Освіта в контексті сучасних цивілізаційних тенденцій та історичних викликів

В. Кремень. Філософія освіти ХХІ століття // Урядовий кур'єр. - 2003. - № 23. - С. 7-8.

[...]Окреслимо в найбільш узагальненому вигляді основні загальноцивілізаційні тенденції, що зародилися в останні десятиліття, які стверджуватимуться в XXI столітті і впливають буквально на всі сфери життєдіяльності людини та суспільства.

Передусім, це тенденція до глобалізації суспільного розвитку, яка характеризується зближенням націй, народів, держав, кроками до створення спільного економічного поля, інформаційного простору тощо; дедалі тіснішим зближенням характеру суспільних відносин у різних країнах світу, залежністю значною мірою прогресу кожної країни від здатності спілкуватись із світом, об'єктивною неможливістю країни, що має неадекватні за характером більшості країн світу суспільні відносини, успішно розвиватись, що унеможливлює тривале існування, а тим більше поділ світу на протилежні соціально-економічні системи. Небувало загострюється конкуренція між державами, у вир якої потрапляють, крім економічної, й інші сфери, і це надає процесу глобальних масштабів. Крім того, змінюється сутність держави, що змушена передавати частину традиційних функцій об'єднанню держав континентального характеру, як, наприклад, Європейський Союз, чи загальносвітового - як ООН.

Ще одна загальноцивілізаційна тенденція - набуття людством здатності до самознищення. Історію людства можна розглядати в контексті появи дедалі новіших можливостей для знищення людини: від окремих осіб до мільйонів, що в найбільших масштабах було продемонстровано в Другій світовій війні. Але до появи ядерної зброї та глобальних екологічних проблем людство не було здатне до самознищення. З появою такої здатності людство перейшло рубікон. Збільшення кількості країн, спроможних виробляти зброю масового знищення, дедалі ширше використання критичних, в тому числі екологічно загрозливих, технологій, - усе це, помножене на зрослі технічні можливості вчинення терористичних акцій, призводить до зростання технічної вірогідності самознищення людства.

І третя загальносвітова тенденція - це перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, що, на відміну від індустріального виробництва, значною мірою ґрунтується не па матеріальній, а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва, і визначаються рівнем людського розвитку в країні, станом наукового потенціалу нації.

[...] У XXI столітті освіта постала перед рядом історичних викликів.

Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли зміна ідей, знань і технологій відбувається набагато швидше, ніж зміна покоління людей. Також слід віднайти раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій і людською здатністю їх творчо засвоїти.

Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним та глобальним з тим, щоб людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатною жити і діяти в цьому світі, нести частку відповідальності за нього, бути, по суті, не тільки громадянином країни, а й громадянином світу.

Третій. Сформулювати на загальносуспільному та

індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, права кожного стати і залишатися самим собою відповідно до своїх природних здібностей, що лише й зможе забезпечити високий демократизм суспільства.

Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого і ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у глобалізованому, інформаційному суспільстві, зрослої комунікативності життя та інформаційної насиченості середовища життєдіяльності.

П'ятий. Мінімізація асиметрії між матеріальністю і духовністю, культивування у кожної особистості піднесеної думки та духу відповідно до національних традицій і переконань, формування конструктивізму як основи життєвої позиції, утвердження культури толерантності. Ці та інші вимоги щодо освіти обумовлюють необхідність перегляду ряду звичних упродовж десятиліть і століть характеристик, усталених норм освітньої діяльності.

Завдання: проаналізуйте у письмовому вигляді, наскільки вітчизняна освіта готова дати відповідь на історичні виклики.

В. Андрущенко. Філософія освіти ХХІ століття: у пошуках перспективи // Філософія освіти. - 2006. - №3. - С. 6-12.

[...] Зовнішні реалії суперечливі. Десятки й сотні народів і культур живуть так, як жили їхні батьки, діди, прадіди, не змінюючи уклад свого життя впродовж століть, а в деяких випадках навіть тисячоліть. Разом з тим, зберігаючи власну ідентичність, вони пильно “придивляються” до тих змін, які відбуваються у світі, намагаються вловити їхній сенс, залучити до власного практичного досвіду. Ініціаторами прогресивних інновацій, як правило, виступають так звані цивілізаційні народи. Саме вони змінюють загальний контекст епохи, причому не лише у власних державах, але й долаючи пасивний чи активний опір консервативних народів у світовому вимірі. Різкі зміни викликають, як писав О. Тоффлер, “шок перед майбутнім”, помірковані готують для них відповідний фунт. Єдність першого і другого якраз і формує загальні тенденції змін, пізнання яких дає змогу наблизитися до сприйняття “духу епохи”, відобразити його в логіці понять.

За нашими дослідженнями, слід виділяти й аналізувати як найбільш актуальні й значимі три групи процесів світового рівня, єдність яких змінюють світогляд, ціннісний контекст епохи, логіку історії.

Перша з них охоплює ситуацію глобалізації світу й інформаційної революції, розпаду останніх імперій, у тому числі й СРСР, відмови людства від таких форм організації життя, як тоталітаризм і авторитаризм, подолання зневаги до особистості, її свободи та демократичних цінностей. Сюди ж я відношу переосмислення філософії розгорнутих форм технократизму, з його техногенними й екологічними загрозами і катастрофами, а також кризу економічних систем, заснованих на державній формі власності й адміністративному регулюванні.

Друга група нових світових реалій, що підлягають переосмисленню, охоплює конструктивний процес динамічного утвердження ринкових відносин, демократичних форм організації влади й управління, підйому авторитету особистості, толерантної взаємодії народів, держав і культур у відкритому й прозорому (завдяки глобалізації та інформаційній революції) міжнародному просторі.

Нарешті, третя група реалій, що змінює ціннісний контекст епохи і має враховуватися як висхідна настанова формування новітньої парадигми розвитку освіти, пов'язана з утвердженням України не лише як локальної, але й як європейської і світової цивілізації, яка має власну ідентичність, національний характер і культуру й, вибудовуючи свій власний державний дім, має потребу у власних національних системах науки, освіти і виховання підростаючого покоління [...]

Завдання: проаналізуйте, виходячи із власного досвіду, як зазначені групи процесів світового рівня вплинули на вітчизняну освіту.