Зміст поняття „методологія професійної діяльності”

Методологія - шлях розуму Олександр Гречаний

Поняття „методологія” тлумачать як учення про систему загальних принципів і способів пізнання й перетворення світу людиною, зокрема їх застосування для отримання оптимального результату [38, c.

До аналогічного розуміння предмету методології приходить і Г. П. Щедровицький. Він пише, що не можна методологію передавати від одного фахівця до іншого, як знання або як інструмент інтелектуальної діяльності.

Суттєвий внесок у розвиток методології зробив А. В. Фурман. Він уважає, що ме­тодологія - одночасно наука й мистецтво: „Методологія - це наука й мистецтво реа­лізації досконалого мислення й ефективної діяльності в усіх сферах суспільного жит­тя” [45, с. 16]. У цьому визначенні звертаємо увагу на думку про те, що оволодіння методологією є умовою ефективної діяльності людини в усіх сферах життєдіяльності. Погодившись із цим твердженням, можна говорити про методологію професійної діяльності.

На нашу думку, суттєвим досягненням А. В. Фурмана є створення й розвиток віта- культурної методології (ВК-методології). Її витоки сягають філософської ідеї єдності людини зі світом українського філософа та психолога В. А. Роменця (1926 - 1998). Сьогодні, коли відносини людини з навколишнім середовищем гранично розбалан- совані, роль і значення такої методології як ніколи актуально. Безумовно, для прак­тичної реалізації цієї насущної ідеї необхідна відповідна методологія. Уважаємо, що нею може стати ВК-методологія. Обґрунтовуючи необхідність її створення, А В. Фур­ман покликається на ідеї онтопсихології сучасного італійського мислителя А. Мене- гетті, який розглядає життя як акт духовної творчості й закликає кожну людину ста­ти творчим учасником історичного процесу. Життя, на думку Менегетті, - продукт діяльності геніїв [23, с. 117 - 122]. Ідея Менегетті щодо ролі геніїв у життєдіяльності людського суспільства збігається з пропонованою концепцією особистості: суспіль­ство розвивається тоді, коли пріоритет у ньому належить особистостям, оскільки лише вони здатні розв'язувати проблеми в інтересах цілого.

Суттєвим досягненням А. В. Фурмана є те, що категорію „життя” він органічно пов'язує з поняттям „культура” [45, с.

Здібність до рефлексії В. О. Лефевр визначає так: „Це спрямованість людської душі на саму себе” [17, с. 25]. Зазначимо, що здібність до рефлексії властива тією чи тією мі­рою кожній нормальній людині. Разом з тим, рефлексія, яка входить до складу мето­дології, вирізняється тим, що спеціально культивується й рафінується. Ось що гово­рить про цю здібність П. Г. Щедровицький: „Принципова здібність людини бачити й розуміти предмети навколишнього світу, з одного боку, а, з іншого боку, - одночасно мислити й усвідомлювати самого себе, такого, що мислить і відтворює навколишні предмети, ця здібність, а також наявність двох процедур та їх одночасне здійснення були усвідомлені й постали як факт, що свідчить про існування рефлексії” [52, с.

Як бачимо, рефлексивна здібність методологічно оснащеного інтелекту діяча до­сить складна. Спочатку може здатися, що вона доступна лише деяким фахівцям. Не будемо тут заперечувати такий висновок, хоча й підозрюємо, що насправді з цим питанням все зовсім інакше. У нас зараз інше завдання - дослідити, з яких елементів складається ця здібність, як вона „працює”, на які різновиди поділяється, як форму­ється, які результати діяльності забезпечує, з тим, щоб учень разом з учителем змо­гли визначити, чи варто починати справу, чи треба утруднювати себе оволодінням методологією професійної діяльності в навчальному процесі, чи не треба.

В індивіда розвиток рефлексивної здібності розпочинається з простої інтелекту­альної операції в процесі трудової діяльності, у якій виникають принципові утруд­нення в отриманні задовільного результату, а саме, із самовизначення щодо ситуації трудової діяльності з її предметом, засобами, учасниками, взаємодією між ними та вибору внутрішньої усвідомленої самостійної позиції у власному ставленні до всіх них. Саме з усвідомлення позиції й починається рефлексивна проблематизація ситу­ації: уточнення смислу діяльності, з'ясування й формулювання сутності проблеми, інвентаризація наявних і потрібних для її розв'язання засобів і способів, узгодження розуміння учасниками порядку та прийомів дії й критерію визначення що є що і хто є хто в процесі подолання проблемної ситуації у спільній трудовій діяльності.

Залежно від просторово-часової спрямованості та предметного змісту інтелекту­альних зусиль діяча розрізняють два види рефлексії. Ось що говорить про це мето­долог Й. С. Ладенко: „Рефлексія, що здійснюється в умовах виділення нового піз­навального завдання, виявлення нових ознак об'єктів і утворення нових понять, є продуктивною і постає механізмом усвідомлення; рефлексія, яка здійснюється під час підведення під поняття, є репродуктивною та становить механізм розуміння. У випадку поєднання ознак продуктивної та репродуктивної рефлексій з ознаками інтроспективної, ретроспективної та проспективної виникає уявлення про шість по­парно різних її видів.

Намагаючись відповісти на питання, у чому суть чистої рефлексії і що є рефлек­сія як така, П. Г. Щедровицький пише: „Способи інтерпретації, установлення суті рефлексії й характеру інстанції, яка рефлексує, багатоманітні й суперечливі. Факт усвідомлення й безпосереднього досвіду поставав то як факт пізнання, то як факт свідомості, знання, діяльності, мислення, комунікації” [52, с. 76]. Отже, рефлексія ба­гатогранна, вона стосується всіх видів людської діяльності.

На підставі роздумів методолог дає таке визначення: „Чиста рефлексія є універ­сальним комутатором, і суть рефлексування полягає в комутуванні” [52, с. 78], тобто в установленні зв'язків між різними формами знань, різними поняттями, теоріями й між наявними знаннями та проблемами, які необхідно розв'язувати. До загальних характеристик рефлексії П. Г. Щедровицький відносить: „порівняння й зіставлен­ня (так звану „логічну рефлексію”), установлення відношень, ототожнення й роз­різнення, співпокладення й віднесення, рефлексивний вихід і поглинання, трансля­цію, усвідомлення - як окремі та специфічні форми й види комутування рефлексії в миследіяльності (МД)” [52, с. 78]. Отже, рефлексія як універсальний комутатор установлює зв'язки між думками й образами, що дуже часто не піддається понят­тєвому й логічному опису, оскільки ці процеси переважно відбуваються інтуїтивно.

З наведеної інформації про сутність і види рефлексії, про інтелектуальні операції, що забезпечують її здійснення в проблемній ситуації, стає зрозумілим, чому немає готового й завершеного або повного викладу методології як навчального посібни­ка, чому методологію професійної діяльності освоюють щоразу заново, ніби вперше, чому далеко не завжди й далеко не все зрозуміло, як це відбувається в конкретного фахівця.

Рис. 12. Позиція самовизначення й види рефлексії в структурі діяльності індивіда

Отже, наявність розвинутої рефлексії (ретроспективної, інтроспективної, про- спективної) виводить інтелектуальний потенціал професіонала на якісно новий рівень діяльності: дозволяє бачити й розуміти приховані механізми розвитку сис- темо-структур, бачити, як розвиток зовнішніх системо-структур впливає на буття людини, на взаємини між різними суб'єктами діяльності. Рефлексія дозволяє вчасно коригувати параметри системо-структур, інтуїтивно передбачати можливі катакліз- ми й за необхідності змінювати економічну, соціальну, світоглядну орієнтацію членів суспільства. Як справедливо зауважив А. В. Фурман, що методолог є хірургом сус­пільних проблем.

Отже, предметом методології є процес взаємодії суб'єкта й об'єкта діяльності в со­ціальному просторі й соціальному часі. Фахівець, який оволодів методологією, зда­тен рефлексивно спостерігати й контролювати процеси еволюції структур об'єкта й суб'єкта діяльності та еволюцію їхньої взаємодії. Оскільки логічно поєднати ці взаємозв'язки дуже важко, рефлексія працює інтуїтивно.

3.2.