СПЕЦИФІКА І СУТНІСТЬ ІРРАЦІОНАЛІЗМУ

• Визначальною гносеологічною і духовною орієнтацією сучасної філо­софії є ірраціоналізм. Як напрям філософського мислення ірраціоналізм починає формуватися ще в античну епоху. Його витоки можна знайти в деяких положеннях вчення орфізму, піфагореїзму, платонізму та неопла­тонізму.

• Важливою віхою на шляху формування ірраціоналістичного типу пі­знання і світовідношення був романтизм. Його народження пов’язується з діяльністю так званого енського гуртка, ядро якого складали Фрідріх Шле­гель (1772-1829 pp.), його брат Август Вільгельм Шлегель (1767-1845 рр.), Фрідріх Тік (1773—1853 рр.), Фрідріх Новаліс (1772-1801 рр.), Фрідріх Шлейєрмахер (1768-1834 рр.). Ранній романтизм - переважно літературно- художня течія, яка вплинула на долю теоретичної думки. Романтики не залишили вчених трактатів, найбільш плідна форма їхніх поглядів - афо­ризм; досягнутий результат - неспокій думки. Романтизм відображав роз­чарування в буржуазній прозаїчній сутності буття, в раціоналістичних спе­куляціях. Мета романтизму - свобода духу. Ідеал романтиків — вільна особистість. Для них важливою є конкретна жива людина: «Тільки індивід цікавий», - говорить Ф. Новаліс. Романтизм універсальний, він виступає за подолання будь-якої нетерпимості та обмеженості. Для роман­тика є цікавою кожна індивідуальність - людина, народ, усе людство як щось неповторне.

• Ф. Новаліс у повісті «Учні в Caici» через притчу про Гіацинта, який шукає сенс буття, приходить до висновку, що таємниця буття - поряд з людиною, в простому почутті кохання.

• Один з провідних романтиків Ф. Шлейєрмахер апелює до інтелігенції, мислячої аудиторії, вбачаючи своє завдання в тому, щоб з’ясувати значу­щість релігії. Її сутність - не в мисленні і не в дії, а в спогляданні й почутті. Метафізика (філософія) намагається пояснити всесвіт, релігія вселяє почуття причетності до універсуму. Мораль виходить зі свободи, релігія знову повертає свободу в природу, доповнюючи світобачення і практику «прагненням до нескінченності». Завдання релігійного виховання полягає насамперед у пробудженні почуття любові.

Отже, романтизм, звертаючись до внутрішнього світу людини, її по­чуттів, відходить від традицій раціоналістичної філософії, започатко­вуючи новий погляд на світ, нову світоглядну орієнтацію.

Ствердження філософського ірраціоналізму відбувається при розчару­ванні інтелігенції в тих ідеалах, якими оперував філософський раціоналізм. До середини XIX ст. сформувалося переконання, що прогрес науки і тех­ніки сам по собі не веде до реалізації вікових прагнень людства. Люди пере­стали вбачати в світовому історичному процесі виявлення і здійснення ви­щого Розуму. Через це втратила свою привабливість ідея пріоритету соці­ально-історичної активності людини. В літературі, мистецтві, філософії стверджується думка про безпідставність і марність усіх надій людини на те, що об’єктивний рух світового процесу гарантує здійснення власне людсь­ких цілей, а пізнання його закономірностей дасть людині надійну орієнта­цію в дійсності Зневіра в конструктивно-творчих силах людини, соціаль­ний та історичний песимізм - основні риси світоглядних орієн­тацій другої половини XIX - по­чатку XX ст., які лягли в основу ірраціоналізму як філософського напряму сучасної західноєвро­пейської філософії.

«Людина не просто ідеальна, як ідеальне і все навколо, незва­жаючи на свою матеріальність; людина ще й здатна виробляти, утримувати, передавати ідеї і жити по-ідеальному - в ідеально­му світі, нею ж самою в багато чому створеному».

Ю. Осипов

Під впливом цих тенденцій відбувається переосмислення ра­ціоналістичної концепції ставлен­ня людини до навколишнього сві­ту, зміна уявлень про сенс, мету

та призначення людської діяльності і пізнання, перегляд самого способу тлумачення людського мислення і свідомості На відміну від раціоналізму, в якому містифікуються раціонально доцільні форми людської активності, ірраціоналізм ототожнює духовне зі спонтанними, несвідомими імпуль­сами, емоційно-вольовими та морально-практичними структурами су­б’єкта. Всі форми раціонального, доцільного ставлення до світу оголошу­ються в ірраціоналізмі похідними від початкової, досвідомої основи. Нес­тійкість соціального буття індивіда перетворюється в ірраціоналізмі на онто­логічну неврівноваженість усього Всесвіту. З точки зору представників ір­раціоналізму, світ не має впорядкованої, законоподібної побудови, і самі основи буття нерозумні. Буття ірраціональне, оскільки алогічне, дисгар­монійне, завжди суб’єктивне. Його осягнення можливе тільки через «внут­рішнє», «душевне», інтуїтивне сприйняття.

8.3.