§6. Пріоритет свобод,

П: Перша моральна особливість

Нарешті ми переходимо до міркувань стосовно спро­можності мати почуття справедливості. Тут нам слід бути обережними. Сторони у початковій позиції є раціонально автономними представниками, і у цій ролі вони керують­ся винятково міркуваннями, пов’язаними з реалізацією визначених концепцій блага осіб, яких вони репрезенту­ють.

Звичайно, ми припускаємо (так само, як і сторони), що громадяни мають здатність до почуття справедливості, проте це припущення є чисто формальним. Це означає, що які б принципи не обрали сторони з доступних аль­тернатив, особи, чиїми представниками сторони виступа­ють, зможуть розвивати, як громадяни суспільства, від­повідне почуття справедливості до ступеня, на якому мір­кування сторін, збагачені здоровим глуздом та теорією людської природи, виявляються можливими і практично здійсненними. Це припущення узгоджується з раціональ­ною автономністю сторін та умовою, що жодні попередні уявлення або принципи справедливості не повинні керу­вати сторонами (або стримувати) під час вибору з числа альтернатив.

Тепер, після цих вступних зауважень, спробуємо сфор­мулювати три підстави, пов’язані із здатністю на почуття справедливості, що спонукає сторони вживати принципи, які сприяють захисту базових свобод і надають їм пріори­тетного характеру. Перша з них ґрунтується на двох по­ложеннях: по-перше — це переваги простої і стабільної схеми суспільної кооперації з точки зору концепції блага людей; по-друге — це теза, що найбільш стійкою концеп­цією справедливості є та, яка визначається двома прин­ципами справедливості. Ця теза дуже важлива з погляду базових свобод та пріоритету, що надається їм цими принципами.

Очевидно, усвідомлення широкими масами того, що кожен член суспільства має ефективне почуття справед­ливості й може керуватися ним, як повноцінний скоопе­рований член суспільства, є великою перевагою з точки зору концепції блага кожного²⁴. Це публічне усвідомлен­ня і почуття справедливості, яке є його об’єктом, — ре­зультат перебігу часу й виховання, тому зруйнувати його значно легше, аніж створити. Отже, сторони оцінюють традиційні альтернативи з погляду Генерування ними публічно визнаного почуття справедливості за умови, ко­ли відомо, що базова структура відповідає певним прин­ципам.

Питання порівняння стійкості традиційних принципів справедливості, доступних сторонам, є достатньо склад­ним. На жаль, у цій лекції немає змоги навести численні міркування на користь другої підстави, тези, що концеп­ція справедливості, яка базується на двох принципах, найбільш стійка. Я наведу тут лише головну ідею, а саме, що найбільш стабільна та концепція справедливості, яка чітка й доступна для нашого розуміння, гармонує та без­умовно пов’язана з нашим благом і полягає не в запере­ченні, а в утвердженні нашої особистості²⁵. Отже, два принципи справедливості краще відповідають зазначеним умовам, аніж інші альтернативні варіанти, лише через те, що базові свободи розглядаються ними у поєднанні зі справедливим рівнем забезпечення політичних свобод (див. наступний розділ) та другим принципом. Напри­клад, те, що два принципи справедливості безумовно пов’язані з благом кожного громадянина, ілюструється рівністю базових свобод, їхнім пріоритетним характером та високою цінністю політичних свобод. Зазначені прин­ципи чіткі й доступні для нашого розуміння, оскільки во­ни загально- і взаємовизнані й передбачають забезпечен­ня базових свобод прямо та безпосередньо²⁶. Ці свободи не залежать від попередніх розрахунків, що стосуються загального балансу соціальних інтересів (або соціальних цінностей). У межах справедливості як чесності такі роз­рахунки не мають місця. Зверніть увагу, цей аргумент для першої підстави узгоджується з попередніми зауваження­ми, наведеними у вступному параграфі цього розділу.

Друга підстава — не безвідносно до першої — випли­ває з фундаментального значення самоповаги²⁷. Доведе­но, що самоповага найбільш ефективно стимулюється й підтримується за концепції справедливості, основаної на двох принципах, знову ж таки завдяки утвердженню однакових базових свобод і наданню їм пріоритетного характеру. Хоча згодом самоповага стимулюється й під­тримується високою цінністю політичних свобод та прин­ципом відмінностей²⁸. Те, що самоповага також утвер­джується за допомогою інших властивостей двох принци­пів справедливості, окрім базових свобод, лише означає, що жодна властивість не може діяти поодинці. Забезпе­чення базових свобод відіграє важливу роль у підтримці самоповаги, тому, як і слід було сподіватися, партії мають підстави, що випливають із значення цих свобод, для прийняття двох принципів справедливості.

Коротше кажучи, основний аргумент полягає ось у чо­му. Самоповага випливає з нашої впевненості в собі, впевненості в тому, що ми є цілком скооперованими чле­нами суспільства, здатними дотримуватись достойної концепції блага впродовж усього нашого життя. Таким чином, самоповага передбачає розвиток і реалізацію обох моральних властивостей і, отже, ефективного почуття справедливості. Важливість почуття самоповаги полягає в тому, що ця риса забезпечує відчуття нашої власної зна­чимості, впевненості, що наша визначена концепція бла­га варта того, аби впроваджувати її в життя. Без почуття самоповаги ніщо не здаватиметься нам вартим реалізації, і якщо якісь речі мають цінність для нас, нам бракує волі їх досягти. Отже, сторони надають великої ваги тому, на­скільки принципи справедливості підтримують самопова­гу, бо інакше ці принципи не зможуть ефективно сприяти реалізації визначених концепцій блага тих, кого ці сторо­ни репрезентують.

Як зрозуміло із зазначених вище особливостей само­поваги, його соціальні основи становлять одні з найваж­ливіших найголовніших благ. Ці основи істотною мірою визначаються принципами справедливості, прийнятими в суспільстві. Оскільки лише два принципи справедли­вості гарантують базові свободи, вони є більш ефективни­ми і з погляду сприяння та підтримки самоповаги грома­дян як рівних між собою осіб, аніж інші можливі варіан­ти. Суть цих принципів як загальновизнаних принципів базової структури і дозволяє досягти бажаного результату. Ця суть має два аспекти, кожен з яких асоціюється з од­нією із складових елементів самоповаги. Нагадаємо, що першим елементом є наша впевненість в собі, — впевне­ність у тому, що ми цілком скооперовані члени суспіль­ства, впевненість, яка ґрунтується на розвиту й реалізації двох моральних особливостей (так само, як і на володінні ефективним почуттям справедливості); другим елементом є забезпечене відчуття нашої власної значимості, впевне­ності в тому, що наші життєві плани варті, аби впрова­джувати їх у життя. Перший елемент підтримується базо­вими свободами, які гарантують повну й свідому реаліза­цію обох моральних засад. Другий елемент підтримується публічною природою цієї гарантії і загальним її сприй­няттям громадянами, у поєднанні з високою цінністю по­літичних свобод та принципом відмінностей. Для нас від­чуття нашої власної значимості, як і довіри до самих себе, залежить від поваги і взаємності, з якими ставляться до нас інші. Шляхом публічного визнання базових свобод громадяни в упорядкованому суспільстві висловлюють свою взаємну повагу один до одного як до розумних і вартих довіри особистостей і визнають право всіх грома­дян дотримуватися власного способу життя.

Третя і остання підстава, пов’язана з почуттям спра­ведливості, в рамках цієї роботи може бути окреслена ли­ше в загальних рисах. Вона грунтується на концепції упо­рядкованого суспільства, яка може бути названа «соціаль­ним об’єднанням соціальних об’єднань»²^ Основна ідея полягає в тому, що демократичне суспільство, упорядко­ване на підставі двох принципів справедливості, може бу­ти для кожного громадянина далеко більшим благом, аніж визначене благо індивідів, полишених на їхній влас­ний розсуд, або пов’язане з дрібними асоціаціями. Участь у створенні цього всеохоплюючого блага може значно збільшити й підтримати визначене благо окремої особи. Благо соціального об’єднання найбільш повно реалізуєть­ся, коли кожен бере в ньому участь, проте людей, які це розуміють і діють відповідно до свого розуміння, не­багато.

Вперше ця ідея була представлена у фон Гамболдта (von Humboldt). Він писав: «Кожна людина може корис­туватися лише однією домінуючою здібністю в кожний момент часу; або, швидше, єдина загальна природа спо­нукає нас у кожний момент часу до деяких простих форм спонтанної діяльності. Може здаватися, що людина не­минуче приречена лише на частковий розвиток, оскільки вона лише послаблює свою енергію при розпорошенні її по різних об’єктах. Проте уникнути односторонності лю­дина спроможна. Цього можна досягти, пробуючи об’єд­нати різні і, як правило, такі, що реалізуються окремо, особливості своєї природи, вводячи у кожний період сво­го життя до спонтанної кооперації як гаснучі іскри одного виду діяльності, так і ті, що мають спалахнути в майбут­ньому, всіляко прагнучи збільшити й урізноманітнити си- ли, з якими вона працює, шляхом гармонійного об’єд­нання їх, замість того щоб просто шукати різні об’єкти для їх окремої реалізації. Те, що може досягти індивідуум шляхом об’єднання минулого і майбутнього з теперішнім, досягається у суспільстві завдяки взаємній кооперації різ­них його членів; на всіх етапах свого життя кожний ін­дивідуум може досягти досконалості лише в одному з на­прямів, що визначаються певними рисами людського характеру. Отже, завдяки соціальному об’єднанню, осно­вою якого є внутрішні прагнення і здібності його членів, кожна людина може скористатися багатими колективни­ми ресурсами, утвореними іншими учасниками»³⁰.

Для ілюстрації ідеї соціального об’єднання розглянемо групу обдарованих музикантів, що мають однакові при­родні здібності і кожен з яких міг би навчитися грати од­наково добре на будь-якому інструменті в оркестрі. Шля­хом тривалого навчання і тренування кожен із них стає віртуозом гри на обраному інструменті, усвідомлюючи, що цього вимагають обмеження, які випливають з при­роди людини. До того ж кожен з музикантів не може во­лодіти багатьма інструментами на належному рівні, наба­гато вигідніше їм усім грати разом. Таким чином, у цьому спеціальному випадку, коли кожен має однакові здібнос­ті, група може розкрити шляхом координації різних видів діяльності всю повноту прихованих здібностей кожного. Навіть коли природні музичні здібності членів групи не­однакові, — все одно результат може виявитися таким са­мим завдяки відповідній комплементарній координації здібностей її членів. У будь-якому випадку люди потрібні один одному, оскільки таланти кожного з них можуть бу­ти реалізовані лише через активну кооперацію з іншими й істотною мірою завдяки колективним зусиллям. Кожен індивідуум може повністю розкритися лише в процесі ді­яльності соціального об’єднання.

У наведеному прикладі оркестр виступає в ролі соці­ального об’єднання. Проте існують як численні види со­ціальних об’єднань, так і різні види людської діяльності, що відповідають необхідним умовам. Більше того, базова структура суспільства забезпечує основу, в рамках якої кожен із цих видів діяльності може бути реалізований. Та­ким чином, ми приходимо до ідеї суспільства як соціаль­ного об’єднання соціальних об’єднань, оскільки всі ці різновиди людської діяльності є достатньою мірою KOM- плементарними і можуть бути відповідним чином скоор­диновані. Можливим соціальне об’єднання соціальних об’єднань роблять три особливості нашої людської при­роди. Першою з них є комплементарність різних люд­ських здібностей, що робить можливими чимало видів людської діяльності та різні форми їхньої організації. Дру­га особливість формулюється так: те, ким нам доводиться бути і що нам доводиться робити, набагато перевищує те, що ми можемо у нашому окремо взятому житті, і тому ми істотно залежні від колективних зусиль інших членів суспільства не лише з погляду матеріальних засобів доб­робуту, але й з погляду використання наших здібностей і талантів. Третя наша особливість — здатність до ефектив­ного відчуття справедливості, суттю якої є два принципи справедливості, у тому числі й відповідне визначення по­няття взаємодії. Якщо ці принципи реалізуються через со­ціальні інститути, поважаються всіма громадянами і пуб­лічно визнаються, то діяльність численних соціальних об’єднань координується і поєднується у формі соціаль­ного об’єднання соціальних об’єднань.

Постає питання: які принципи, з числа доступних сто­ронам у початковій позиції, є найбільш ефективними з точки зору координації і поєднання численних соціаль­них об’єднань в єдине соціальне об’єднання? Вони по­винні відповідати двом умовам: по-перше, вони мають бути виразно узгоджені з концепцією громадянства як об’єднання вільних і рівноправних людей, причому зазна­чена концепція мусить бути чітко відображена у змісті цих принципів. По-друге, вони, як принципи побудови базової структури суспільства, повинні містити поняття взаємодії громадян як вільних і рівних людей, охоплених соціальною кооперацією впродовж усього життя. Якщо зазначені умови не будуть виконані, ми не зможемо роз­глядати багатство і різноманітність суспільної культури як результат колективних зусиль усіх членів суспільства, спрямованих на досягнення взаємного блага, і не зможе­мо сприймати цю культуру як категорію, до якої ми мо­жемо зробити свій внесок і у якій ми можемо брати участь. Оскільки суспільна культура є значною мірою ре­зультатом колективних зусиль, такий підхід до сприйнят­тя і оцінки громадян повинен підтверджуватися відповід­ним визначенням поняття взаємозв’язку, узгодженого з їхньою концепцією сприйняття самих себе, поняття, яке дає змогу визнати загальні цілі і взаємозв’язки. Зазначені підходи найкращим чином забезпечуються двома прин­ципами справедливості саме тому, що вони задовольня­ють суспільні прагнення до справедливості стосовно кож­ного громадянина як вільної і рівноправної особи на основі взаємної поваги. Це суспільне прагнення відобра­жено в публічному визнанні значення однакових базових свобод для запровадження двох принципів справедливос­ті. Взаємозв’язки пронизують усе суспільство, і тому ін­дивідуальні та групові досягнення не можуть вважатися сукупністю окремих особистих чи групових благ.

Нарешті, звернемо увагу на те, що у наведених пояс­неннях блага соціального об’єднання сторонам у почат­ковій позиції не потрібно спеціальне знання визначеної концепції блага осіб, представниками яких вони є. Якими б не були ці концепції блага, вони збільшуватимуться і розвиватимуться більш всеосяжним благом соціального об’єднання, реалізованого таким чином, аби визначені концепції блага містилися у досить широкому діапазоні й узгоджувалися з принципами справедливості. Таким чи­ном, ця третя підстава є відкритою для сторін у початко­вій позиції, оскільки вона узгоджується з обмеженнями, що накладаються на їхні переконання. Для того, щоб роз­вивати визначені концепції блага тих, кого вони репре­зентують, сторони приймають принципи, які забезпечу­ють захист базових свобод. Це найкращий спосіб вста­новлення всеосяжного блага соціального об’єднання та вироблення необхідного для цього ефективного почуття справедливості. Між іншим, я хочу зауважити, що понят­тя суспільства як соціального об’єднання соціальних об’­єднань відображає не лише те, як режим свободи сприй­має множинність концепцій блага, але й те, як коорди­нація різних видів діяльності дає змогу перетворити різнобічність людської природи у більш всеосяжне благо, куди кожен може зробити свій власний внесок і перева­гами якого кожен може скористатися. Зауважимо, що це більш всеосяжне благо не може бути визначене через кон­цепцію блага саму по собі і вимагає наявності окремої концепції справедливості, а саме — справедливості як чесності. Таким чином, це більш всеосяжне благо містить в собі зазначену концепцію справедливості і може забез­печити відповідність вищезгаданих детермінованих кон­цепцій блага наведеним вище загальним умовам. Припус­тимо, для сторін раціонально вважати, що згадані умови виконані, тоді вони можуть розглядати більш всеосяжне благо як таке, що сприяє розвитку блага осіб, котрих вони репрезентують незалежно від того, якими є визначені концепції блага цих осіб.

На цьому ми завершуємо огляд підстав, які спонукають сторони у початковій позиції до прийняття двох принци­пів справедливості, що гарантують однакові базові свобо­ди і надають їм, як сімейству, пріоритетного характеру. Я не намагався розкрити всі підстави, які можуть бути на­явні, і не пробував оцінити відносну вартість тих із них, що обговорювались. Моєю метою було розглянути най­важливіші підстави. Без сумніву, підстави, пов’язані із спроможністю мати концепцію блага, більш близькі для розуміння, можливо, тому, що ця концепція здається більш простою та безумовно більш важливою; проте, на мій погляд, підстави, пов’язані із здатністю до почуття справедливості, також дуже важливі. Скрізь, де це було можливо, я наголошував, що сторони для того, аби роз­вивати визначені концепції блага осіб, представниками яких вони є, змушені опиратись на принципи, котрі сти­мулюють розвиток та забезпечують повну і свідому реа­лізацію двох моральних особливостей. Перед тим як пе­рейти до розгляду питання, як базові свободи конкрети­зуються і коригуються на наступних етапах (тобто «другої прогалини», про яку мова йшла у вступній частині), нам слід розглянути один важливий аспект першого принципу справедливості, про який ми вже кілька разів згадували у попередніх розділах, а саме: високу цінність політичних свобод. Розглядаючи цей аспект, ми спробуємо пояснити, як підстави, що стосуються базових свобод і їхнього прі­оритетного характеру, залежать від змісту двох принципів справедливості як взаємопов’язаної спільноти.