ВСТУП

Ми прагнемо впорядкованості як у власному житті, так і в житті власної країни. Ми мріємо про стабільність, зрозумілість для нас всього, що відбувається. Але відчуття домінування безладу, дезорганізації змушує нас замислюватися чи є цей стан природним, чи є з нього вихід....

Це монографічне дослідження зумовлене потребою подолання дезорганізаційних процесів у суспільстві та створенні умов для домінування процесів організації, що забезпечує розвиток як соціуму в цілому, так і кожної особистості зокрема. Необхідність теоретичного осмислення стадій трансформації в суспільстві, які відбивають розвиток від усталених структур соціального порядку через соціальний хаос, до якісно нових структур, нового соціального порядку зумовлена можливістю оптимізації управлінського впливу на складні соціальні системи, здатні до самоорганізації. Адаптація складної соціальної системи, якою є суспільство, до нових потреб відбувається через зміну існуючих структур у таких сферах як економічна, політична, соціальна та духовна. Перехід від одного соціального порядку до іншого супроводжується явищами соціального хаосу, який виступає специфічним станом соціальної системи. Розгортання самоорганізаційних механізмів трансформації соціальної системи та вихід на нові параметри порядку, а також існування системи в стані соціального хаосу залежить від історичних та структурно-функціональних характеристик суспільства. Функціонування соціальної системи під час трансформації, процеси, що відбуваються в окремих сферах і підсистемах суспільства, набувають особливих якостей в стані соціального хаосу, зумовлюють характер та шляхи його подальшого розвитку.

Починаючи з виявлення аналогій між фізичними, хімічними, біологічними об'єктами, що характеризуються універсальністю процесів самоорганізації у мультиуніверсумі (А.Баблоянц, В.Басіос, Е.Ласло, К.Майнцер, Г.Ніколіс, І.Пригожин, Г.Хакен), дослідники все частіше звертаються до аналізу нелінійних процесів у живій природі та соціумі (Р.Аксельрод, П.А.Корнінг, Е.Янч); це також стосується концепцій соціоеволюції, які підкреслюють спільність законів еволюції живої природи та соціальних систем (К.Д.Бейлі, М.Ейген, М.Д.Кондратьєв, М.В.Кузьмін, Е.Мезекілд, С.Расмусен, Дж.Скотт, С.Торбен, Р.Шустер).

Значний внесок у філософське осмислення тих світоглядних перспектив, що відкриває теорія самоорганізації внесли Л.Д.Бевзенко, В.П.Бех, В.В.Василькова, В.І.Воловик, В.Г.Воронкова, Л.С.Горбунова, І.С.Добронравова,

Р.О.Додонов, О.Н.Князєва, С.П.Курдюмов, Г.Г.Малінецький, О.Е.Шноль, П.Еткінс, М.М.Моісеєв, Р.Том, С.Б.Кримський, Ю.І.Саєнко та інші. У ряді їх досліджень ця теорія була застосована для моделювання динаміки соціальних систем.

У той же час слід зазначити, що стан перехідної невизначеності в функціонуванні складної соціальної системи не досліджувався як цілісна теоретична модель розвитку, а характеризувався лише окремими рисами та ознаками. В сучасних умовах особливого значення для дослідження цілісної моделі розвитку суспільства набуває визначення стану соціального хаосу, його рушійних сил і механізмів виходу на нові параметри соціального порядку.

Досліджувана тема актуальна також у практичному плані, що пояснюється можливістю використання одержаних результатів для розробки управлінських програм локалізації певних форм соціального порядку та виявлення детермінант оптимізації розвитку умов функціонування суспільства в стані соціального хаосу. Закономірності розгортання соціального хаосу, механізм його функціонування, умови виникнення нового порядку та перспективи керованості самоорганізаційних механізмів можна використати в якості практичної технології розбудови державності в Україні.

В основу проблемної ситуації покладено суперечність між здатністю соціальної системи до самозбереження та необхідністю її адаптації до змін навколишнього соціального і природного середовища на шляху трансформації від усталеного соціального порядку через соціальний хаос до нового соціального порядку. Таке явище має аналізуватися як відповідний стан і процес, тобто має морфологічну і процесуальну природу. Феноменом, який має бути

дослідженим, авторка вважає стан соціального хаосу, оскільки за умови дослідження соціальних процесів крізь призму теорії самоорганізації саме він дозволяє соціальній системі трансформуватися та пристосовуватися до нових умов життєдіяльності.

Соціальний хаос представляє собою стан суспільства, який відбиває суперечність між процесами дезорганізації та організації, що домінують в залежності від етапу розвитку системи. Вирішення суперечності між цими двома видами процесів дозволяє виокремити в стані соціального хаосу три стадії: соціальну кризу, соціальний вибух та деструкцію.

Діалектичною протилежністю стану соціального хаосу, який встановлюється в результаті домінування процесів дезорганізації, є стан соціального порядку, який формується завдяки процесам організації.

На нашу думку, сучасне українське суспільство перебуває в стані соціального хаосу, але формуються передумови для оптимізації розвитку процесів організації та виходу з цього стану на нові параметри порядку. Дослідження закономірностей самоорганізаційних процесів в соціальних системах дозволить оптимізувати управлінський вплив та сприяти процесам організації, які стабілізують суспільство.

Соціальний хаос є видовим поняттям відносно родового поняття “хаос”. Саме хаос виступає станом, притаманним складним системам зі значною кількістю підсистем, що мають велику кількість елементів, складну структуру, і це зумовлює нелінійний характер процесів, здатність такої системи до самоорганізації та саморегуляції на фізичному, хімічному, біологічному, психічному та соціальному рівнях їх функціонування.

Метою монографії є визначення та аналіз стану соціального хаосу, його сутнісних характеристик і механізмів розгортання в суспільстві.

Досягнення мети вимагало вирішення наступних завдань:

- уточнити зміст поняття "соціальний хаос";

- вивчити прояви діалектичного взаємозв’язоку понять "хаос" та "порядок";

- проаналізувати погляди дослідників різних напрямків наукового аналізу явища, позначеного поняттям "соціальний хаос";

- обгрунтувати методологічні засади аналізу проявів соціального хаосу;

- дослідити генезу, сутність, зміст і форму існування соціального хаосу та стадії його розгортання;

- визначити місце соціального хаосу в процесі соціальних трансформацій;

- проаналізувати взаємозв’язок процесів дезорганізації та організації, визначити їх роль в розгортанні соціального хаосу;

- визначити прояви соціального хаосу в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах суспільства;

- дослідити історичні умови виникнення та функціонування соціального хаосу;

- здійснити комплексну оцінку стану та провідних тенденцій, притаманних розвитку сучасної України згідно запропонованої трансформаційної моделі;

- визначити детермінанти подолання соціального хаосу та оптимізації розвитку українського суспільства, що перебуває на етапі трансформації.

Об'єктом дослідження є мисленнєві моделі суспільства та його трансформаційні стани у вигляді послідовної зміни усталеного соціального порядку, соціального хаосу і нового соціального порядку.

Предметом дослідження виступає соціальний хаос як феномен трансформаційного суспільства та пошук детермінант його подолання.

Базовим джерелом дослідження соціального хаосу є сукупність соціогуманітарних і філософських текстів,

економічні, соціологічні, соціально-психологічні,

політологічні, а також міждисциплінарні теоретичні дослідження, присвячені осмисленню трансформації соціальних систем.

Методологічною основою дослідження є загальні принципи наукового пізнання: єдності світу; первинності матерії по відношенню до свідомості; об'єктивності, зумовлений необхідністю розглядати предмети, явища в їх розвитку, змінах, саморусі; системності, що базується на уяві про цілісність об'єктів та систем, тому потребує розподілу зовнішньої та внутрішньої сторін соціального хаосу, сутності їх прояву; становлення, згідно якого буття - є процесом становлення, а становлення тимчасовою локалізацією у певних структурах є порядок; взаємодоповнення, що визначає можливість співіснування порядку й хаосу на різних рівнях системи.

За існуючого різноманіття підходів до висвітлення даної проблеми використовується комплексний підхід, основою якого є системний аналіз, що пояснює феномен соціального хаосу. Його доповнює діалектичний метод, завдяки якому можливо дослідити сутність соціального хаосу, функціональний підхід, що визначає роль та силу впливу функцій і дисфункцій соціальної системи на розгортання стану соціального хаосу.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка ще не набула системного висвітлення в Україні, а монографія виступає комплексним дослідженням стану соціального хаосу, механізму дії дезорганізаційних процесів, що приводять до виокремлених стадій соціального хаосу, а також полягає у філософській рефлексії соціального хаосу як фактора соціального розвитку.

Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, можуть бути сформульовані у вигляді наступних тез:

- вперше означені етапи становлення поняття «хаос»

відповідно до історичної еволюції уявлень і поглядів на роль і місце хаосу в суспільному житті людства, в осмисленні «хаосу» виокремлено міфологічно-космогонічний,

натурфілософський, латентний етапи розвитку поняття, а також синергетичний, який включає природничий, екологічний та соціосинергетичний підетапи; сучасний етап формування поняття «хаос» охарактеризовано як етап філософської рефлексії стану соціуму, що може бути ідентифікований або як стан соціального хаосу, або як стан соціального порядку, зміна яких уособлює процес соціальної трансформації;

- уточнено й набуло подальшого розвитку соціально- філософське розуміння поняття «соціального хаосу» як стану складної нелінійної соціальної системи, який характеризує домінування процесів дезорганізації над процесами організації, а також специфічний стан розвитку соціальної системи, де відбувається перехід в нову якість структур і процесів, що детермінує сутнісні ознаки нового соціального порядку; поняття “соціальний хаос” було застосовано до аналізу станів складних соціальних систем, що підпорядковуються універсальним принципам розвитку, досліджених теорією самоорганізації;

- поглиблено знання про трансформацію соціальних систем, з одного боку, як динаміку зміни станів соціального хаосу і соціального порядку, ідентифікація яких в суспільстві залежить від вирішення суперечності між процесами дезорганізації та організації, які визначають стадії розгортання соціального хаосу: соціальну кризу, соціальний вибух, деструкцію;

- вдосконалено методологічні аспекти історичної динаміки соціальних процесів, оскільки циклічна зміна стану соціального порядку через соціальний хаос і формування нового соціального порядку дозволяє розглянути яким чином каскад цих циклічних змін приводить до зміни властивостей соціальної системи в тому числі до зміни формацій та цивілізацій;

- дістали подальшого розвитку показники діагностування стану соціального хаосу в соціальній системі та визначення основних напрямків оптимізації виходу соціальної системи сучасної України на нові параметри порядку, адекватні процесам самоорганізації як суспільства в цілому, так і його членів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що засобами дедуктивного аналізу системно й послідовно обгрунтовані рівні саморозгортання соціального хаосу, умови і механізми його виникнення, що можуть бути використані як методологічні імперативи для антикризових програм суспільних систем будь-якого рівня, для удосконалення систем

управління державою та враховування їх ролі в розбудові соціальних структур країни.

Отримані результати можна використати при вирішенні конкретних теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з розбудовою української державності, яка повинна враховувати закономірності самоорганізації суспільства. Результати можуть бути залучені для розробки і створення моделей оптимального функціонування соціальних систем.