Цінності та їх роль у житті людини

Слово «цінність» було добре відоме ще давнім грекам Проте тільки у XX ст. філософи зуміли розвити вчення про цінності. Людина далеко не відразу усвідомила своє власне, виділене положення у світі.

В античності було відсутнє чітке розуміння своєрідності людини у світі. Так, платонівська ідея розумілася ще й як ідеал. Філософи античності не чітко відділяли істину й цінність. У філософії середньовіччя вважалося, що людина існує в ім'я Бога, а не Бог для людини, а тому мова йшла про цінності Бога.

Цінності людини з'явились пізніше. У Новий час філософи виділили розум та мислення як основну рису людини. Мислення має справу з істиною, а всепоглинаючий інтерес до істини затіняв проблему цінності. Вирішальний крок до неї зробив І.Кант. Він «розлучив» істину, красу та благо. Істиною займається розум, а от цінністю, як вважали послідовники Канта, - розумна воля.

Філософські напрями XX ст. висунули проблему цінностей на перший план. «Цінність - це інтерпретаційний конструкт», - вважав відомий німецький філософ Ганс Ленк. Цінність - це інтерпретація, у якій суб'єкт виражає свої переваги. Характер самої інтерпретації визначається тією філософією, що використовує суб'єкт. Феноменолог використовує феноменологічну інтер­претацію, герменевтик - герменевтичну і т. д.

Цінності немає тільки там, де людина відноситься до чогось байдуже, не цікавиться розходженнями між істиною й оманою, прекрасним і потворним, добрим і злим.

Наукова необхідність цієї категорії виникає тоді, коли постає питання про особистість та її матеріальну й духовну сфери, а ширше - про співвідношення діяльності суб'єкта (особистість, група, клас, нація) у тих об'єктивних умовах, у яких він діє.

Зміст поняття «цінність» більшість учених характеризує через виділення характеристик, властивих формам суспільної свідомості: значущість, нормативність, корисність, необхідність, доцільність.

Залежно від розуміння природи, сутності цінностей вибудовувалися їх об'єктивістські та суб'єктивістські концепції.

Об'єктивістське та суб'єктивістське визначення цінностей. Людина вступає в різноманітні відношення зі світом: вона пізнає, оцінює і практично перетворює його. Оцінне відношення людини до світу вивчає аксіологія (з грець. αξiα - цінність), або теорія цінностей.

Кожній сфері буття людини відповідають певні цінності.

Природні цінності - все, що природа надала в користування людині - чисте повітря, воду, корисні копалини, родючі ґрунти, ліси, багаті на рибу ріки і моря. Негативними природними цінностями є брудне повітря, землетруси, вулкани, смерчі та інші природні явища, які завдають шкоди господарській діяльності.

Біологічні, вітальні цінності - здоровий стан організму, а антиподом - хвороба.

Психічні цінності - певні душевні стани - відчуття комфорту, піднесеності, закоханості, радості, щастя та ін. Протилежними їм є переживання смутку, нещастя, горя.

Соціальними цінностями є зайнятість населення, злагода в суспільстві, порядок, мир, демократія. їм протистоять безробіття, соціальні катаклізми, антагонізми, війни.

Духовні цінності - ідеали людства (добро, прекрасне, істина, свобода, справедливість, святість) і предмети культури, в яких вони об'єктивувались (художні твори, релігійні, моральні і юридичні системи, наукові теорії). Їх антиподами є зло, брехня, потворне, несправедливість, гріховність і явища, в яких вони втілились.

Усі ці різноманітні предмети й феномени робить цінностями, об'єднує певне їх відношення до людини. Всі вони спрямовані на благо людини. Саме в цьому і полягає основна особливість цінності.

Отже, цінність - феномен, який об'єктивно, за своєю природою є благом для людини, спрямованим на утвердженні її в бутті, реалізації її творчих можливостей.

Однак таке визначення розкриває лише один аспект цінностей - об'єктивістський. Воно не бере до уваги суб'єкта, його свідомість. За цим визначенням, чисте повітря, здоров'я є цінностями, незалежно від того, усвідомлює це людина чи ні.

У суб'єктивістському аспекті цінність залежить від свідомості суб'єкта, оскільки нею вважають лише те, що суб'єкт цінує, чому надає значення. Справді, корисні копалини, здоров'я, відповідні душевні стани і феномени культури є цінностями, оскільки люди (суб'єкти) надають їм такого значення, вільно їх вибирають з-поміж інших з огляду на конкретні їх переваги. Тому з суб'єктивістської позиції, цінністю є все, що люди вибирають, чому свідомо надають перевагу.

Відмінність між обома підходами не така вже й суттєва, оскільки корисні копалини, чисте повітря, душевний комфорт, мир, моральні ідеали є цінностями для них обох. Однак об'єктивістська позиція передбачає, що цінності існують об'єктивно, незалежно від свідомості суб'єкта, а він може лише правильно чи неправильно оцінювати, використовувати їх. Суб'єктивістську позицію характеризує визнання того, що цінності конституюють (творять) суб'єкти.

Виміри цінності. Кількісною характеристикою цінності є оцінка. А це означає, що викладачі, що ставлять оцінки, - теж мають справу із цінностями, із їхньою оцінкою. Ці оцінки дані або у словах: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно», або у цифрах: «5», «4», «З», «2». Що робить викладач, коли виставляє оцінки-цифри у заліковку? Він завершує інтерпретацію знань студента своїм остаточним рішенням.

Часто обходяться всього двома (менше не буває) оцінками: зараховане - не зараховане, прекрасне - потворне, погане - гарне, добре - зле. Але основне в оцінці цінностей - це сам процес інтерпретації (з лат. «інтерпретація» - посередництво); установлюється відповідність між людиною і тим, на що спрямовано її розуміння, чи то конкретний об'єкт, чи ідеал.

Як відбувається інтерпретація, вироблення цінностей та їхня оцінка? Частина цінностей людина одержує у спадщину від тих традицій, у які вона потрапляє в результаті свого народження. Але крім того, свідомість дозволяє людині виробляти нові цінності. При виробленні цінностей людина включає своє мислення (я знаю певні речі, між ними існує певний зв'язок, тому, якщо зробити так, то будуть такі наслідки), свою чуттєвість (та річ викликає в мене почуття задоволення, а та - ні), свій розум (чого я хочу насправді?). Інтерпретація завжди є переплавлянням старих цінностей у нові настанови.

Отже, цінності виробляються і вимірюються в процесі інтерпретації, що здійснюється відповідно до філософських методів.

Ціннісність компонентів духовного світу людини. Людина - істота цілісна, й усі властиві її духовному життю компоненти мають ціннісний сенс. Навіть своє тіло людина використовує (виробляючи особливу ходу, регулюючи довжину волосся, розвиваючи м'язи, користуючись макіяжем) для ствердження властивих їй цінностей.

Отже, усі чи майже усі компоненти духовного світу людини є знаками її цінностей. Деякі цінності можуть витіснятись у сферу несвідомого, продовжуючи своє існування у неявному вигляді.

Коли розглядають реакцію людини на внутрішні та зовнішні подразники, розділяють почуття й емоції. Почуття орієнтовані на сам подразник й не містять ціннісні компоненти, а емоції, навпаки, це ті ж почуття, але в усьому їхньому ціннісному багатстві. Радість, милування, замилування, пошана - це емоції. Крім того, емоції розрізняють за полярністю: задоволення, радість, захоплення, любов та ін. вважаються позитивними емоціями, а острах, переляк, жах, ненависть, горе - негативними.

На емоції людини значний вплив має досвід життя. Що ж стосується почуттів, то вони теж становлять емоції, але без їхнього ціннісного змісту. Хоча у чистому вигляді (у вигляді абсолютно позбавленому емоційного початку) почуття не існують.

Серед різноманітних ціннісних форм психіки людини найважливіше значення має воля.

У світі ціннісних орієнтацій людини велике значення має віра - акт прийняття чогось як ціннісно позитивного. Вірі передує сумнів, що переводиться у віру в результаті філософського аналізу. Релігійна віра досить часто розглядається як результат одкровення, тобто того, що не потребує обґрунтування.

Віра як ціннісний феномен має свої градації, у вищій її оцінці знаходимо ідеал. Людина в силу своєї уяви створює образ бажаного майбутнього, вона здійснює цілевизначення.

Мета - це передбачення результату соціальної дії.

Ідеал - це вища цінність та відповідна їй мета.

Ідеал - не простий конкретний образ кінцевого майбутнього. Далеко не завжди ідеал зводиться до переважання кінцевої мети. Переважання конкретної кінцевої мети, якщо вона знаходиться в невизначеному майбутньому, - шлях до утопізму. Світ утопіста завжди є бідним філософствуванням, а тому наповнений забуттям одних цінностей і необґрунтованим «випинанням» інших. Одні утопісти визнають переважання волі, інші не бачать нічого, окрім справедливості, треті визнають винятково суспільну власність, четверті, навпаки, насаджують скрізь приватну власність.

Ідеалів багато, їх класифікують по-різному. Сучасний гуманізм орієнтується на такі цінності-ідеали, як воля, справедливість, демократія, відповідальність, непримиренність до насильства і ненасильство, економічно виправдана планетарна спільність людей. Поряд з позитивними цінностями є й їхні антиподи: людиноненависництво, корисливість, культ сили, уседозволеність.

Свобода - це відсутність обмежень у використанні інформації, це нічим не обмежене мислення, це вибір на підставі власного мислення та діяльність за об'єктивацією, реалізацією зробленого вибору. Якщо людина має свободу, то її діяльність - доцільна, мотивована й підпадає під моральність.

Класифікація цінностей. Множинність цінностей дозволяє робити класифікацію (розподіл, об'єднання) за різноманітними підставами (критеріями).

Класифікація цінностей за видами людської діяльності: цінності пізнання (істина, правда, омана, неправда); цінності спілкування (шляхетність, відчуження, ввічливість, вірність, гордість, довіра, заздрість, ревнощі, скромність, співчуття, святенництво, честолюбство); преосвітні цінності (витривалість, стійкість, сміливість, дисциплінованість, солідарність, конкуренція, взаємодопомога, змагання, працьовитість, ощадливість); цінності за значенням: «здоровий глузд», заповіді християнства, аскетизм, гедонізм, евдемонізм, утилітаризм, альтруїзм, егоїзм, скептицизм; цінності мистецтва: прекрасне, витончене, грація, миловидність, пишнота, потворне, піднесене, низинне, трагічне, комічне тощо.

Класифікація цінностей за об'єктом дії: цінності економіки; цінності соціальних відносин, що забезпечують відтворення людини як основної продуктивної сили суспільства і як особистості; цінності моральні; політичні і правові цінності; естетичні цінності; світоглядні цінності (міфології, релігії, філософії).

Класифікація цінностей за суб'єктом дії: цінності людини як особистості, як індивідуальності; цінності стійких об'єднань людей (спільноти, організації, колективу, осередку); цінності людства (загальнолюдські цінності).

Людина володіє орієнтованою діяльністю, що спрямована на обстеження навколишніх предметів з метою одержання інформації, необхідної для вирішення актуальних для суб'єкта завдань і насамперед визначення свого місцезнаходження і напрямку руху в просторі й часі.

У сучасному людинознавстві (філософії, психології, соціології та педагогіці) існують різні підходи і концепції, але загальний напрям розвитку теорії цінностей позначено утвердженням пріоритету загальнолюдського і гуманістичного початків у контексті різних культур. Нині, коли йде процес об'єднання людства для вирішення глобальних проблем сучасності, теорія цінностей переживає своє відродження в зв'язку з новими соціальними, науково-технічними реальностями, оскільки все більш значущу роль у змісті світобачення, світогляду нових поколінь починають відігравати категорії світу, життя людини, життєтворчості.

Функції цінностей. Цінності відіграють важливу роль в житті суспільства. Цінності є метою діяльності. Знання є лише засобом здійснення цінностей. Тому І. Кант поставив практичний розум, який має справу з цінностями, вище чистого розуму, який досліджує пізнавальну діяльність. Цінності виконують функцію конституювання сенсу життя, орієнтаційну та нормативну функції.

Функція конституювання сенсу життя. З'ясовуючи, що є добро, прекрасне, істина, справедливість тощо, цінності конституюють сенс людського життя, утворюють його духовну основу. Людина не завжди свідомо формує свій духовний стрижень. Як правило, він конституюється під впливом притаманних певному суспільству релігійних і традиційних цінностей. Але він обов'язково притаманний людині, і чим розвиненіша вона як особистість, тим чіткіше і болючіше постають перед нею проблеми сенсу життя - діяльності, якій присвячує себе людина, якій вона служить (служіння суспільству, улюбленій справі тощо). Діяльність тоді є сенсом життя, коли людина не є додатком до неї, а почуває себе вільною особою, яка стверджується через діяльність, розширює сферу своєї самореалізації. Адже, наприклад, можна служити Богу і не знайти сенсу життя, а можна служити грошам, будучи фінансистом, і почувати себе сповненою сенсу життя людиною. Необхідною передумовою сповненого сенсу життя, для розвиненої особи громадянського суспільства є свобода, вільний вибір, внутрішня гармонія. Свобода є лише формальною умовою. Для того, щоб сенс життя набув реальності, свобода повинна поєднуватись із втіленням певної цінності. Лише тоді, коли людина вільно обирає й утверджує певні цінності, її життя набуває сенсу. По- справжньому, а не позірно, життя людини має сенс за умови, що обрані нею цінності є гідними людини, визнаються суспільством. Цінності в єдності зі свободою конституюють сенс життя людини.

Орієнтаційна функція цінностей. У житті людини й суспільства цінності визначають напрями, зразки діяльності. Будучи орієнтирами, вони постають у формі ідеалів — вільно прийнятих зразків поведінки, прообразів досконалих предметів, які орієнтують людину на піднесення над буденною реальністю. Будучи зразком, ідеал постає як мірило реальності. Неадекватне ставлення до ідеалу перетворює його на ідола. Якщо молода людина жертвує своєю вільною екзистенцією, своїм неповторним життям, копіюючи в поведінці, фізичній подобі улюблених кінозірку, співака, спортсмена, вона перетворює ідеал на ідола, кумира. В ідеалі людина не зникає, вона формує себе, має себе самоціллю, в ідолі вона втрачається, її метою є інший. Тому застереження «не сотвори собі кумира!» є не лише релігійною, а й антропологічно- екзистенційною заповіддю.

Нормативна функція цінностей тісно поєднана з орієнтаційною функцією. Як відомо, цінності не тільки формують ідеали, вони передбачають вибір людини на користь добра, прекрасного, справедливого, стають нормами діяльності людей. Норми - це правила, вимоги, закони поведінки, які виводяться із сенсу цінності. Серед них виокремлюють моральні, правові, естетичні, звичаєві, технічні, харчові та ін. Основою кожної норми є певна цінність. Наприклад, норма «не роби зла» заснована на цінності добра. При цьому вищі цінності, цінності-цілі не вимагають свого обґрунтування - «роби добро в ім'я добра». Інші, так звані матеріальні цінності, обґрунтовуються вищими цінностями. Так, вимога «не їж невідомих грибів» ґрунтується на вищій порівняно з цінністю їжі - цінності життя.

Норми регулюють суспільне життя людей, консолідуючи їх у спільноту, а люди належать до спільноти завдяки «життєвому світу», який вони поділяють. «Життєвий світ», який забезпечує взаєморозуміння людей, ґрунтується на спільних категоріях (однаковому розумінні простору, часу, причинності), світоглядних ідеях (однаковому розумінні світу, людини, Бога) та цінностях і нормах. Цінностям при цьому належить провідна роль. Ніщо так не консолідує спільноту і не протиставляє її іншій спільноті, як сімейні традиції, ритуали тощо.

Таким чином, цінності є невід'ємною складовою духовного життя людини, обґрунтовують ідеали і норми, єднають суспільство духовно.

5.