об’єктивованого суспільства несе з собою пригнічення. Треба відкинути зовсім помилкову ідею другої половини ХІХ сторіччя, що людина є творінням соціального середовища. Навпаки, соціальне середовище є творінням людини. Це не означає, що соціальне середовище не діє на людину, воно дуже впливає. Але рабське соціальне середовище, що пригнічує людину, є породженням рабського становища людини, рабських душ». [...] «Можлива нова духовність, духовність боголюдська, в якій людина виявить себе своєю творчою силою більше, ніж дотепер. Творчість, свобода, любов будуть найбільше характеризувати нову духовність. [...] Багато є підстав думати, що ці часи і зміни приходять». [.]

«Найбільша релігійна й моральна істина, до якої повинна дозріти людина, - це те, що неможливо врятуватися індивідуально. Моє спасіння передбачає й спасіння всього світу, преображення світу».

Царство Духу і царство Кесаря

«Людина є загадкою у світі. не як жива істота і не як соціальна, а як особистість, саме як особистість. [.] Особистість ні на що інше в світі не подібна, ні з чим не може бути зіставлена і порівняна. [...] Людина є особистістю не за природою, а за духом. За природою вона лише індивідуум». [...] «Особистість є універсумом в індивідуально неповторній формі. Особистість пізнається лише як суб'єкт у безкінечній суб'єктивності, в якій прихована таїна існування. Особистість самотвориться. є не тільки істотою розумною, але й. вільною». [.] «Проблема людини, тобто проблема особистості, первинніша від проблеми суспільства. Помилкові всі соціологічні учення про людину, вони знають лише про верховний об'єктивований пласт у людині. Лише зовні із соціологічного погляду особистість є підпорядкованою частиною суспільства».

[.] «Особистість залишається цілим, ні в що не входить і за її належності до вищого іншого. Особистість є перемогою духу над природою. [. ] не тваринна особина. не натуралістична, а духовна категорія. [.] Особистість більш індивідуальна, ніж індивід. [.] Особистість пов'язана з любов'ю. Любов є шляхом реалізації особистості».

[.] «Людина може бути рабом громадської думки, звичаїв. Важко переоцінити здійснюване в наш час насильство від преси. [.] Є ще глибше насильство, це насильство влади, грошей». «Людина не знала справжньої свободи у праці. люди сучасної цивілізації все ще перебувають під владою міфів.». [.]

«Існують елементарні форми рабства людини у природі, на які вона не дає свідомої згоди. Таким є насилля природної потреби над людиною, поза. і всередині її. Людина бореться з насиллям цієї природної необхідності через її пізнання. Технічна влада людини над природою зв'язана з цим. У цій технічній владі людина звільняється. але легко потрапляє у рабство до самої техніки, яку вона створила». [.] «Із цих форм рабства людини найбільше значення має рабство людини у суспільства. Людина є істотою соціалізованою впродовж. тисячоліть цивілізації. І соціологічне учення про людину хоче переконати, що саме ця соціалізація й створила людину. Суспільство ніби каже людині: ти моє творіння, все найкраще в тебе вклав я.». «.тільки індивід є частиною суспільства і підпорядкований йому, особистість же не є частиною суспільства, навпаки, суспільство є частиною особистості. Суспільство є особливою реальністю... Реальність суспільства не є особливим “я”, а є ”ми”. Реальне “ми”, тобто спільність людей, спілкування у свободі, в любові й милосердності... є реалізацією повноти життя особистості.»

[.] «Цивілізацію створила людина, щоб звільнитися з-під влади стихійних сил природи. [.] Людина стає рабом цивілізації. [.] Цивілізація, очевидно, не могла виникнути і розвинутися інакше, як шляхом страшної соціальної нерівності й пригноблення, вона зачата в гріхові. [.] Вона обіцяє звільнити людину і, безумовно, дає знаряддя звільнення. [.] Цивілізація перебуває між царством природи і царством свободи, це проміжне царство». [.]

«Рабство у цивілізації є другим боком рабства в суспільстві. Людина закована в нормах і умовностях. Кожен знає, як підкоряє людину обростання багатством речей [.] і як важко звільнитися від влади речей».

[.] «Існує цивілізоване виробництво, за яким відчувається не “природа”, а машина, механізм. [.] Властивості технічної цивілізації такі, що нею може цілком користуватися варвар так само, як і людина високої культури. [.] Маса засвоює технічну цивілізацію й охоче озброюється нею, але дуже важко засвоює духовну культуру. [.] сама цивілізація може перетворитися на ідола, як і держава, нація, раса, пролетаріат, той чи той соціальний устрій». [.] «Розмежування культури й цивілізації стало популярним з часів Шпенґлера... він надав суто хронологічний смисл словам “цивілізація»” і “культура” й побачив у них зміну епох. Проте. у певному розумінні цивілізація старіша й первинніша від культури. Винайдення технічних знарядь і найелементарнішого начиння первісними людьми є цивілізацією, як нею є всякий соціалізаційний процес».

«Цивілізацією треба означати більше соціально- колективний процес, культурою ж процес більше індивідуальний, що йде вглиб. [.] культура ж більше зв'язана з особистістю і духом. з творчим актом людини». [.]

«Культура означає обробку матеріалу актом духу. більше зв'язана з творчим актом людини». «Творчість культури в усіх сферах прагне до досконалості, досягнення найвищої якості. Так у пізнанні, мистецтві, так у виробленні душевного благородства і [.] людських почуттів.

.Культура і культурні цінності створюються творчим актом людини, у цьому виявляється геніальна природа людини. Але тут же виявляється трагедія людської творчості. [.] Творчість - це вогонь, культура ж - це вже охолодження вогню. Творчий акт є не тільки рухом вгору, але й рухом до іншого, до світу, до людей». [.] «Людина потрапляє в рабство до ідеальних культурних цінностей. Людина перетворює в ідолів науку, мистецтва, всі якості культури, й це робить її рабом. Так само полонить людину добро цивілізації, добро, перетворене на закон. Цивілізація виникла як засіб, але була перетворена на мету, що деспотично управляє людиною. Культура [.] є засобом для духовного життя, для духовного піднесення людини, але перетворилася на самоціль, що придушує творчу свободу людини». [.]

«Актуалізм цивілізації вимагає від людини чимраз більшої активності, але цим перетворює людину на механізм, підкорюючи йому. [.] Людина підкорена розумові цивілізації.» [.] «Людина є рабом у самої себе. Рабство людини ще глибше в тому, що вона погоджується бути рабом. [.] Той, хто раб самого себе, втрачає себе. [.] Вільний не може терпіти соціального рабства, але він духом залишається вільним і тоді, коли не має сил перемогти зовнішнє соціальне рабство».

[.] «Нема нічого страшнішого від людини, одержимої хибними ідеями, що самоутверджується на підставі цих ідей. Така тиранія ідей може стати основою державного і соціального ладу». [.] «Політика завжди є вираженням рабства людини. [.] Так звані великі державні й політичні діячі нічого розумного не казали, це були звичайно загальні думки, банальності, пристосовані до посередньої людини. Більшість цих великих діячів... до того ж вирізнялися лицемірством, підступністю, злочинністю й нахабством».

[...] «Держава має функціональне значення в суспільному житті людей. У різні періоди держава відіграє різну роль. Вона може звільняти людину і пригнічувати її. Влада має ірраціональний характер. І найраціональніша демократична держава спирається на міфи. Велика небезпека не в самій ідеї держави, що виконує потрібні функції, а в ідеї суверенітету держави. Ідея суверенітету у всіх формах є рабством людини. Сам пошук суверенітету є великою брехнею. мрією рабів». [.]

«Народу так само не належить суверенітет, як і монархові. [.] Суверенний народ, суверенний клас, суверенна раса - все це нові трансформовані форми тотема» [.] «Держава має бути обмежена і введена в належні рамки. Держава не має торкатися духу й духовного життя. [.] Величчю держави дуже часто приховували корисливі інтереси людей і соціальних класів. Найменше поважала держава права людини, хоч єдине її завдання й полягає в охороні цих прав. Держава існує для людини, а не людина для держави. Влада і уряд є лише слугою, лише захисником і Гарантом прав людини, й не більше. [.] Треба перестати торочити людям змалку, що держава, а не людська особистість є найвищою цінністю».

[.] «Влада і народ перебувають в стані взаємозалежності й рабства. [.] Бюрократія, без якої не може обійтися жодна держава, має фатальну тенденцію до розширення, посилення своєї влади, до розгляду себе не як слуги народу, а як володаря, що вимагає підкорення. Бюрократія породжується процесом державної централізації, тільки децентралізація може запобігти небезпеці розвитку бюрократії. [.] це такою ж мірою фіктивне паперове царство, як і царство грошей у капіталістичному світі. Це царство, що не знає особистості, знає лиш номер, безличну одиницю». [...] «Права людини зневажаються чимраз більше. тим більше держава стає нелюдяною».

«.людина, визнана державним умом, позбавлена чуття людяності, розглядає людей лише як знаряддя для могутності держави і не зупиняється ні перед якими насильствами і вбивствами» [.]

«Війна є фатумом держави. Історія людства великою мірою є історією війн і прямує до тотальної війни. [.] Якщо влада не веде війни із зовнішніми ворогами, то вона завжди готується до цієї війни й завжди напоготові до війни з внутрішнім противником. [.] Людські суспільства перебувають у порочному колі війни й шукають з нього вихід. Війна можлива в певній технічній атмосфері. навіть атмосфера страху війни може бути сприятливою для війни. Капіталістичний лад завжди породжуватиме війни».

«Питання про війну є насамперед питанням установки цінностей. Коли могутність держави й нації оголошується більшою цінністю, ніж людина, то в принципі війну вже оголошено, все для неї уже підготовлено духовно і матеріально, і вона будь-якої миті може виникнути». [.] «Погоджуючись на війну, людина перестає бути особистістю і перестає вважати інших особистостями. Сучасна війна і підготовка до неї не залишають. місця для особистісного первня. вона відповідає характерові сучасної цивілізації. При цьому. навряд чи можуть бути переможці, всі виявляться переможеними. Скоро навіть військо не матиме ніякого значення. [.] держави, що ведуть війни, дуже уподібнюються до банди розбійників. [.] сама війна набуває характеру, що не залишає місця для героїзму.». «У минулому війни були малим злом, вони іноді захищали справедливість. Тепер війна не може бути меншим злом, нині розкривається її сатанинська природа. [.] Затушовується сама різниця між станом війни і миру. Є мир, що підліший від війни, тому будь- якою ціною припустимо купувати мир. Справжня боротьба проти війни є також війною». [.] «Війна за суттю визначається структурою свідомості. Перемога над можливістю війни передбачає зміну структури свідомості».

[.] «Націоналізм уже є потенційною війною. в її ім'я можна здійснювати злочини. Мораль нації не хоче знати людяності. Під ’’нацією”, “національним” ніколи не маються на увазі люди, конкретні істоти, а абстрактний принцип, вигідний для деяких соціальних груп. У цьому докорінна відмінність нації від народу, який завжди зв'язаний з людьми. “Національність” перетворюється на ідола, вимагає людських жертвоприношень, як і всі ідоли. Націоналізм є ідеалізованою формою самовозвеличення... Любов до свого народу. є природним і добрим почуттям, але націоналізм вимагає нелюбові, ворожості, презирства до інших народів. Національна ідеологія звичайно виявляється ідеологією класовою». [.] «Але насправді класовий інтерес можна хибно видавати за інтерес цілого. У такому разі цікаве зіставлення національної ідеології з класовою. Ідеологія класу має дуже невигідну зовнішність. Національне ціле, існуючи тисячоліттями, має більшу цінність, ніж окремий клас, якого не було в минулому і, можливо, не буде в майбутньому». “Національне” в особистості глибше, ніж ”класове”.

[.] «При торжестві націоналізму панує сильна держава над особистістю, панують багаті класи над бідними». [.] «Нація глибше зв'язана з державою, ніж народ. Народ є реальністю набагато первиннішою й природнішою, ніж нація, у народі є щось дораціональне. Нація ж є складним продуктом історії і цивілізації, продуктом раціоналізації. Народ - це люди, багато людей, що досягли єдності, оформленості й набули особливих якостей. Нація ж не люди, нація є панівним принципом над людьми, є керівною ідеєю. Можна сказати, що народ конкретно реальний, нація абстрактно ідеальна. Народ прагне виразити себе в образах, він створює звичаї і стиль. Нація ж намагається виразитися у державній могутності, вона створює форми влади». [.] «Всі сучасні націоналізми подібні. як цілком подібні всі диктатури, всі організації політичної поліції, всі техніки озброєнь, всі спортивні організації. Народ. стоїть ближче до праці як основи соціального життя, ближче до природи. Але й народ може стати ідолом і джерелом людського рабства» [.]

«Індивідуальна людина не може прямо почуватися належною до людства, їй потрібно належати до ближчого й конкретного кола. [.] через національне життя людина відчуває зв'язок поколінь, зв'язок минулого й майбутнього». [.] «У соціальному процесі шляхом відбору й диференціації утворюються різні угруповання. [.] кожна. група має свої форми пригнічення людини. Бюрократія утворюється зовсім за іншим принципом, ніж аристократія, за професією, функцією одержавленого суспільства. Бюрократію утворює який завгодно соціальний устрій. [.] Аристократія є кастою. Аристократ перший у людському суспільстві відчув особисту гідність і честь. Становлення особистості є виробленням аристократичного типу. Справжній аристократизм бачить образ особистості, а не образ соціальної групи, класу, касти. Справжній аристократизм не є правом, привілеєм, він нічого не вимагає для себе, він віддає, покладає відповідальність і обов'язок служіння».

[.] «Буржуа - індивід. але не особистість. Він стає особистістю в міру подолання своєї буржуазності. Він раб своєї власності і грошей, раб волі до збагачення, раб буржуазної громадської думки, раб соціального становища, раб тих рабів, яких експлуатує і яких боїться. Буржуа створює речовинне царство і речі управляють ним. Він дуже багато зробив для карколомного розвитку техніки, й техніка управляє ним, він підкорює їй людину. Буржуа мав заслуги в минулому, проявив величезну ініціативу, зробив багато відкриттів, розвинув продуктивні сили людини, подолав владу минулого й повернув до майбутнього, яке уявлялось йому нескінченним зростанням могутності. [.] Це він головно створив... розкіш і підпорядкував їй життя. В буржуазній розкоші гине краса. [.] Буржуа створює найфіктивніше. найжахливіше у своїй нереальності царство грошей. і воно володіє страшною могутністю, страшною владою над людським життям; воно ставить і скидає уряди, створює війни, пригноблює робітничі маси, породжує безробіття й злидні, робить дедалі фіктивнішим життя людей, які виявилися удачниками в цьому царстві». [.]

[.] «Проблема буржуа є проблемою стосунків між “бути” і “мати”. Буржуа визначається не тим, що він є, а тим, що він має. [.] Особистість є тим, чим людина є, й нею залишається, коли людина вже нічого не має. Особистість не може залежати від власності, від капіталу. Але власність має залежати від особистості і мала б бути особистою власністю. Але власність є власністю трудовою реальною. [.] Недопустима власність, яка стає знаряддям поневолення і пригнічення людини людиною. Держава й суспільство. мають перешкоджати тому, щоб власність ставала засобом експлуатації».

«Власність грає двояку роль. Особиста власність може бути Гарантією свободи і незалежності. Але не може власність зробити людину рабом, рабом матеріального світу. Власність чимраз більше втрачає індивідуальний характер. У царстві грошей, зовсім не реальному, а в паперовому царстві цифр, бухгалтерських книг, банків уже невідомо, хто власник і власник чого». [.] «Буржуа може бути аскетом і зовсім не думати про особисті насолоди й зручності життя. може бути дуже доброчесним і [.] охоронцем норм. Але панування деморалізує буржуа. через багатство. Всякий панівний клас деморалізується». [.]

«Наївно думати, що буржуа може бути знищений і переможений однією зміною соціального ладу. Буржуа. залишиться до кінця часів, він трансформується і пристосовується до нових обставин. Але не можна вірити, що соціальна структура автоматично створює нову людину. Буржуа не хоче кінця, хоче залишатися у нескінченній середині, й саме тому кінець буде. Але буржуа залишається людиною, в ній зберігається образ Божий, вона просто грішна людина, що прийняла гріх за норму, і треба до неї ставитися як до людини, як до потенційної особистості».

[...] «Революція є вічне явище в долях людських суспільств. Революції неминучі в існуванні суспільств... У революції людина хоче звільнитися від рабства у держави, в аристократії, буржуазії, у зголоднілих святинь та ідолів, але негайно створюються нові ідоли.

Насправді глибинно революцією є зміна принципів, на яких базується суспільство, а не кровопролиття. Революція означає переривчастість у розвитку суспільств. [...] Революції переслідують великі цілі звільнення людини від [.] поневолення. Революція мала б завжди нести нове життя. [...] Всяка велика революція претендує на створення нової людини. [...] Справжня глибока докорінна революція є зміною структури свідомості.»

[...] «В суспільстві завжди будуть якісно різні угруповання, пов'язані з професіями, покликанням, талантами, високою культурою, але в цьому нема нічого класового. [...] Розв'язання соціального питання політикою, що набуває абсолютного характеру, авторитетом влади, є великою мірою фіктивним розв'язанням, воно не створює нової тканини суспільства. Соціальне питання не можна реально розв'язати демагогічною брехнею».

«Праця є найбільшою реальністю людського життя в цьому світі, є первинною реальністю. Праця має бути звільнена від рабства й пригнічення, але неможливе повне звільнення від праці».

[...] «Духовне звільнення людини - це реалізація особистості в людині. [.] це досягнення цілісності. Разом з тим це невтомна боротьба». [...] «Людина є істотою не тільки історичною, але й соціальною. Людина реалізовує себе в спільності з іншими людьми. [.] Соціальність, здійснювана в суспільстві, збагачує життя людини і є джерелом рабства. [...] Людина є природною, соціальною і духовною істотою. Людина є істотою, що оцінює і визначає якість. У соціальному житті існують ступені свободи. Із свободою пов'язана якість життя, гідність людини. [...] Але таємниця людського існування полягає в тому, що розвиток передбачає суб'єкта розвитку. Немає розвитку без того, хто і що розвивається». [...]

«Особистість включає поєднання змінюваності й незмінності. Нова людина, нове в людині, передбачає продовження існування людини у своїй якості людяності. Ніяка революція у короткому проміжку часу не може формувати цілком нову людину, хоч щось нове з собою несе. Найменше економіка може творити нову людину. І коли її роблять метою життя, то відбувається деґрадація людини». [...]

«Людина завжди мала схильність сприймати засоби життя за цілі. Так звана нова людина епохи, завтрашнього дня буде схильна остаточно взяти за цілі засоби до життя. Цілі життя для неї закриваються. [...] вона вважатиме себе колективною і в цьому побачить новизну. [...] людина як особистість зникне».

«Але внутрішня духовність людини не може бути задавлена, хоч як би на неї тиснула жорстока необхідність, духовна спрага в ній прокинеться. Нова людина може бути тільки творчою людиною і тому спрямованою у прийдешнє, до небувалого. Творчість належить до цілей життя, до царства свободи, тобто до царства Духу». [...]

«Єдність національна набагато більшою мірою заставляє себе визнати, ніж єдність людства. Єдине людство не є істотою, особистістю найвищого ієрархічного рівня. Але єдине людство не є тільки абстракцією думки, воно є відомим рівнем реальності в людському житті, високою якістю людини, її всеосяжною людяністю. Якість національності залежить від розгортання в ній людяності. Національність є ступенем індивідуалізації щодо людства і об’єднанням у співвідношенні з людиною. Національність як ступінь індивідуалізації у житті суспільства є складним історичним явищем; вона визначувана не лише кров’ю - раса - це зоологія, праісторична матерія, - але також мовою, не тільки землею, але й насамперед спільною історичною долею. Самоутвердження національності може набувати форми націоналізму, тобто замкнутості, винятковості, ворожості до інших національностей. Це є хворобою національності, вона розкривається особливо в наш час. Націоналізмові хотіли протиставити інтернаціоналізм, який є другою хворобою. Інтернаціо­налізм є абстрактною бідністю, є не конкретною єдністю людства, що включає всі ступені індивідуальних національностей, а абстрактною єдністю, що заперечує національні індивідуальності...

Інтернаціоналізм був явною помилкою марксизму. Націоналізмові треба протиставити універсалізм, який не заперечує національних індивідуалізацій, а охоплює їх у конкретній єдності. Універсалізм є утвердженням багатства в житті національному. Всі великі народи зі своєю ідеєю і покликанням у світі, з високими досягненнями своєї культури набули універсального значення». [...]

«Націоналізм малих народів є проявом ізоляції й самовдоволення. Націоналізм великих народів є імперіалістичною експансією.

.Націоналізм нерозривно пов’язаний з державою і набагато більше дорожить державою, часто позбавленою всіх індивідуальних національних властивостей, ніж культурою справді національною. [...] Найважливіше, що націоналізм є одним із джерел війни. Висновок той, що національність - це позитивна цінність, що збагачує життя людства, без чого воно є абстракцією, націоналізм же є злим, егоїстичним самоутвердженням і зневагою, навіть ненавистю до інших народів. Націоналізм треба рішуче відрізняти від патріотизму».

Щоденник філософа

[.] «Але можливе й третє ставлення до революції, і тільки йому належить майбутнє. Революція є хворобою й розплатою, ніяких позитивних завоювань вона сама собою не дає. [.] революція є величезним повчальним трагічним досвідом, після якого починається нове життя, виступають на історичну сцену нові верстви народу, її не можна не визнавати. Нове життя створюється не руйнівними силами, а тими творчими силами, які розкриваються внаслідок досвіду революції».