Висновки

Марксистська теорія мала визначальний вплив на умови людсь­кого життя в ХХ ст.; вона не зійшла з історичної арени донині. Зокрема М. В. Захарченко і О. І. Погорілий зазначають, що „намальована Марк­сом похмура картина буржуазної цивілізації як світу, де все людське підпорядковується логіці капіталу і людські стосунки набирають форми „відносин між речами", справила великий вплив не лише на європей­ську соціальну думку, а й на масову свідомість.

деяких країнах Сходу... набула поширення саме пройнята духом на- сильництва і зневаги до громадянських прав і свобод „фундаменталі- стська " версія марксизму, в межах якої соціологічні погляди Маркса були значною мірою деформовані і перетворені на різновид нової мі­фології..."^[547] Подібно як у теоріях громадянського суспільства, Маркс розпочинав інтерпретацію свободи з визнання диференціації між сус­пільством і державою, вважаючи її виявом Нового часу. Він також ви­знавав, що громадянське суспільство є тим простором, у якому відбу­ваються, конфліктують і легітимізуються відносини, зумовлені інтере­сами приватної власності.

Марксизм, так само як теорії громадянського суспільства, ви­знавав першочергове значення свободи як людської життєвої потреби і філософської категорії. Проте Маркс і Енгельс надали свободі карди­нально іншого, великою мірою - нового значення. Вони перестали сприймати її винятково на особистому рівні індивідуального життя й цілком заперечили її позитивну пов'язаність з приватною власністю. Остання була визначена як історично перехідне явище, що породжує відчуження людини від власних "сутнісних сил", зумовлюючи хижацькі інстинкти в суспільних відносинах. Приватновласницькі інтереси й від­носини складаються, з погляду марксизму, в соціальність громадянсь­кого суспільства. Адже справді, поширення принципу громадянства, що теоретично чи світоглядно асоціювалося з вимогами правової рів­ності, супроводжувалося створенням нового типу раціональних струк­тур, що виростали з надр громадянського суспільства, заміняли при­таманні людям моральні орієнтири й відповідні чесноти.

Отже, усунути джерела несправедливості й експлуатації тепер означало усунути громадянське, буржуазне суспільство та джерела чи принципи, які його підтримують. Аби досягти успіху на задуманому шляху, марксизм надає істотно нового значення свободі. Свобода те­пер має усвідомлюватися як цілком "позитивна спроможність” людини здійснювати родову суть людства, що розгортається в історичному розвитку в значенні неуникненої необхідності. Підставою сприйняття "позитивної свободи” в марксизмі стає гносеологічна парадигма, орієн­тована на непогрішність референційного знання про природу та її "об'єктивні закономірності”. Концепційне (поняттєве) гуманітарне знання, яке існує поза марксистською діалектико-матеріалістичною процедурою, оголошується хибним, фальшивим, ідеологічним і буржу­азним. Правдива соціальність у марксизмі обумовлюється передусім відсутністю приватної власності, первинністю виробничих відносин, заснованих на загальносуспільній власності (що на практиці виявила­ся державною) та на здійсненні "позитивної свободи”, орієнтованої на підпорядкування "пролетарським” колективним інтересам. Особливо важливими чинниками комуністичної соціальності, за свідомою позиці­єю Маркса й Енгельса, стає засвоєння й застосування відповідної нау­кової теорії - марксизму. Іншими словами, марксизм передбачав своє перевтілення в дискурсивну практику як найголовніший засіб і чинник конструювання комуністичної дійсності - дійсності цілком інакшої від громадянського суспільства. Марксистський дискурс визначався бага­тьма внутрішніми принципами, проте найфундаментальнішими з них були принципи загальносвітоглядного рівня: заперечення Бога, запе­речення первинності духу, заперечення нації, заперечення приватної власності.

Практичне здійснення марксистських настанов обернулося створенням соціального тоталітаризму, що протистоїть громадянським свободам і правам людини. Марксистська пролетарська солідарність, оперта на непримиренності до "буржуа” або до громадянського суспі­льства, виявилася спорідненою з насильством. Що стосується допов- нюваності, то вона втратила сенс у тоталітарній дійсності. "Радянська людина” мала бути взаємозамінною як "універсальний” пролетар, пра­цівник чи солдат партії. Соціально-групові, етнічні, національні, релі­гійні і врешті індивідуальні особливості та відмінності повинні асимілю­ватися в процесі побудови комунізму. Задум Маркса сягав навіть усу­нення поділу праці.

Варто окремо наголосити, що К. Маркс, зокрема в ранніх пра­цях, намагався по-своєму пов'язати вибудувану попередниками скла­дну теоретичну проблему: прагнув вийти поза дихотомію морально­приватного й публічно-громадського просторів поведінки. Марксизм запропонував своєрідну спробу збереження етичного виміру соціаль­ного ладу, виводячи його з-під впливу приватності. Гасло марксизму "все, що служить інтересам пролетаріату, є морально виправданим" виявилося історично й соціально неспроможним. Тепер, у добу пост­модерну, той пролетаріат, яким хотів бачити його Маркс, знайти прак­тично неможливо. Для збереження етичних ознак соціальної сфери Маркс запропонував хірургічний засіб скасування громадянського сус­пільства й надання морального пріоритету політичному суспільству.

В іншому напрямку розгортався соціалістичний рух. У його ідей­ному контексті зберігалося право вільного об'єднання людей в асоціа­ції задля захисту приватних інтересів. Однак в цілому соціалізм і марк­сизм були відповідями на виклик щодо універсалізації громадянства й передбачуваних ним умов соціальної рівності. Треба погодитися з Адамом Селіґманом, що "не економічна нерівність per se, а триваюча традиція відлучення від політичного, громадянського і соціального членства у спільноті - ось що було корінням розвитку соціалістичного руху в ХІХ ст". І навпаки, як вважав С. М. Ліпсет, "відсутність феода­льних традицій у США, Канаді, Австралії й Новій Зеландії виразно від­різняли рух робітничого класу в цих країнах від європейських дер­жав"^[548]. Соціалістичний рух, а також комуністичний, але в "переверну­тому" значенні, виступають таким чином компенсацією за неповноту громадянських прав та свобод у соціальному просторі, де збереглися форми станової, родової, корпоративної, етнічної, політичної та еконо­мічної нерівності або несправедливості. Перефразовуючи вислів В. А. Барнгама, можна сказати, що чим більше залишків феодалізму, нерів­ності й бідності, тим більше буде соціалізму. Комунізм, натомість, є ра­дикальною формою скасування не бідності, а багатства; він усуває не бідність, а умови самого соціального розвитку, позбавляючи людину права на індивідуальну, приватну свободу. Отже, там, де соціальні групи залишалися поза принципом повноправного громадянства, де робітники і селяни були "відлучені від членства в національній спіль­ноті й відтак - від громадянського суспільства, - байдуже, формально, через легальні засоби, чи неформально, через різні соціальні і полі­тичні практики, - там революційна ідеологія й активність були силь­ними"^[549]. Наведені міркування знаходять поважну історичну підтримку в соціально-політичній практиці США з його моделлю первинно силь­ного громадянського суспільства, де фактично не приживався комуніс­тичний і навіть соціалістичний рух.

548

* * *

Марксистська оцінка громадянського суспільства виявилася по­казовою для другої половини ХІХ ст. Інтерес до його самостійної ролі повсюдно послабився. З часів Маркса упродовж ХХ ст. інтерес пере­важно зосереджується на аналізі суспільства в сенсі його капіталістич­ної і буржуазної соціальності. У центрі уваги перебувають економічні й політичні реалії та їх динамічна взаємодія. З іншого боку, суспільні від­носини визначаються в поняттях права та правової інституалізації. Се­ред критиків марксизму домінує тематизація вільного ринку та прав людини як головних соціальних чинників. Врешті, відбулася кардина­льна переорієнтація соціальної теоретизації. Частково під впливом ідей позитивізму, частково - марксизму (в сенсі прагнення уникнути його концепцій) сформувалася соціологія. Соціальна філософія, як теорети- зація найабстрактнішого рівня, була переобтяжена метафізичними схемами й поняттями, що конотують ідеологічні значення. Соціологіч­ний рівень теоретизації сформувався як інтелектуальна програма до­слідження конкретних, часто локальних явищ соціальності та суспіль­ного життя, які надаються передусім для емпіричного означення. У контексті соціологічного підходу головна увага спрямовується на опис функцій, взаємодій та нормативних механізмів поведінки людини.