БУБЕР Мартін Діалог
[...] «Поняття відповідальності треба повернути зі сфери етики, з «повинності», що вільно ширяє в повітрі, у сферу живого життя. [...] Колективність ґрунтується на органічному обмеженні особистісного, спільність - на його зростанні і підтвердженні в прагненні товариша до друга».
[.] «Соціальна зумовленість людини зростає. [...] Росте не лише абсолютна маса об’єктивних соціальних факторів, але й їхня відносна сила».Образи добра і зла
[...] «Оскільки людина - єдина відома істота, в якій частково втілилася категорія можливості й чию дійсність безперервно охоплюють можливості, вона єдина з усіх істот потребує підтвердження». [...] «Те, що створена одинична людська істота, означає, що вона покладена в буття не просто для існування, а щоб виконати певний намір у бутті, намір, пов’язаний з особистістю, але не в розумінні вільного розкриття безкінечних особливостей, а як здійснення того, що потрібно в безкінечних особистісних формах».
Проблема людини
[...] «По-справжньому пізнати людину допоможе нам тільки сама людина, що всім своїм життям реалізує доступне їй ставлення до власної сутності. [. ] Індивідуалізм бачить людину тільки в її зверненості до самої себе, колективізм взагалі не помічає людини: він бачить лише “суспільство”. Там людський образ спотворений, тут він замаскований».
«Фундаментальним фактом людської екзистенції є “людина з людиною” [...] Особлива сутність людини пізнається лише в живому спілкуванні. Розглядаючи “людину з людиною”, щоразу бачимо динамічну двоякість, яка разом з тим і є сутністю людини: тут той, що дає, і той, що приймає, тут і наступальний порив і захисна дія, тут і дослідник і його опонент - і завжди те й те в одному доповнювальному взаємопроникненні, що складає людину. А тепер можеш звернутись до одиночки і пізнати людину за закладеною в ній можливістю стосунків; можеш звернутись до людської сукупності і пізнати людину за закладеною в ній повнотою стосунків».
«Я і Ти»
[...] «Світ двоїстий для людини через подвійність її стосунків з ним. [...] Одне основне слово - це поєднання. Я - ти. Основні слова виходять із сутності людини. [...] Основне слово Я - Воно ніколи не може бути сказане всім єством. [...] Основне слово Я - Ти створює світ стосунків». [...] «Є три сфери, в яких твориться світ стосунків. Перша - життя з природою. Друга - життя з людьми. Третя - життя з духовними сутностями». Стосунки є взаємністю. [...] Наші учні вчать нас, наші творіння творять нас».
[...] «Інститути - це те, що “зовні”: там людина ставить всілякі цілі, працює, здійснює угоди, виявляє вплив, стає підприємцем і конкурує з іншими, організує, господарює, служить, проповідує. [...] Почуття - це те, що “всередині”: тут людина живе й відпочиває від своєї діяльності в інститутах. [...] Важче провести розмежування у сфері так званого особистого життя». «.успішніше розмежування у сфері суспільного життя: варто звернути увагу на те, як у часи політичних партій, а також угруповань. та їхніх “рухів” гучноголосі конференції [...] чергуються з повзучими формами повсякденної діяльності. [. ] Інститути не творять суспільного життя, і дедалі більше людей з прикрістю відчуває це; тут зароджується потреба нашої епохи, потреба, що шукає виходу». [.] «Особистість проявляється, вступаючи у стосунки з іншими особистостями. Жодна людина не є чистою особистістю. Кожен живе у двоякому Я. Як фальшиво звучить Я людини, що замкнулася в межах свого особливого».
Еще по теме БУБЕР Мартін Діалог:
- Німецькакласична філософія: діалог з романтизмом
- § 2. Ідея Реформації та її духовні лідери - Мартін Лютер і Жан Кальвін
- Діалектика історичності і фактичності досвіду у філософії Мартіна Гайдегера
- Критичне мислення як екзистенційна необхідність
- Ільїн Володимир Васильови
- «Бенкет» Платона
- ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
- ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ
- ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИ
- Аксіологія діалогічної філософії
- ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
- ТЕМА З АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ
- СИТУАТИВНІ ЗАВДАННЯ ТА ТЕМИ ДЛЯ ЕСЕ
- Антична філософія, висунувши та розробивши цілу низку ідей, являє собою колиску не лише європейської філософії, а й культури загалом. Вивчаючи вихідні ідеї античної філософії
- 2.6.4. Онтологія історичного М. Гайдеґера
- Айнштайн. Тейяр. Гайдеггер
- 11.2. «Дійсне» і «недійсне» буття М. Гайдеггера
- «ДІЙСНЕ» І «НЕДІЙСНЕ» БУТТЯ М. ГАЙДЕГГЕРА
- Німецька класична філософія: І. Кант, Й. Г. Фіхте, Ф. В. Й. Шеллінг
- II. ФІЛОСОФСЬКА МУДРІСТЬ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ